Ігор Кріль: "У кожного Майдану була своя правда"

ЦІЛЬ ПОТРІБНО СТАВИТИ НАЙВИЩУ

— Ігоре Івановичу, чому ви один з не багатьох нашоукраїців-парламентарів проголосували “за” призначення прем`єром В.Януковича?

— Майже 40% нашоукраїнців проголосували за Віктора Януковича. Це по Вашому небагато? Із всіх груп, а це відсутні — 29 депутатів, не голосували — 11, утримались — 4, голосували проти — 6, ті 30 нашоукраїнців, хто голосував «за» — найбільш чисельна група.

— Могли ж бодай утриматись?

— Це не позиція.

— Чи знали ви на момент голосування, що Віктору Балозі запропонують залишитися на посаді міністра?

— Вважаєте це пов’язано із моїм рішенням голосувати за Януковича?

— Є така думка серед людей на Закарпатті...

— Ми з Віктором Балогою давно вийшли з „дитячого” віку в політиці, щоб ув’язувати важливі для держави політичні рішення із кадровими призначеннями будь-кого з нас.

— Але ж багато хто пов’язує...

— Швидше нав’язує. Це роблять ті закарпатські політики, які нічого доброго в житті не зробили, а лише поливають брудом всіх, кого вважають винними у своїх особистих проблемах. Ми ж, з Віктором Балогою, багато чого пройшли та досягли разом як в особистому житті, так і в політиці. І наша життєва філософія така – роби, що можеш, роби це добре, і ти отримаєш те, на що ти заслуговуєш.

— Невже нинішні політики не торгуються за посади?

— Мова про інше. Кожна людина має бажання реалізувати себе у житті. Для декого це означає обійняти певну посаду. І для досягнення цього вони запускають у хід все. Саме те, на що ви і натякаєте. Але я впевнений в іншому. Реалізувати себе – це що-небудь добре зробити. Ось це і має бути ціллю. І ціль потрібно ставити найвищу. Така людина постійно що-небудь досягає у професійному плані. Вона ніколи не шукає посаду. Посада завжди шукає її. Віктор Балога є саме такою людиною. У пресі було багато інформації про можливі кадрові варіанти для нього. І не від голосування Кріля це залежало. А від професійних якостей Балоги. Тому пов’язувати моє голосування із кадровим призначенням Віктора Балоги – це нісенітниця. Тим більше, що в даній ситуації один голос нічого не вирішував, і ніхто ні на кого не тиснув, як це було колись. Це було моє рішення.

— Тоді якими мотивами ви керувалися, голосуючи за В.Януковича?

— Після підписання Універсалу національної єдності Президент Віктор Ющенко у непростій для держави ситуації прийняв рішення внести за поданням коаліції кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем’єр міністра України. Після такого рішення Президента „Наша Україна” як політична сила, яка під час виборів постійно заявляла, що вона є єдиною, хто послідовно підтримує Віктора Ющенка, не дивлячись ні на що, зобов’язана була проголосувати одноголосно. Це і був основний мотив. Все інше дрібниці. Сьогодні я ще більше впевнений, що прийняв вірне рішення.

— Ви від початку були за те, щоб створити коаліцію з „регіонами”?

— Я не сумнівався у тому, що коаліція має бути такою, яка об’єднає Україну. Перша така коаліція була створена у квітні на Закарпатті. І на Закарпатті наступив спокій.

— Не боялися, що виборці вас не зрозуміють?

— Боюсь лише боятися. Від боязні всі наші проблеми. Один боїться втратити рейтинг, інший посаду, третій ще щось. І роблять дурниці, ускладнюючи ситуацію. Я ж знаю, що маю робити, щоб виборці мене зрозуміли.

— Що саме?

— Спілкуватися з людьми. У найближчий час у мене будуть інтерв’ю, прес-конференції, прямі ефіри та зустрічі. Я впевнений, що мої аргументи сприймуть більшість виборців.

— Але ж є й інша позиція. І її підтримують політики, в тому числі з Нашої України, і виборці. Мова про те, що Президент мав розпустити парламент?

— Перш за все, про політиків та політичні сили, які є носіями цієї позиції. Для них жадоба влади – це самоціль. Тому і чіпляються за будь-які ідеї, які працюють на їх рейтинг. І не важливо, що це може призвести до дестабілізації в державі та погіршення життя людей. Головне – задоволення власних амбіцій. А коли буде біда, вони швидко знайдуть „ворогів народу”. І далі проповідуватимуть нові ідеї „світлого майбутнього” та шукати із ким боротись. Це називається – політика заради політики. Вона вже всіх дістала. Вона лише відволікає людей від роботи. За великим рахунком амбіції цих політиків та їх дії і привели до того, що Президент не мав вибору.

— Не важко здогадатися кого ви маєте на увазі...

— Я не персоніфікую. Це стосується не одного політика і не однієї політичної сили. Хоча серед них є як більш яскраві, так і посередні.

ЗА РОЗКОЛ МАЙДАНУ ТРЕБА ВІДПОВІСТИ

— Все-таки, мова про БЮТ?

— У тому числі, і про БЮТ, і про Юлію Тимошенко. Якби не її амбіції, то на минулих виборах міг бути створений єдиний помаранчевий блок. Натомість ми стали свідками політичних чвар, які привели до втрати орієнтації помаранчевого електорату та перетікання голосів до Партії Регіонів. Тимошенко прагнула здобути більше особистої влади. І де вона тепер є? А де тепер УНП, ПРП з Порою та їх лідерами? І сьогодні вони далі продовжують розтягувати по своїх партійних наметах помаранчевих виборців. Дехто затіяв компанії по створенню нових сил. Коментують дії всіх, крім себе. Правду кажуть:„Два українці – три гетьмани”. Більшість з них звинувачують у всьому Президента. Якщо у Віктора Ющенка і є яка-небудь проблема, то вона полягає лише у тому, що після приходу до влади біля нього виявилось мало людей, які готові були „пахати” день і ніч заради досягнення тих цілей, що проголошувались на Майдані. Більшість з них основною метою поставила на нарощування власного капіталу. Хто бізнесового, а хто політичного.

— І П.Порошенко?

— У тому числі. Дякуючи саме йому і Ю.Тимошенко ми мали минулорічний розкол в помаранчевій команді. Дивний момент! Ви не звернули увагу, як Тимошенко з Порошенком обмінювались поцілунками у Верховній Раді, коли тимчасово була створена демократична коаліція? От так би у вересні минулого року. Тоді була б інша ситуація на парламентських виборах, і не було б безвиході у Президента приймати таке складне рішення на початку серпня. Тому, напевно, справедливим є те, що сьогодні у владі немає ні Тимошенко, ні Порошенка. За розкол Майдану вони мають понести політичну відповідальність.

— Давайте повернемось до „Нашої України”. Одностайності у вашій фракції немає й досі...

— У «Нашій Україні» перед голосуванням відбулось засідання фракції з цього питання. Воно пройшло бурхливо. Практично кожен висловив свою точку зору. Думки розділились. Однак прийняли рішення про входження в коаліцію, хоча мови про фракційне голосування за кандидатуру В.Януковича не ухвалювали. Вирішили голосувати вільно. Так і сталося. Коментувати думки своїх колег не хочу. Думаю тепер емоції вляжуться. Часу було достатньо для обміркування ситуації. Врешті ми прийдемо до спільного рішення. Мені, принаймні, цього хочеться.

— Один з ваших партійних керівників — голова виконкому партії Микола Катеринчук закликає всіх, хто голосував за прем’єрство В.Януковича, покинути ряди партії. Що робитиме Ігор Кріль?

— Це особиста думка М.Катеринчука, а не рішення партії. Мені довелось під його керівництвом працювати в податковій адміністрації. Ще тих з часів він займається лише особистим піаром. Пам’ятаєте – розпивання пива з підприємцями. Це був чистої води дешевий популізм, який не мав нічого спільного із захистом бізнесу. Для захисту бізнесу потрібна кропітка, щоденна робота. А цього не було. Тоді в хід пішли скандали, претензії до голови податкової служби. І в результаті залишення посади, у зв’язку „незгодою з політикою керівника податкової». Щодо політичної діяльності. Я керував виборчим штабом в одній із трьох областей України, де перемогла „Наша Україна”. І хочу заявити, що М.Катеринчуку вже давно слід відповісти, як керівнику виконавчої структури партії за провальний результат на виборах. Він як голова виконкому, нічого не зробив, і для проведення з’їзду партії, де були б зроблені висновки по виборах. Причина проста — доведеться відповідати. М.Катеринчук, вважаю один із перших має покласти свій партійний квиток на стіл.

Я ДОВІРЯЮ ПРЕЗИДЕНТУ

— Таке враження, що ви безапеляційно вірите у непомильність Віктора Ющенка?

— Я довіряю Президенту. Не сумніваюсь, що він намагається робити все можливе, щоб Україна розвивалась якнайкраще.

— Але ж, як заявляють деякі політики, Президент передав владу Віктору Януковичу.

— Віктор Ющенко не передав владу Віктору Януковичу. Президент, відповідно до Конституції вніс кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану конституційно легітимною коаліцією. Не його проблема, що через амбіції деяких помаранчевих політиків, розвалилась демократична коаліція. Так, повноваження прем’єр-міністра сьогодні розширені, а Президента зменшені змінами до Конституції, які ухвалила Верховна Рада під час революції.

— До речі, Віктору Ющенко закидають те, що йому не слід було погоджуватися на ці зміни...

— Нещодавно я бачив телепередачу про загибель студентів під Крутами у 1918 році. Там прозвучала така теза. „За загибель людей в країні, у будь якій ситуації, відповідальність несе влада”. Я погоджуюсь із цим. Так от. Віктор Ющенко, ще не будучи Президентом, відповідально поставився до ситуації під час помаранчевої революції. Зміни до Конституції – це був той компроміс, без якого могла пролитись людська кров. Скільки могло бути жертв я не знаю. Але як батько, я не хотів, щоб серед них були мої діти. Віктор Ющенко пішов на цей компроміс. І я йому вдячний. Не сумніваюсь, так скаже кожен батько і кожна мати в Україні чиї діти були на Майданах. Для тих, хто закидає такі звинувачення Президенту, життя людей нічого не варте. Для них важливою є лише жадоба влади. Але повернімось до зміни повноважень.

— Давайте.

ВИБОРЦІ ВИСТАВЛЯТЬ ОЦІНКУ І "РЕГІОНАЛАМ"

— Повноваження глави держави дійсно обмежені впливом на силовий блок та зовнішню політику. Але хіба цього мало, щоб забезпечити демократичний розвиток України? Гадаю, достатньо. Прем’єр-міністр відповідає за соціально-економічну ситуацію в державі. Партія Регіонів жорстко критикувала помаранчеві уряди саме за економіку, соціальний захист та зростання цін. Тепер у них є можливість зробити краще. Якщо не вийде, то їх виборці виставлять їм оцінку. А вийде... Так ми що, проти того, щоб люди в Україні стали жити краще?

— Але ж проти Януковича народ стояв на Майдані.

— Я не сприймаю тези, що Майдан стояв ПРОТИ. Він стояв ЗА. За право вибору, за свободу слова, за демократію. Ми це отримали. Хіба не так? Але Майдан в Україні був не один. Якщо ми любимо Україну, ми повинні визнати – їх було два. Був Майдан і в Донецьку. І стояли на ньому такі ж громадяни України, як і ми. І йшли вони на Майдан, так як ми. Я це знаю. Мої друзі були там. Їх ніхто туди не гнав. Згадаймо один із основних лозунгів нашого Майдану – „Схід і Захід разом”. І згадаймо як під час інтерв’ю на Інтері у вересні минулого року Юлія Тимошенко складала дві стрічки (помаранчеву і синю) разом і говорила про об’єднання Сходу і Заходу України. Дивно, але коли Президент приступив до практичних кроків об’єднання двох частин України, вона відмовилась підписати Універсал. Виходить, коли вона пропонує ідею об’єднання — це добре, коли ж Президент, то це не добре. Це багато про що говорить.

ОБ’ЄДНАННЯ ПОЧАЛОСЯ В СЕРЦЯХ БАГАТЬОХ УКРАЇНЦІВ

— Ви вважаєте, що цим рішенням ми вже об’єднали Україну?

— Якщо ви маєте на увазі підписання Універсалу, то цим започатковано процес об’єднання двох частин України. Це лише перший крок. Після його обговорення в прямому ефірі телебачення, підписання, подання та затвердження прем’єр-міністра це об’єднання почалось в серцях багатьох українців, особливо, і це дуже важливо, на Сході України. Після цих подій вони стали ближчими до України. Заради такого, ці події варті того, щоб вони відбулись. Два тижні тому ми з дружиною побували у Донецьку. У нас там багато друзів. Вони далекі від політики і від влади. Але під час помаранчевої революції вони також були на Майдані як і ми. Ми були на різних Майданах, але хвилювались однаково. І не їх вина, що на сцені того Майдану були політики, проти яких були ми. Як і не наша вина, що на сцені нашого Майдану, як виявилось через рік після революції, були діячі, які нічим не відрізняються від тих політиків, проти яких ми стояли на Майдані. Але це не говорить нічого поганого про людей, які знаходились на цих Майданах. Це не може говорити нічого поганого про сам факт Майдану. Ми стояли за правду. У кожного Майдану була своя правда. Тоді істина була більше на нашому боці. Ми перемогли. Вони програли. Їм було боляче. Із цією біллю вони жили півтора роки. Їм потрібен був сигнал від тих хто виграв. Вони його чекали. І Президент його подав. Він став над політиками, над політичними партіями. Це був крок лідера держави, лідера нації. Спілкуючись із своїми друзями, я зрозумів, що без таких кроків нам ніколи не об’єднати Україну. А не об’єднавши її, ми ніколи не побудуємо сильної та заможної держави. Нас завжди будуть розводити зовнішні сили. Президент в даній ситуації проявив надзвичайну терпеливість, мудрість та далекоглядність.

— Чому ж раніше він цього не зробив?

— Все в житті має своє місце і свій час. І це був саме той час. Коли народжується семимісячна дитина, потрібно багато зробити, щоб її розвиток набув стабільності. І все відбувається природно, коли вона народжується вчасно.

— А як же ті люди, що проживають на Заході України? Багато хто з них вважає себе сьогодні обдуреними.

— Західний українець завжди був ближчим до України, ніж східний. Тому сьогодні тих наших співвітчизників, які живуть на Заході, та із болем сприймають сьогоднішню ситуацію, я хотів би попросити набратись терпіння. Ваше терпіння потрібне для об’єднання України. Півтора роки тому ми отримали те, чого прагнули. Після здобутого завжди наступає час випробувань. І таке випробовування ми сьогодні проходимо. Бог завжди випробовує нас терпінням. Якщо ми пройдемо це випробовування спокійно без негативних емоцій – злоби, гніву, обіди, розчарування, то знову будемо мати те, чого хочемо, але вже на новому, більш якісному рівні. Я впевнений, що сьогоднішня ситуація – це початок чергового етапу розвитку України, яку ми всі однаково любимо.

МИ ОТРИМАЛИ ПРАВО ВИБОРУ

— Як ставитесь до дій Олександра Мороза?

— Він досвідчений політик. Я думаю, що це був відповідальний крок як для нього, так і для держави. Сьогодні всі навипередки волають, що він когось зрадив. Якщо це і так, то зрадив він лише тих політиків, які давним давно, заради своїх амбіцій, зрадили всіх з ким були разом. Зрадили б вони і Мороза, після того, як використали б його. Але він виявився більш розсудливим і не допустив цього.

— Які почуття як людина маєте, з огляду на нинішню політичну ситуацію, згадуючи своє перебування на Майдані?

— Після Майдану у наше життя прийшло багато доброго. Розсудливі люди не заперечуватимуть, що ми отримали право вибору, більше демократії та свободи слова. Це основне, для чого люди вийшли на Майдан. Є ще багато хорошого... Звичайно, щось не вийшло, були й помилки. Але це не трагедія. Слід іти далі. Сьогодні у нас є все для того, щоб продовжувати зміни. Україною керують троє Чоловіків. Президент, за якого у 2004 році голосувала Західна та Центральна Україна. Прем’єр-міністр, якого підтримувала Східна та Південна Україна. Голова Верховної Ради, який користується підтримкою в основному в Центральній Україні. Можна по різному ставитись до кожного із них, але заперечувати те, що вони досвідчені і потужні особистості буде мало хто. І ще є амбітна Жінка, яка уособлює українську опозицію. І нехай вона не зовсім така опозиція, яка б мала відповідати інтересам людей та держави, але вона буде заважати цим трьом Чоловікам працювати погано. Ідеальна ситуація для об’єднання та розвитку держави. Чи не так? Бог і надалі є з Україною. Тому потрібно дякувати йому та, засучивши рукава, поринути у роботу. Тоді завтрашній день буде кращим, ніж сьогоднішній.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати