- То як ви кажете зачокерували: за низ стовбура чи за верхів’я? - уточнює голова комісії з розслідування Богдан Дорош.
- За верхів’я, - зізнається у основній помилці тракторист, - як основний стовбур, так і відросток одного з хлистів, бо ж так завалили, а обернути дерево основою до трактора на вузькій лісосіці –справа не з легких...
- І раніше так робили? Інструкція ж вимагає протилежного... - доскіпується інспектор.
- Траплялося, і нічого. Наразі ж роздвоєний хлист за пеньок перечепився, - веде своєї тракторист. – Я вирішив обрізати його частину, почав пиляти, а вона відкололася – і по нозі : у двох місцях перебила ліву. Видав, так мало статися...
Потерпілого доправили до Хустської ЦРЛ, прооперували. Як запевнили в травматології, успішно. Тепер попереду кількамісячне лікування. Спочатку мають загоїтися рани, тоді накладуть гіпс і чекатимуть поки зростуться кістки. Здавалося б, треба перехреститися і подякувати Господу, що не гірше. Адже у провідних галузях промисловості регіону – лісозаготівельній та деревообробній – травматизм, пов’язаний з виробництвом, зашкалює: з початку поточного року 15 випадків проти семи за аналогічний період у році минулому. Тому не зайве, без сумніву, як для потерпілого, так і для його колег по лісосіках хай і цілої України, проаналізувати причини нещасного випадку, що цілком міг обернутися непоправною трагедією, осиротивши двох неповнолітніх дітей. Бо ж усе сталося так, як ніколи статися не мало, якби не низка порушень: організаційних, технологічних, і що найбільш прикро – юридичних.
Саме така ускладнила і без того непросте розслідування трагічного випадку. Справа в тому, що тракторист Іван Гандера та двоє його колег, не один рік пропрацювавши у ВКФ “Леда’С- Україна”, на момент нещасного випадку перебували у трудових відносинах з ДП “Хустське ЛДГ” на підставі цивільно-правової угоди. Коли у потерпілого поцікавились, як могло таке статися, Іван Гандера пояснив: нам важливо не місце роботи, нам треба копійку заробити, сім’ї ж бо мусимо утримувати . Ми увесь час працювали на лісосіках Велятинського лісництва, вся техніка у нас – з “Леда’С- Україна”, опікував нас - приносив на підпис відомості про зарплату, видавав пальне й запчастини, засоби індивідуального захисту – майстер цього ж підприємства Михайло Чонка. А чи підписували договір? Можливо й так, наразі не пригадую, щось може й підмахнули. Пани краще знають...
Для невтаємничених, як Іван Гандера та його колеги, у юридичній казуїстиці мусимо пояснити різницю двох ситуацій: якщо працівники зараховані до штату одного чи іншого підприємства, то з зароблених ними грошей відрахування у Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань йдуть автоматично. І тоді, у разі визнання нещасного випадку пов’язаним з виробництвом, застраховані особи мають право на усі соціальні виплати, гарантовані державою згідно з чинним законодавством. Коли ж працюють за договором цивільно-правової угоди, в якому за стороною-замовником цього не передбачено, всі пільги втрачаються.
У договорі №15 від 24 січня 2008 року, укладеному між ДП “Хустське ЛДГ” в особі директора Степана Мамчича, тобто замовника - з однієї сторони, та трьох членів бригади, в тому числі Івана Гандери в якості виконавця робіт – з іншої, пункту про відрахування коштів до Фонду немає.
- Я б кваліфікував це як правовий нігілізм, - коментує ситуацію головний спеціаліст з питань охорони праці та цивільної оборони ДП “Хустське ДЛГ” Руслан Колчар. – Адже, якщо договір таких кроків не передбачав, ніхто не заважав самим виконавцям робіт подбати про власні інтереси. Роблять же так, до прикладу, підприємці. Лісоруби ж, на жаль, особливо старшого покоління, ще не змінили менталітет, притаманний робітникам часів соціалізму: там за всіх вирішували все. Проте в ситуації, що склалася, ставимося до людини, яка потрапила в біду – і ми, і “Леда’С- Україна” - по-людськи: допомагаємо, чим можемо. Соціальних виплат, скоріше за все потерпілий не отримає, та з лікуванням допоможемо, адже те, щоб працівник скоріше повернувся до роботи, і в інтересах виробництва.
- Чому ДП “Хустське ДЛГ” не оформило бригаду лісорубів до штату підприємства? – поцікавилась у директора Степана Мамчича.
- Держава ставить нас у такі податкові рамки, що якби ми зараховували до штату ту кількість працівників, якої вимагають обсяги робіт з зачистки лісосік, то давно б збанкрутували. От і виходимо з ситуації, як можемо. І практикують таке по всій Україні...
- А як виходили б, якщо б - не приведи Господи! – людина залишилася інвалідом або загинула? Ні тобі соціальної пенсії, ні дітям гарантованих державою виплат, - продовжую логічний ланцюг розгортання сакраментальних подій.
- Для себе урок я однозначно виніс, - хилить голову Степан Іванович. – Якщо не зможемо брати на постійне місце роботи, то за угодою набирати лісорубів вже точно не будемо. Хибна і дорога – бо ж йдеться про здоров’я і життя людей! – це практика...
Начальник же Територіального управління Держгірпромнагляду по Закарпатській області Михайло Саварин розцінює такі дії роботодавців не інакше як цинічне використання людей роботодавцями без будь-якої за них відповідальності.
- Потурати чи покривати таку практику по відношенню до людей, що заробляють на хліб, ризикуючи власним життям – злочинно, - резюмує Михайло Васильович. - За таке питатимемо суворо. Навіть за релігійними канонами: “Бог береже людину, як достояніє своє”. Тож в інтересах роботодавця обрати правильну тактику, бо завтра, може виявитись нікому буде примножувати як його власний капітал, так і надбання держави...