Валентина Митровцій: "Межа діяльності серед соціально незахищених верств українського населення не проглядається"

— Валентино Василівно, насамперед дозвольте привітати вас і ваш колектив з урочистою подією в житті Червоного Хреста і побажати всім червонохрестівцям здоров’я, добра й успіхів у роботі.
— Дякую за добрі слова. Але буде справедливим привітати з річницею Червоного Хреста й ветеранів, які стояли біля витоків нашої організації і довгі роки закладали підвалини червонохресного руху. Ми бажаємо їм здоров’я, благодаті й довгих років життя!
— Гадаю, незайве буде згадати історію найстарішої всесвітньої доброчинної громадської організації.
— Вважається, що створенню Червоного Хреста передували події середини ХІХ ст., коли Італія виборювала незалежність своїх північних провінцій від Австрії. 25 червня 1859 року біля селища Сольферіно у двобої зійшлися італійсько-французькі та австрійські війська. Таких кривавих побоїщ Європа не знала з часів Ватерлоо. Після відступу обох сторін на полі бою залишилися 42 тисячі поранених і 6 тисяч убитих — їх просто кинули напризволяще. Бо, за свідченнями сучасників, на одного лікаря припадало 500 поранених, тож навіть працюючи по 20 годин щодоби, лікар міг приділити кожному з них не більше трьох хвилин. Свідком цих подій був швейцарський бізнесмен Анрі Дюнан. Він закликав жителів навколишніх сіл допомогти скаліченим, котрі залишилися без медичної допомоги, їжі, води під спекотним сонцем. І сотні нещасних були врятовані.
Цю подію Анрі Дюнан згодом описав у книжці “Спомин про Сольферіно”, яка вийшла через три роки і в якій автор запропонував створити організацію, що взяла б на себе турботу про тих, хто страждає від воєнних конфліктів, незалежно від національності, віросповідання чи громадянства. На заклик відгукнулися 12 країн Європи, і 22 серпня 1864 р. у Женеві підписали Конвенцію, що поклала початок міжнародному гуманітарному праву, головною метою якого є полегшення страждання всіх жертв збройних конфліктів.
Відтоді пораненим стали надавати допомогу незалежно від того, по який бік вони воювали. Під міжнародним захистом перебували також медичний персонал і санітарні установи з розпізнавальним знаком — червоним хрестом на білому тлі. Так почалася історія Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка нині має прихильників у 185 країнах світу і надає гуманітарну допомогу без будь-якої дискримінації за національними чи расовими ознаками, релігійними переконаннями чи політичними поглядами. Головне завдання Федерації — поліпшувати становище знедолених і нужденних на планеті.
— А що в Україні?
— Знаменним у становленні червонохресного руху в Україні як організованої гуманітарної течії стало 18 квітня 1918 року. Саме тоді відбувся І з’їзд Товариства, славні традиції якого зародилися ще за часів запорозького козацтва. Нині Червоний Хрест України нараховує 6,3 мільйона чоловік, об’єднаних майже у 43 тисячі первинних організацій.
В Ужгороді ж перші осередки Червоного Хреста створили у 1891 році, коли Закарпаття перебувало у складі Австро-Угорської імперії. І відтоді червонохресна діяльність у місті, а також у краї не припинялася. Наразі Ужгородська міська організація Товариства Червоного Хреста України об’єднує 117 первинних осередків, до яких залучено понад 23 тисячі чоловік, із них понад третину складають учні шкіл, коледжів та вузів.
— Слава Богу, ми живемо в мирний час, і вже дещо призабулася самовідданість червонохрестівців під час стихійних нещасть — маю на увазі руйнівні повені на Закарпатті. Чим нині переймаються ваші працівники, зокрема патронажна служба милосердя?
— Що стосується сьогодення, то ми значно активізували свою діяльність з початком теплої пори року, а конкретно — наповнюємо реальними справами щорічний Всеукраїнський місячник Червоного Хреста. Він розпочався 4 квітня. Вся наша медико-соціальна служба — медичні сестри, молодші медичні сестри і соціальні працівники-волонтери та активісти — займаються накопиченням благодійних коштів, матеріальних цінностей для функціонування медико-соціального центру, який є складовою частиною нашої служби милосердя. Ми мусимо наповнити, так би мовити, наші засіки, бо попереду майже рік роботи і численні благодійні акції для різних категорій наших підопічних, зокрема до Дня захисту дітей, Дня матері, до Всесвітнього дня інвалідів, Всесвітнього дня людей похилого віку та інші.
— Ви згадували соціальних працівників. Це що, назва посади? Напевно, у вас чималий штатний розпис…
— Навпаки, штат у нас малий — лише 4 медичні і 7 молодших медичних сестер. А соціальні працівники та волонтери — це посланці Ужгородського центру зайнятості населення, який до нас на громадські роботи скеровує безробітних, що перебувають на обліку. Вони виконують важливу соціальну функцію, їхня діяльність потрібна суспільству, нашим співгромадянам, з котрими доля повелася не дуже гречно. Велика подяка їм за праведний і важкий труд, благородне і жертовне подвижництво на благо стражденних. Подібне співробітництво дозволяє місту бодай частково розв’язувати проблему робочих місць, а Червоному Хресту — надавати допомогу значно більшій кількості інвалідів та самотніх літніх людей, багатьом з яких треба купити ліки і продукти, зварити обід, прибрати кімнату, оформити субсидію на оплату комунальних послуг, допомогти в особистих гігієнічних заходах тощо. Червонохрестівці щиро вдячні міському Центру зайнятості населення за розуміння наших клопотів і допомогу в їх подоланні.
— Роботу, так би мовити, “чужих” працівників ви оцінюєте високо. А що скажете про своїх безпосередніх підлеглих? Ви вимогливі до них?
— До працівників нашого невеличкого жіночого колективу я намагаюся бути принциповою і справедливою. Мої колеги — сумлінні виконавці, ініціативні, кмітливі в пошуках спонсорських та благодійних коштів. (Не буду перераховувати прізвищ, бо це скидатиметься на бухгалтерський звіт). А ще вони дуже порядні і фахові люди, багато з них успішно працювали десятиліттями. Недавно ми провели на заслужений відпочинок медсестер Оксану Василівну Шкробинець та Ніну Макарівну Індріксон. Тільки у Червоному Хресті перша відпрацювала 37 років, а друга — понад 15. Радує, що до нас приходять молоді й перспективні працівники. Гарне враження справляють майбутні лікарі, а нині медсестри медико-соціального центру Вікторія Куртанич та Людмила Гавалець. І в майбутньому хочеться сподіватися на здібних новачків.
— Ви згадували заходи до календарних дат, просвітницькі проекти. Можете розповісти про це детальніше?
— У статутно-нормативних документах Товариства Червоного Хреста України визначено напрями нашої діяльності. В рамках всеукраїнських програм ми розробляємо власні регіональні заходи, зокрема різноманітні благодійні акції. У міру власних матеріальних можливостей проводили благодійне вшанування багатодітних матерів, ветеранів-медиків, серед яких були й учасники Другої світової війни. Вже традиційно в день Святого Миколая разом із медико-соціальним реабілітаційним центром “Дорога життя” в ланч-кафе “Гурман” влаштовуємо благодійну акцію для дітей з особливими потребами (ланч-кафе надає залу і пригощає дітей солодощами).
З просвітницьких проектів згадаю підготовлені власними силами листівки й буклети, тематично зорієнтовані на боротьбу з туберкульозом, проти вживання наркотиків та алкоголю, проти тютюнопаління. Переконана, що прислужаться й буклети, в яких молодим людям подані найважливіші відомості про ВІЛ/СНІД та про так звану стигму, коли ВІЛ-інфікованим оточення влаштовує обструкцію, а то й вороже несприйняття. Прикро, але більшість населення чомусь вважає, що вірусом імунодефіциту людини можна заразитися через вітальне рукостискання або користування спільним туалетом.
Ми розвиваємо червонохресний рух серед учнівської молоді і студентів, агітуємо їх за здоровий спосіб життя і поведінки, поширюємо принципи діяльності Червоного Хреста, міжнародного гуманітарного права, активно пропагуємо донорство крові і її компонентів та залучаємо до цього молодь.
— Зрозуміло, подібні заходи потребують коштів. Звідки ви їх берете?
— Болісне для нас запитання. Ужгородська міськорганізація ТЧХУ є громадською, некомерційною і неприбутковою установою. Першою і головною опорою для статутної діяльності є членські внески. Наші прибічники також розповсюджують членські марки Червоного Хреста. Копійка до копійки — і народжується худенький гаманець, до якого докладають кошти благодійники Ужгорода. Серед останніх є такі, які, окрім грошей, роблять внески матеріально-товарними цінностями — засобами гігієни, ліками, одягом, взуттям, продуктами для самотніх літніх людей.
У 2007 році наша організація виборола грант на конкурсі, оголошеному управлінням у справах молоді та спорту Закарпатської облдержадміністрації. Ці кошти пішли на виготовлення згаданих 5 листівок і буклетів загальним тиражем 22 тисячі примірників. А всього за 2007-й ми зібрали 32423 гривень членських внесків та 13605 гривень спонсорських коштів, натуральна допомога склала 58084 гривень. За перший квартал нинішнього року ці показники становлять відповідно 16538, 1687 і 31 912 гривень.
На жаль, цим і вичерпуються джерела фінансування наших заходів. Державна фінансова підтримка Червоного Хреста в Україні дуже мізерна й вибіркова — залежно від спроможностей органів місцевої влади. В рамках Програми підтримки діяльності громадських організацій нам частково допомагає міська рада Ужгорода. До речі, в багатьох зарубіжних країнах державна підтримка Червоного Хреста закріплена законодавчо.
— Виходить, що є така зарубіжна практика. Це буде цікавим для наших владних структур.
— Ми підтримуємо зв’язки зі спорідненими організаціями за кордоном. В кінці 2007 року закарпатські червонохрестівці вивчали досвід колег із польського Кракова. Не торкатимусь усіх аспектів їхнього досвіду. Скажу лише про одне. У Польщі влада виділяє Червоному Хресту бюджетні кошти на допомогу соціально незахищеним верствам населення. Це при тому, що в них існує окрема державна форма соціальної опіки. У Польщі благодійники мають податкові пільги відповідно до розміру доброчинних витрат. Крім того, існує можливість добровільного вибору об’єкта доброчинності з державного реєстру інституцій, які потребують благодійної допомоги. Щось подібне добре було би запровадити і в Україні.
— А як щодо гуманітарної допомоги? Біля ваших складів нерідко можна було побачити каміони із-за кордону…
— На жаль, це вже в минулому. Найактивнішими в попередні роки були червонохресні організації міст Падерборн, Вайсвассер і Дармштадт з Німеччини. Вони привезли устаткування для медичних операційних залів, меблі для лікарень і дитсадків, інвалідні візки, ліки, іграшки, одяг, взуття. Ми передали все за призначенням. Але іноземні благодійники дійшли висновку, що ми самі у себе вдома не поліпшуємо ситуацію. Вони помітили, що з нашого боку вагомих зрушень у становищі соціально незахищених верств не відбулося. То чому вони мають надриватися? Європейці — люди прагматичні, керуються раціональними намірами, тому їх можна зрозуміти. Але коли вже ми нарешті самі досягнемо помітних зрушень у ставленні до неімущих і фізично знедолених? Тому межа діяльності серед соціально незахищених верств українського населення не проглядається. У подібній ситуації не до тривалого святкування, бо нас чекає наполегливе, буденне, жертовне подвижництво — не легке, але дуже потрібне багатьом нашим співгромадянам.
Проте маємо вагомі прояви нашого вітчизняного українського благодійництва. Без допомоги наших добрих друзів ми б не зуміли провести свої щорічні заходи і виконувати статутні програми. Розумію, що газетна площа обмежена, але дозвольте з нагоди свята Червоного Хреста висловити щиру подяку нашим доброчинцям: Закарпатській ТПП, ТОВ “Фора-1”,ПП “Віта”, кредитним спілкам “Інтер С” та “Мрія”, КП БТІ, ТОВ “Закарпатбуд”, ПП “Віндов”, ТЦ “Дастор”, обкому профспілки медичних працівників, аптеці № 130, ТОВ “Закарпатвтормет”, ЗАТ ОРТП фірми Закарпатмеблі, “Екстрим-таксі”, ТОВ “Будкеш”, ТОВ “Сілена”, кафе “Фантазія”, ПМП “Рубін”, ТОВ “Руслана”, ТОВ “Олбі-рос”, ВАТ “Плодоовоч”, ТОВ “Аргос ЛТД”, ТОВ “Вишня”, ПП “Л.Й.Кондратик”, ПП “В. В. Мондич”, ТОВ “Дрім”, ПМП “Раїс”, магазину “Double you”, ВАТ “Геліос” та багатьом іншим.
Можливо, читачі “Ужгорода” недочитаються цих заключних слів. Але мине річниця Товариства Червоного Хреста України, і на завтра на поріг підопічних патронажної служби милосердя будуть накочуватися хвилі самотності, недуг, нестатків… Громадяни похилого віку, інваліди, сироти, прикуті до ліжка хронічно хворі — такі ж люди, як ми з вами. Тільки роки в них не наші, і доля повелася з ними занадто жорстоко. Задумаймося: що чекає через десяток-другий літ нас самих, сьогодні ще молодих і здорових? Невже ми залишимо знедолених на самоті з їхніми проблемами? Давайте їм допомагати — хто як і чим може. Суспільство, яке не піклується про стариків і дітей, не має майбутнього. А працівники Червоного Хреста — будьте певні! — ніколи не залишатимуться осторонь.
Ми чекаємо на вашу благодійну підтримку, шановні ужгородці!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати