АнтиРатизм, або Нереалізована туга за красою

Про дороги взагалі краще мовчати - після другої світової війни у вщент розбитих містах було значно краще. Але на шпальтах проратівських газет все добре. Проблем немає. На сьогодні головна проблема для Ратушняка і К? - Балог(и)а. Хоча ще зовсім недавно він замість проблем виборців та Закарпаття більш опікувався темою Івана Різа-ка. Воно і не дивує. Людина, яка не здатна працювати сама, шукає крайніх, на яких і намагається відволік™ увагу громадськості.
А що Балога(и) з командою? На противагу Ратушняку та його гоп-компанії при всіх "за" і "проти", а це визнають і самі мукачівці, спромігся з центру міста зробити лялечку.
А що у нас? А у нас, за М.Булгаковим, у влади в мозках розруха. Тому і мають ужгородці „собаче щастя". Про розруху у владних мозках та на вулицях міста наша чергова розповідь.
Навіть оновлюючись, Ужгород поспішає морально... застарівати. Де дизайнери та архітектори?
Обласний центр поволі, а деколи й занадто швидко на окремих об'єктах, забудовується.
З'являються острівці справжньої цивілізації. Один острівок, як десь у Празі, інший — як у Будапешті, а третій взагалі десь поцуплений за своєю ідеєю із самих Арабських Еміратів.
Слава Богу, і в нашій національній глушині з'являються свої проявлені й тіньові шейхи («Ростемо ж ми, гей!» — як сказав оптимістичний поет недалекого минулого).
Трохи, звичайно, не в тему, що панує така різношерсність в доморощеній архітектурі, але нічого не зробиш — суперечності росту.
А які ж особливості його — росту цього самого. В нашому, зокрема, неповторному людьми й спорудами Ужгороді? Він немовби актуально просте-жився у тому, що замість старих, задрипаних, деколи використовуваних у ролі туалетів міських автобусних зупинок з'явилися майже повсюди нові. Вони загрожують, як Жовтнева революція дрімучу Росію (або Помаранчева — дрімаючу Україну), охопити Ужгород від площі Петефі «до самьіх до окраин» засміченої приєвропейської урбаністичної території України. Поряд із тим, що вони, ці нововилуплені зупинки, дають прихисток людям і собакам без належного соціального захисту, там облаштовуються гніздечка різної комерції «для народу і зовсім трішечки для себе». Надання послуг у наш час — це вже якийсь бізнес. І кожний бізнес заслуговує на те, щоб хоч трохи потрудилися над облаштуванням тої або іншої бізнес-зупинки наші чи прийшляки-дизайнери з сучасним мисленням. Бо на місці Закарпатської області може, приміром, виникнути ісламська республіка Ру-синістан — то її не повинні злякати своєю віддаленістю від Вічності наші, збудовані тепер, автобусні зупинки — джерела в'яло протікаючого в безвість бізнесу. Інтер'єр (внутрішнє облаштування) і екстер'єр (зовнішній вигляд) мають притягувати до себе погляд і зараз, і в майбутньому. Так до цієї теми, щоб не забігати десь у Париж чи Аддіс-Абебу, підійшли в Києві та Львові. Там зупинки красиві, вписуються в архітектурний малюнок сучасного великого міста, вони достатньо місткі для очікування місце-вого транспорту, в деяких доцільно розміщені торгові точки.
Ужгород же дав у цьому естетично-прагматичному плані маху: кожна зупинка відрізняється від іншої, одна недобудована, а інша схожа на мінімаркет, під яким не знаходиться місця для очікування міського транспорту порядному русинові, непорядному українцеві та нейтральному угорцеві.
З упинки мали би структуризувати, звести в архітектурний цілісний ансамбль усе місто, але наразі цього зробити не вдалося. Кажуть, що був ще при царюванні Віктора Погорєлова оголошений тендер на всі автозупинки міста. Так воно, очевидно, й сталося. Та зроблене все не за сучасними дизайнерськими вимогами, а — на швидку руку. І не може вже нічого зробити Погорєлов, а Ратушнякові різні вороги з його кабінету зробили розгромлену автозупинку.
Звертає на себе увагу, що стоянки всі дуже схожі за манерою виконання, їх, на думку архітекторів обласного центру, треба було дати для проектування різним архітекторам, а потім поставити на містобудівельну раду для конкурсного відбору найліпших.
Крім того, деякі зупинки взагалі треба би було перенести на інше місце. Приміром, біля художнього інституту на вулиці Минайській зупинка заважає рухові.
Відразу за колом вона поставлена.
Автобуси й таксі зупиняються на тій зупинці і заважають транспорту, що іде за ними. Утворюються значні пробки. Скупчення в повітрі зайвих вихлопних газів від загальмованого транспорту добиває вщент нещасних приватних підприємців на орденоносному (ордена Сутулова) П'яному базарі. Цю зупинку годилося б зробити далі — навпроти кінотеатру «Доміон». Дивно, що свого слова в цьому сенсі не сказали працівники ДАІ. Хто-хто, а вони мали би бути зацікавлені в безпеці руху у цій жвавій частині міста біля П'яного базару. Свідомості й громадянської позиції, очевидно, не вистачає і там. Де ви, політруки Майдану?! Агов! Ідіть у ДАІ!
Будіть пацанів зі сну глибокого! Де Дем'ян Бєдний Ужгорода — поет Микола Гнатюк? Він мав би написати гімн для пробудження активності даішників!
Порівнюючи нові зупинки Ужгорода з аналогічними в Києві чи Львові, фахівці говорять, що вони не фізично, а морально застаріли, хоча й недавно зроблені для щастя задовбаного населення. Промовистим прикладом цього є зупинка з тютюновим кіоском при ній біля ужгородського Смольного — міської ради. З маршрутного таксі чи автобуса до поштамту треба йти прямо через газон, під гіллям ялинок. Жодного проходу горе-планувальники не передбачили. Складається враження, що проектанти взагалі не прихо-дили на місце спорудженої зупинки.
А зупинка біля автовокзалу «Ужгород-2»!
Про пішоходів у цьому випадку забула і міська влада, і проектуваль-ники. В дощ ні до зупинки, ні біля неї не пройти — таке там непролазне багно. І це фактично — обличчя Уж-города для пильного ока приїжджих людей різних національностей і занять! У легкому взутті там просто неможливо пройти.
Всі йдуть, чекаючи черги, через ту багнюку, по тоненькому бордюру, мов еквілібристи по канату.
Мала ж архітектурна форма має передбачати не тільки власне зупинку, але й облаштоване довкілля біля неї. Перед обласною універсальною бібліотекою теж умудрилися перекрити новою зупинкою тротуар для пішоходів на людному проспекті Свободи. Дуже примітивна зупинка зроблена на вулиці Грушевського біля кафе «Пролісок». Недолуга вона й тим, що там незручно навіть зупинитися водіям, коли великий рух. Вона настільки неприваблива, що її навіть один раз... підпалювали.
Через все вищевикладене можна сказати, що і мала архітектурна форма вимагає до себе значного серйозного ставлення. В Ужгороді зупинки мають бути повсюди зручними, освітленими, не складати перешкод для руху пішоходів і транспорту на дорогах біля них. Тому назріла в час, коли не всі ще зупинки відновлені, серйозна корекція в ставленні до зупинок, переробка деяких із них.
Від такої позиції з'явився вузол багатьох проблем, недопрацювань, поганого ставлення до своїх обов'язків архітекторів і дизайнерів. Це негативно впливає на позитивну загалом міську владу. Від таких «дрібниць» потерпає простий ужгородець.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати