Безнаціональна квазідержава на українських землях

Шлях історії звивистий і непростий. Часом на цьому шляху виникають ті чи інші глухі кути, а часом – розгортаються трагіфарси. Особливо тоді, коли керувати народом беруться політики, для яких цей народ (як і всі інші) – лише розмінна монета в досягненні якихось химерних утопічних проектів. Скажімо, світової пролетарської революції, поєднаної із всесвітньо-історичною місією «великої Росії». Так сталося і з проектом Донецько-Криворізької радянської республіки.

Безнаціональна квазідержава на українських землях

«Республіка рад південної Росії»

20 листопада 1917 року Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголо-сила утворення Української Народної Республіки в межах дев’яти українських губерній, у тому числі Харківщини, Катеринославщини та Херсонщини. У відповідь пленум обласного комітету рад Донецького і Криворізького басейнів у Харкові заявив про необхідність створення на території Донбасу та Кривбасу особливої адміністративно-самоврядної області у складі Російської федерації.

25 грудня у захопленому російською більшовицькою армією Харкові була проголошена радянська Українська республіка як автономна частина радянської Росії. А через півтора місяця, 9 лютого 1918 року теж у Харкові ІV з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів Донецького та Криворізького басейнів проголосив Донецько-Криворізьку радянську республіку як автономію у складі радянської Росії. З’їзд заявив, що до складу республіки входять Донбас, Сумщина, Запоріжжя, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина з Кривим Рогом та Єлисаветградом (нині – Кіровоград) і частина Області Війська Донського з Таганрогом.

Майже вся територія нової республіки на момент її проголошення перебувала у складі радянської України, а Харків, який був столицею Радянської України, став одночасно і столицею Донецько-Криворізької республіки. Уряд Донецько-Криворізької республіки складався з восьми народних комісарів на чолі з Артемом (псевдонім Федора Сергеєва), який водночас був і членом уряду радянської України. Серед перших заходів уряду Донецько-Криворізької республіки стала націоналізація підприємств та банків. У березні була сформована Донецька пролетарська армія під командуванням Геккера.

Ось так на охопленій бойовими діями території Української Народної Республіки виникло інше державне утворення – Донецько-Криворізька радянська республіка. Дуже дивна республіка, якщо не сказати більше. З одного боку, її лідери категорично заперечували сам національний принцип побудови радянської федерації, наполягаючи на територіально-автономному принципі, який ґрунтувався б на економічній доцільності. З іншого боку, головним аргументом невходження до складу України, хай і радянизованої, було те, що Донбас та Кривбас – це не українські території, що українці там не складають більшості населення (одразу зазначу, що насправді це було не так, але ж ідеться не про факти, а про більшовицькі аргументи). А на додачу для тих більшовиків, які взяли участь у створенні Донецько-Криворізької республіки, взагалі Україна була не більше, ніж «півднем Росії», як було сказано в одному документі, «південноросійською Українською радянською республікою». От такі це були цікаві інтернаціоналісти.

Сепаратисти мимоволі

Донецько-Криворізька республіка була унікальною навіть для більшовицьких інтернаціоналістських проектів. Вона не мала під собою жодного історичного чи культурного ґрунту. Сам Сергєєв (Артем) народився у Курській губернії; його отроцтво було територіально пов‘язане з Україною, проте з 1901 по 1917 роки він на українських землях пробув тільки півроку – під час революції 1905 року командував більшовицькими бойовиками у Харкові. Одне слово, ані Донбас, ані Кривбас, ані Подніпров‘я він не знав і був для них людиною чужою. Так само і практично всі народні комісари Донецько-Криворізької радянської республіки. Іншими словами, вони діяли на українській землі, прагнучи керуватися «загальноросійськими» ідеями.

Але не завжди це виходило. Проти тотального «інтернаціоналізму», а фактично російського шовінізму під червоними прапорами, працювала об‘єктивна логіка подій. І до певної міри успішно. Так, звинувачуючи у сепаратизмі українських більшовиків, бо ті, мовляв, відкололися від радянської Росії, пішовши на поступки «українським буржуазним націоналістам», самі ж організатори Донецько-Криворізької республіки насправді також були сепаратистами, і неабиякими. Адже економічний лад у цій радянській автономії у складі Росії помітно відрізнявся від того, який запровадив Ленін. Скажімо, після запровадження згаданої вже націоналізації банків був даний задній хід: банки здебільшого були повернуті у приватну власність, тільки над фінансовими потоками був встановлений жорсткий контроль. Частково збереглася і велика власність, не кажучи вже про середню і дрібну.

Одне слово: якщо Ленін будував державу-комуну, то Артем – ринковий соціалізм, як пізніше, з 1921 року – той самий Ленін, проголосивши «нову економічну політику», як з 1933 року – Гітлер у Німеччині, як з 1948 року – Тіто в Югославії. Мабуть, саме це, відсутність суцільної націоналізації промисловості і «червоного» закріпачення селян (при тому, звичайно, що ДКСР будувалася як тоталітарна держава), дало можливість Південній обласній раді народного господарства, яка була створена в Донецько-Криворізькій республіці, щодня відправляти аж по 400 вагонів цукру до Москви та Петрограду. Самими тільки репресіями такого результату не досягнеш. І як не хотіли засновники Донецько-Криворізькій республіці довести, що це також Росія, вони довели своїми діями зворотне. Хоча й декларували вірність «загальноросійським ідеалам». Отака іронія історії.

Фіаско проекту ДКСР

Ну, а далі було так. Через два тижні після проголошення Донецько-Криворізької республіки українські, німецькі та австрійські військові частини почали визволення території України від російської більшовицької армії. У березні 1918 року фронт наблизився до Донбасу, і уряд Донецько-Криворізької республіки оголосив загальну мобілізацію, яка, однак, не дала очікуваних результатів.

Щоб сформувати єдиний фронт оборони від наступу союзників, більшови-ки намагалися об’єднати Донецько-Криворізьку, Українську, Одеську, Кримську та Донську республіки у так званий «Союз радянських республік Півдня». Для обговорення шляхів створення військового союзу уряд радянської України скликав на 14 березня нараду представників інших радянських урядів, проте жодна з радянських республік їх не надіслала.

Зрештою, Петроградський Раднарком вирішив об’єднати всі радянські республіки на території України в єдину Українську радянську республіку. І 15 березня у Петрограді центральний комітет Російської компартії постановив розглядати Донецький басейн як частину України. А 19 березня ІІ всеукраїнський з’їзд рад у Катеринославі ухвалив рішення про входження Донецько-Криворізької республіки до складу радянської України на правах автономії.

8 квітня українські та німецькі частини звільнили Харків, і уряд Донецько-Криворізької республіки переїхав до Луганська, а звідти 28 квітня – на Дон. Там він само розпустився, але спроби його відновити здійснювалися кілька разів, - «полум‘яних ультраінтернаціоналістів», готових кермувати чим завгодно і де завгодно, серед більшовиків вистачало. Нарешті, 17 лютого 1919 року Рада оборони радянської Росії ухвалила рішення про формальну ліквідацію Донецько-Криворізької радянської республіки.

Тим більше, що значну частина території цієї квазідержави контролювали тоді війська тимчасового союзника більшовиків – Революційної повстанської армії України під орудою отамана Нестора Махна. Це був сплеск вельми своєрідної, але, безсумнівно, суто української революційної стихії, генетично пов‘язаної із запорозькою вольницею. А на додачу навіть не надто тривалого існування української адміністрації на донецьких теренах вистачило для того, щоб тисячі зрусифікованих було шахтарів, таких, як Володимир Сосюра, добровільно пішли до армії Української Народної Республіки...

Утім, проекти з метою відколоти Донбас, а якщо можна, то і весь південь України від Української держави за допомогою прискореного формування якогось квазідержавного утворення, було штучно реанімовано в останні роки політиками певного ґатунку. На щастя, успіху такі проекти не мали. Головне, втім, щоб ці утопічно-комічні проекти знову не перетворилися на криваві політичні трагіфарси, як у 1918 році.

Сергій Грабовський, "Радіо Свобода"
22 березня 2008р.

Теги:

Коментарі

Іван 2008-03-24 / 12:00:00
Оранжевий - колір протесту у євреїв. Протестуючи проти когось чи чогось, напевно, треба мати і позицію "за щось". Обливання брудом людей, які знають і розуміють більше, ніж ти, це не позиція.

pfr 2008-03-23 / 15:05:00
у нього немає часу будки колотити... треба ж українців в інтернеті щонайдужче об...с...и...ра...ти

orange 2008-03-23 / 12:39:00
Кусі, ну що за гадісний в тебе характер!.. Лиш бі всіх обгадити. А сам в житті, видно з усього, і будки собачої не сколотив. Бо люди самодостатні такою херньою не страждають...

Кусi 2008-03-23 / 12:28:00
Така ж "квазiдержава" була i "мильна бульбашка" - Карпатська Украiна пiд керiвництвом "фюрера мiсцевого розливу" - А.Волошина.

НОВИНИ: Політика

17:18
У Чехії до Європарламенту кандидує закарпатка Інґа Петричка
11:22
В Ужгороді у неділю відбудеться благодійний забіг під сакурами
15:49
/ 17
На Закарпатті проросійського провокатора-"русина" Данацка затримали за антисемітські погрози хасидам
22:49
/ 9
"Що хочемо, те і робимо": у "терактівських" Керецьках на сесію сільради незаконно не пустили військових
16:52
/ 25
У Закарпатській облраді "нодьмодьорорсаґового" "слугу" Іванча замінив Цебер з бази "Миротворця", який з угорським паспортом їздив розважати окупантів до Криму
19:56
/ 7
ВР затвердить нові назви 4 сіл на Закарпатті, зокрема – Пушкіна
19:33
/ 16
Помер ексголова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль
13:46
/ 9
Ізолюючи угорців Закарпаття, Орбан і Ко роблять все можливе, аби угорська громада ставала все меншою – Балога
22:30
/ 36
Опубліковано архівний виступ єпископа Івана Маргітича під час вшанування 60-ї річниці подій на Красному полі біля Хуста (ДОКУМЕНТ)
21:37
/ 7
Зеленський звільнив Токаря і призначив Гайдая головою Мукачівської РДА
11:15
/ 4
На Закарпатті судитимуть двох кліриків УПЦ (МП), яких СБУ раніше викрила на пропаганді комунізму
23:23
/ 7
У понеділок "недоброчесна" голова апеляційного суду Фазикош розглядатиме апеляцію "корупційного" голови земельної комісії Ужгорода Мильо
20:45
/ 15
Уряд призначив заступника голови Закарпатської ОВА Добромільського головою Державної служби України у справах дітей
19:05
/ 42
На Закарпатті греко-католицького священника позбавили парафії за проукраїнську позицію (ДОКУМЕНТ)
21:48
/ 12
Вслід за Кащуком сесію перед голосуванням покинув Лунченко, а обов'язки голови виконуватиме секретар ради Губаль
18:01
/ 5
Два клірики УПЦ МП на Закарпатті отримали підозру за пропаганду комуністичного режиму та срср
15:04
/ 6
Депутати міської ради Хуста проголосували за недовіру міському голові Кащуку
15:24
/ 3
Ворог запустив ІПсО з "погрозами" на адресу угорців Закарпаття від "українських націоналістів"
04:07
/ 38
Василіяни Закарпаття на Капітулі в Угорщині переобрали на наступні чотири роки дотеперішнього керівника Провінції св. Миколая
20:07
/ 31
В Угорщині на виборах керівництва закарпатських василіян "духовно навчає" угорський прихильник сепаратизму МГКЄ
14:14
/ 6
На Закарпатті одіозний клірик УПЦ МП, що є кумом Медведчуків, влаштував "жіноче" шоу зі своїм викликом у "військкомат"
14:38
/ 4
Скарга закарпатської адвокатки Бухтоярової в КСУ поставила під загрозу декларування статків чиновниками – НАЗК
21:24
/ 9
Жителі "вибухової" Керецьківської громади проігнорували звіт свого корупційного голови від ОПЗЖ Мушки
16:25
/ 11
Кабмін погодив призначення Сергія Гайдая головою Мукачівської РДА
22:16
/ 31
В Ужгороді "слуги" "протиснули" призначення керівником комунального парку "ріднозакарпатського" "опоблоківця" Молнара
» Всі новини