Отто Шпеник: "Усе життя дотримувався одного принципу — бути Людиною з великої букви"

70 років життя — Людиною з великої букви. Саме такий поважний ювілей днями відзначає Отто Бартоломійович Шпеник. Його знають і поважають чимало закарпатців, а жителі Мукачева гордяться тим, що єдиний закарпатський академік родом з міста над Латорицею. Нинішньому директору Інституту електронної фізики НАН України випало на долю, як він сам зізнається, велике щастя: займатися тим, що до душі, і досягнути неабияких успіхів. Саме про них, а ще — про проблеми, повсякденну роботу, захоплення та багато іншого — наше нинішнє інтерв’ю з Отто Бартоломійовичем.

Коротка довідка
Отто Бартоломійович Шпеник народився 14 липня 1938 року в місті над Латорицею. У 1961 році закінчив фізико-математичний факультет Ужгородського державного університету та отримав кваліфікацію "фізик, учитель фізики". За три роки закінчив аспірантуру, ще за два — захистив кандидатську, а у 1975 році в Інституті фізики АН України — докторську дисертацію на тему "Дослідження процесів збудження при зіткненнях повільних електронів та іонів з атомами". Нині Отто Шпеник — директор Інституту електронної фізики НАН України, дійсний член (академік) НАН України, іноземний член Угорської академії наук, Почесний громадянин міста Ужгорода, голова Закарпатського фізичного товариства, Президент Закарпатського відділення Малої академії наук, доктор фізико-математичних наук, професор, член бюро Відділення фізики і астрономії НАН України, Соросівський професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, а ще — "Людина року ’97" міста Ужгорода та кращий закарпатець 2002 року.
Нагороджений орденами "За заслуги III ступеня та князя Ярослава Мудрого V ступеня, почесним знаком "Винахідник СРСР", Подякою Президента України (1999 р.), Почесними грамотами Закарпатської обласної державної адміністрації (1997 р. та 2002 р.), Почесною грамотою Закарпатської обласної ради (2000 р.) та ще низкою нагород.
Має понад 320 наукових праць та 8 авторських свідоцтв на винаходи.
Між музикою і фізикою…
— Отто Бартоломійовичу, зараз, з огляду на почесний, але нелегкий пройдений життєвий шлях, чи вдоволені ви тим. Як його пройшли?
— Безперечно, я би не хотів нічого змінювати! Я вважаю, що прожив свої 70 – з честю і, що найголовніше, займався улюбленою роботою, маю хорошу сім’ю — що ще потрібно людині для щастя?
— Ким ви себе бачили в дитинстві, молодості? Чи бодай закрадалися думки про високу науку? Чи, може, як в тім часи багато юнаків хотіли стати космонавтом-першопрохідником?
— З приводу космонавтики, коли я був юнаком, коли ще лише думав, ким стати, тоді ще в космос не літали. І лише коли я вчився на першому курсі вузу, у 1957 році, запустили перший штучний супутник землі, а в 1961-му полетів перший космонавт. А ось фізика цікавила уже з тих років, як лише почали нам викладати цей предмет у школі. Загалом у мене була пристрасть до точних наук, завжди був першим з математики, фізики, хімії, але були проблеми з письмом. Почерк був у мене такий поганий, що інколи сам не міг вичитати те, що написав. Навіть учителі тоді казали: цей хлопець далеко піде, бо має негарний почерк. А на принципи фізики я постійно натикався в домашньому господарстві, мені все це здавалося таким захоплюючим, розбирав і складав приймачі, монтував підсилювачі різні, думав, ламав голову, як же воно працює, вивчав... До речі, мою долю, так би мовити, фізика, ледь не змінили у 8-9 класі, коли по закінченні музичної школи мене дуже агітували вступати до музучилища, клас скрипки. Вочевидь, таки непогано я грав на цьому інструменті, що мене запрошували продовжувати навчання, але музику я не вважав за професію. Тому й не став скрипалем.
— Заграли б і зараз?
Заграв би. Хоча зараз важко вже дуже, пальці не дотягують… Ще років 5 тому на багатьох форумах, конференціях з фізики я виступав і нерідко навіть грав на скрипці. Пригадую, був такий випадок: наукова конференція у Дебрецені, виступає циганський оркестр, їм бракує однієї скрипки. Мій друг знав, що я граю на скрипці, попросив мене — от я й заграв, були овації, а потім мені казали навіть старі друзі таке: "У Дебрецені ти мав більший успіх на концерті, аніж на конференції". Ми з цього посміялися, певна річ, але скажу, що музика все життя мене супроводжувала і залишалася моїм чи не найбільшим хобі. Навіть в університетські роки я грав у джаз-оркестрі, це на той час було надзвичайно цікаво, але закінчив свою кар’єру як скрипаль у оркестрі, який супроводжував хор фізико-математичного факультету під керівництвом професора Маркуша. Після цього вже рідко брав до рук скрипку і, на жаль, у родині моїй так більше ніхто й не поділив моєї пристрасті до музики...
— Але повернемося до фізики…
— Так, власне ще десь до вступу на фізико-математичний факультет Ужгородського державного університету я думав над тим, чи не стати інженером, але для цього треба було їхати до іншої області на навчання. Моя родина була незаможною, батьки ледве дали освіту старшим братам, тому мені вже кудись вчитися важко було їхати. Вдома ще всі хотіли, аби я був медиком. Я навіть пробував вступити на медичний факультет, але не вдалося. І я радий, що тоді так і не вступив. У принципі, це мені особисто десь компенсувалося — маю дружину, яка прекрасний лікар-рентгенолог, спеціаліст у своїй справі. А я дякую долі, що став фізиком…
Досягнення, якими варто гордитися
— Не секрет, що успіхи людини на тому чи іншому поприщі — це в першу чергу результат хорошої роботи викладачів. Чи вам у цьому випадку поталанило?
— Так, мені у житті дуже пощастило на викладачів, учителів, я зустрічався з багатьма видатними фізиками як Радянського Союзу, так і зарубіжжя, їх всіх навіть всіх не перерахуєш. І знаєте, що дуже важливо — до нас, студентів, а відтак уже працівників вузу, всі ставилися з глибокою повагою: всі дивувалися з того, як це в Ужгороді в такому молодому університеті (він був відкритий у 1945 році) так швидко вдалося досягнути таких вагомих зрушень, досягнень? А у нас буквально вже за кілька років по відкритті вузу й, відповідно, факультету, пройшла Перша всесоюзна конференція з фізики електронних і атомних зіткнень, у 1972 та 1985 ще дві подібні конференції. І це лише по нашій тематиці, що є певним визнанням школи, яка була створена професором Запісочним та іншими нашими фізиками. І якщо розглядати розвиток науки на той час в Ужгороді зокрема та Закарпатті загалом, то безперечно лідерами в цьому напрямку були таки фізики. Були створені дві проблемні лабораторії ( одна — з фізики електронних і атомних зіткнень, інша — з фізики напівпровідників). У 70-ті роки минулого століття постало таке питання — у Радянському Союзі захотіли, аби працювала не лише вузівська наука в регіонах, але й академічна. Ось до цієї роботи чимало наших професорів – це і Володимир Шкода-Ульянов, і Юрій Ломсадзе, й Іван Запісочний — доклали чимало зусиль, і зрештою академічний підрозділ був створений. Мені поталанило в тому відношенні, що я першим став уже організатором, певна річ, разом з За пісочним, створення інституту.
— Наскільки пригадую, будували його у важкий переломний період розпаду Радянського Союзу і становлення незалежної України?
— Так, саме цей час, тому надзвичайно важко було довести до логічного завершення будівництво в той час, коли була шалена інфляція, постійно не вистачало коштів. Пригадую, був час, коли будівля була завершена майже повністю, і на це витратили близько 3 мільйонів. А коли постало питання добудови, то на ту частинку, яка залишилася, вже необхідно було 6 мільйонів рублів… Але тим не менше, вдалося завершити задумане, Інститут добудували і в прямому, і в переносному значенні, і за 17 років незалежності України вже ніхто не сумнівається в тім, що в Ужгороді працює потужний академічний підрозділ, і за ці роки ми напрацювали певний імідж як в Україні, так і за її межами. Нас знають, про нас пишуть. І ми звичайно ж маємо, чим гордитися.
— Чим зараз в основному займається ваш Інститут?
— Основними напрямками наукової діяльності інституту є проведення фундаментальних та прикладних досліджень у галузі атомної та ядерної фізики низьких енергій, фізики електронних і атомних зіткнень, фізичної і квантової електроніки, нелінійної оптики; створення нових матеріалів та приладів функціональної електроніки. Інститут — відомий центр з дослідження резонансних і автоіонізаційних явищ в атомних системах та з радіаційної фізики твердого тіла.
В інституті — 6 наукових відділів, аспірантура, наукова бібліотека, вчена рада, господарська група й експериментальні майстерні. Інститут забезпечений сучасним науковим обладнанням, оригінальними установками. До речі, в установі функціонує прискорювач електронів — мікротрон М-30, який занесений до списку Національних надбань України.
Поряд з фундаментальними дослідженнями інститут виконує і прикладні роботи для потреб народного господарства. Було розроблено ряд приладів, що знайшли застосування у виробництві та медицині. Сюди можна віднести цифрові пристрої для зважування шихти, вологоміри для шаруватих матеріалів та товщиноміри для тришарових конструкцій, електронні гармати та компактні мас-спектрометри для зондування верхніх шарів атмосфери Землі, лазерні пристрої для внутрішньовенного опромінення крові, акупунктури, фізіотерапії та багато іншого.
Наші працівники є висококваліфікованими спеціалістами у своїх галузях, більшість із них неабияк вболівають за розвиток науки. Щороку наші працівники захищають кандидатські та докторські дисертації, отримують гранти НАНУ, Державного фонду фундаментальних досліджень МОН України, міжнародні гранти різних країн. Науковці інституту обмінюються знаннями та досвідом із колегами наукових центрів практично всього світу. ІАле чи не найвагомішим визнанням роботи інституту є присудження нашим працівникам трьох Державних премій в галузі науки і техніки України, та трьох іменних премій НАН України. Тобто, визнань багато. І ще скажу що наш інститут загалом порівняно невеликий за кількістю працівників, а за кількістю докторів наук і кандидатів на сто співробітників ми займаємо одне з провідних місць. Це теж показник.
— Які найвагоміші проблеми у вашій роботі? Брак коштів, адміністративні обов’язки чи ще щось?
— Адміністративна робота була дуже важкою, коли будівництво інституту тривало, але й зараз вистачає роботи: тільки що ми завершили роботи над реконструкцією двох конференцзалів, ремонтуємо вхід, будуємо зараз міні-котельню, аби мати своє опалення і, сподіваюся, тоді трошки вдасться економити кошти.
Але все ж таки найбільшою проблемою я вважаю проблему підростаючого покоління: ми старіємо, комусь потрібно передати знання, підшукати нових людей, досвід, досягнення… Щоправда, я дивлюся на це спокійно, з оптимізмом. Попри те, що говорять про не талановиту нинішню молодь, я бачу багато справді серйозних молодих науковців, тому впевнений, завжди є кому передавати знання, продовжувати розробки, нові люди прийдуть і займуть нашу нішу.
— Хочете сказати, що молодь не хоче йти в серйозну науку? Мабуть, через низькі стипендії?
— Треба сказати, що порівняно з вузівськими аспірантами, у нас стипендія значно вища, якщо ж молодий співробітник успішно працює, існують гранти Президії Національної академії Наук, стипендія Президента України — це теж суттєво. Якщо все підсумувати, все одно, якщо порівняти, наші студенти менше отримують, ніж за кордоном. Тому нерідко туди й подаються…. Але якщо повернутися, так би мовити, до проблему українського фізика-аспіранта, то основна нинішня наша біда — це є навіть постанова уряду — відрядити студента чи аспіранта на конференцію, особливо ж за кордон. Раніше таких складнощів не було, тому ми могли рости, бо мали можливість їздити, розвиватися, обмінюватися досвідом. Звичайно, закордон нам був закритий, але зараз, гадаю, він удвічі закритіший, ніж був колись. Якщо порівняти, то я ще у 1975 році був у США на конференції, у 77-му – в Парижі, потім у Югославії, а про країни ближнього зарубіжжя взагалі не говориться… Однак те, що зараз коїться, справді нонсенс, я лише такий приклад наведу, як то кажуть, "із свіжого": науковці нашого інституту, і я в тому числі, повинні були їхати до Румунії на конференцію. Для цього нам навіть у рамках спеціального гранту були передбачені кошти, але візи отримати ми так і не змогли. То таку довідку принесіть, то ще таку… Може, десь організатори недоопрацювали, може, десь ми, але коли від нас і від організаторів почали вимагати такі довідки-гарантії, що мене видворять примусово з тієї країни, куди мене запрошують, якщо я добровільно не виїду — я сказав "досить!" Я людина, маю свою гідність, більше довідок просити не буду, але й їхати також. І четверо наших науковців так і не потрапили на конференцію дот Румунії, хоча серед наукових доповідей, які мали прозвучати під час цього наукового зібрання, дуже багато було підготованих власне закарпатцями…
Я не хотів, щоб сини стали фізиками…
— Отто Бартоломійовичу, робота і сім’я — чи важко це було суміщати? Часто науковців усі уявляють як людей, які "зациклені" на своїй роботі, не помічають нікого навколо, і зазвичай близькі від цього дуже страждають…
— Одружився я на четвертому курсі, з’явилося двоє дітей. Звичайно, основний тягар ліг на плечі моєї дружини, оскільки було багато в моєму житті і роз’їздів, і нічних вимірювань, робота забирала своє, тут, звичайно ж, дружин потрібно віддати належне. Були часи, коли я писав кандидатську дисертацію, старший син Юрій мав на той час 5 років, і в невеличкій кімнаті він ходив навколо мого стола, заваленого книгами та паперами, буквально навшпиньки, аби не заважати татові. А коли вже докторську захищав, тоді "допомагав" молодший трирічний син Олександр…
— Діти не скаржилися на брак уваги? Може, їм хотілося разом з татом порибалити, а тато весь в графіках, паперах, книгах…
— У принципі, не було такого ніколи. Ми не рибалили, але дуже часто їздили за грибами. Я би сказав, це було навіть якесь хобі.
— Крім цього ще якісь захоплення є?
* Ну, певна річ, як я вже казав, це музика: особливо коли втомлююся, тоді сідаю в крісло-гойдалку, вмикаю музику, яка на ту мить пасує до душевного настрою, і, як то кажуть, релаксую, відпочиваю.
— Діти пішли вашими кроками?
— Так, обоє кандидати наук, фізики. Хоча й тут нюанс: дружина зробила все. Аби вони стали фізиками. А я робив усе можливе, аби не стали. Тим не менше… Чому не хотів, запитаєте? Тому, що фізика досить важка робота, і зараз, якщо подивитися по тому навантаженню, якого вимагає фізика, півлюдини замало, аби нею займатися. Це по-перше. А ппо-друге, я не хотів, аби діти, чесно кажучи, були під впливом особи батька, аби не казали, що батько допоміг, те зробив, оце… В принципі, таке зараз і не можна сказати, бо старший син Юрій займався квантовою електронікою, тобто до його науки я не мав жодного відношення, не міг ні вплинути, ні допомогти, і в цьому дуже пощастило. А потім і молодший син вирішив обрати свою специфіку: він закінчив теоретичну фізику, тобто і в даному випадку я не міг впливати на його кар’єру.
— Ваше життєве кредо?
— Усе життя прагнув бути Людиною з великої буква. У принципі, переконаний, це мені вдалося.
— Отто Бартоломійовичу, щиро дякуємо за інтерв’ю і з нагоди прекрасного ювілею зичимо всього найкращого, міцного здоров’я, успіхів на науковій стежці, втіхи та радощів у родині і ще — здійснення задуманого. Усього вам найкращого!

Провела інтерв’ю Наталія Петерварі
12 липня 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
/ 1
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 6
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 5
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 21
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 30
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини