Закарпатець добуває чорне золото, працюючи на бурильній платформі за сотню кілометрів від суходолу

Щоразу, коли в нашій державі заходить мова про енергетичну безпеку, перебої у постачанні російського газу, зростання його ціни та й загалом рекордне підвищення світової вартості нафти, всі одразу згадують про власні нафтогазові родовища й про те, що вже пора б і нашій державі не лише використовувати іноземні джерела енергії, а й досліджувати власні, насамперед ті, що приховалися глибше від морського дна.

Ужгородець Іван Ільницький
Ужгородець Іван Ільницький

Чорне золото однойменного моря добуває наш земляк, працюючи на бурильній платформі за сотню кілометрів від суходолу
Чи не всі такі платформи списали  на  брухт
Згадують... Однак одразу ж і забувають, оскільки справа ця надзвичайно витратна, а дивіденди у вигляді готових нафтопродуктів чи газу можна очікувати лише в далекій перспективі – років за 10. Ба більше, через власну безпорадність ще й не дають це робити іншим, як ото остання історія з американською компанією «Венко», яка виграла конкурс на дослідження шельфів Чорного моря, однак із малозрозумілих причин, не припала до душі Прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко і та просто вийшла з підписаної вже угоди.
Та все ж, незважаючи на  політичні перипетії, дослідження вуглеводневих родовищ Азовського й Чорного морів триває, хоч і невисокими темпами (наразі розвідано лише близько 5 %). Такий малий відсоток пов’язаний і з тим, що  нині в цих акваторіях працюють усього дві плавучі самопіднімальні бурові платформи «Сиваш» та «Таврида», які належать Державному акціонерному товариству «Чорноморнафтогаз» (до слова, єдина компанія, яка працює на шельфах наших морів). Першу з них, почали будувати для газовиків ще на­­прикінці 1975 року в Астрахані. На Чорному морі вона з 1979-го. Друга – «Таврида» – побудована там само, стала останньою із закладених ще в СРСР (запрацювала вона вже в роки незалежності України). Цікаво, що інші вісім установок цієї серії, які залишилися на Каспійському морі, вже давно списано на  брухт. На жаль, на нові платфор­ми у нашої держави коштів немає, адже коштують вони близько 500 мільйонів доларів.
Та найцікавіше, що на «Тавриді» у Чорному морі сьогодні працює буровим майстром наш земляк – ужгородець Іван Ільницький. Професія бурильника у цій родині, як мовиться, сімейна, адже в цій сфері працює брат і дядько Івана. Закінчивши економічний факультет ЗакДУ, хлопець вирішив не працювати за фахом, а вступив до іншого вишу – Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, де здобув спеціальність гірничого інженера. «Паралельно з навчанням став опановувати ази професії, як то кажуть, на практиці, – розповідає Іван. – Починати довелося з самих низів. Згодом здобув звання бурильника 6 розряду. Працював на розвідувальних нафтосвердловинах у Полтавській області, а з травня минулого року перебрався на «Тавриду».
Нікого врятувати не вдалося...         
Плавуча самопіднімальна бурова установка «Таврида» здатна вивірчувати свердловини до шести кілометрів при глибині моря до 80 метрів. Роботи ведуться не згори вниз, а майже паралельно до дна – горизонтальним методом, який є одним із найважчих в бурінні.  Якщо порівнювати «Тавриду» із закордонними аналогами (про які зазначено у довідці), то вона, звичайно ж, поступається масштабами. Однак коли говорити про умови роботи, то вони мало чим відрізняються від іноземних: хіба що працювати важче, адже наші платформи є слабоавтоматизованими. Через тяжкі умови праці, вахти на «Тавриді» змінюються що два тижні, однак навіть за цей час бурильники встигають напрацювати за місяць від 168 до 204 годин, адже буріння триває цілодобово, не припиняючись і на годину. «Окрім фізичного навантаження, наша робота вирізняється й особливою небезпекою і травматизмом, зокрема завжди є загроза вибуху, адже не завжди відомо, який пласт породи зачепиш чи на який вуглеводень натрапиш. Тому початок роботи кожної зміни розпочинається із зачитування техніки безпеки й посадових інструкцій – їх у нас близько трьохсот. Щороку складються іспити з охорони праці, також по кілька разів на місяць проводяться навчальні тривоги, аби в разі надзвичайної ситуації кожен знав, де бути і як чинити», – каже Іван Ільницький
На жаль, усі свої навички у надзвичайних ситуаціях робітникам «Тавриди» довелося показати на ділі. Цьогоріч, 28 квітня, тут сталася трагедія, новина про яку облетіла весь світ. Гелікоптер, який доправляв на «Тавриду» чергову вахту, зачепив опорну конструкцію й рухнув на платформу. Жоден з двадцяти членів екіпажу та пасажирів гелікоптера не вижив, натомість бурильникам вда­лося за 10 хвилин загасити пожежу, що виникла на платформі, інакше жертв могло бути набагато більше. «Це була страшна подія, в якій загинули наші колеги та друзі, – з жалем розповідає Іван. – Як підтвердила міжурядова комісія, фатальну роль зіграв людський фактор. За кермом гелікоптера сидів пілот-стажер, якого, найімовірніше, готували до відрядження в чергову гарячу точку. Навіть за хорошої погоди й безвітря він не впорався з керуванням і впав фактично на житловий блок платформи. Ми зробили все, що могли, та, на жаль, нікого врятувати не вдалося. Відтоді працівників на платформу доправляють лише морським транспортом...»
«Не було такого, щоб нічого не знайшли»
 Хвилюють працівників платформи і шторми, під час останнього, який розбушувався торік, наробивши чимало біди на всьому Чорноморському узбережжі, добряче потрусило й «Тавриду». «Пориви вітру сягали п’ятдесяти метрів за секунду, а хвилі піднімалися до десяти метрів! Тоді ми відчули справжню морську хитавицю, вітром поздувало елементи обшивки. На той момент були припинені всі роботи: ми сиділи по каютах і телефоном перевіряли, чи в усіх усе гаразд». Загалом, у таких випадках на платформі завжди чергує бригада лікарів, причому не абияких, а колишніх хірургів, які зможуть надати миттєву кваліфіковану допомогу».  
Сьогодні «Таврида» бурить переважно нафтові свердловини. За словами Івана Ільницького, в його практиці не було такого, щоб виверчували вхолосту. Можливо, це пов’язано з доволі високим середнім «коефіцієнтом успішності» у Чорному морі, який становить 45 %, а на Азовському – взагалі 50 %. Та й «мусять» буровики бути точними, адже роботи на морі значно витратніші, ніж на суходолі. Приміром, при бурінні на твердій поверхні, у разі, якщо з 4 свердловин бодай одна дасть вуглеводень, то справа вже може вважатися успішною й окупною. Натомість на морі видатки набагато більші: вартість однієї свердловини може становити й 50 мільйонів гривень. Що й казати, коли тільки алмазне долото іноземного виробництва коштує близько 100 тисяч доларів. «Однак найбільші затрати навіть не в бурінні, а в доправленні енергоносіїв на суходіл. Лише за час моєї роботи на «Тавриді» під час розробки Одеського родовища ми законсервували 4 свердловини, оскільки треба провести до суходолу близько 120 кілометрів трубопроводу, а це мільярдні вкладення».
Умови проживання на платформі, за словами Івана, цілком пристойні: «Годують чудово, адже «Чорноморнаф­тогаз» виділяє близько 60 гривень щодоби на харчування однієї людини. Після роботи можна відпочити у «Червоному куточку», подивитися телевізор, а якщо є сили, то й позайматися у спортзалі».
Звичайно ж, не міг не завести розмову з Іваном про заробітки са­мих працівників. Вони, за його словами, у кілька разів менші, ніж за кордоном. Приміром, колеги-інженери Івана Ільницького, які вирушили на роботу до Росії – в «Газпром», заробляють від п’яти до восьми тисяч євро, а на Заході рядові працівники одержують близько 20 тисяч.  «Чому ж ти не подався на іноземні хліби?» – запитую співрозмовника. «Ну, хтось же має добувати й українську нафту», – всміхаючись відповідає Іван...

Андрій Ганусич, "Старий Замок "Паланок"
24 липня 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
10:22
/ 1
Стало відомо про загибель понад рік тому під Бахмутом Павла Головка з Виноградова
19:54
За підсумками 2023 року Закарпаття посіло 4 місце по Україні за показником захворюваності на туберкульоз
15:00
На Запоріжжі поліг Михайло Будул з Керецьківської громади
11:22
/ 1
На війні з росією поліг Віталій Лях з Чумальова Буштинської громади
09:25
У Боздоському парку Ужгорода можна побачити "живих" казкових велетнів
20:07
/ 11
Прем'єр Шмигаль в Ужгороді "запустив" будівництво євроколії до Чопа
21:26
/ 1
У Великих Лучках на Мукачівщині попрощалися з Юрієм Лущаєм, що переїхав з сім'єю з Краматорська і поліг на рідній Донеччині
15:56
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Міланом Бабілою
15:34
В Ужгороді відкрили скульптурку режисеру "Тіней забутих предків" Параджанову
11:23
/ 1
Нижньоворітська громада провела у останню земну дорогу Героя Віктора Петриканина
23:00
/ 12
Ексміністр внутрішніх справ Аваков офіційно став власником 900 га плантацій фундука на Закарпатті
11:40
Зарічанську громаду сколихнула звістка про смерть Героя з Вільхівки Михайла Матіки
11:12
В Ужгороді у середу проведуть в останню земну дорогу полеглого захисника Мілана Бабілу
» Всі новини