Закарпатське село, в якому співає Скрипка, мріє Андрухович і розважається посол Франції

Австрієць Юрґен Крефтнер мешкає у Нижньому Селищі на Закарпатті

Звичайна, на перший погляд, сільська глибинка у Хустському районі Закарпаття демонструє чудеса виживання. Місцеві люди, здається, якраз і є тією поки ніким в Україні небаченою, але широко рекламованою “громадою”. Та ще й доволі амбіційною. Тутешні мешканці років з 10 тому вирішили, що хочуть жити по-європейському, у комфорті, та ще й з розвагами, і то далеко не провінційними. Якщо фестиваль - то з Олегом Скрипкою, якщо іноземний гість на сільському святі - то Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні, якщо літератор - то Андрухович.

Та, попри іменитих гостей, ще більша увага тут до кожного свого односельчанина. Персоною нон-грата у селі Нижнє Селище, про яке мова, став заслужений і народний артист, який дав штурхана малому хлопчині за його неспішність у виконанні прохання “зірки”.

Все ж масові гуляння (на які обласний центр мчить шеренгою автобусів) - не основне. Найперше тут вирішують наболілі проблеми. Ініціативні мешканці Нижнього Селища створили “Асоціацію місцевого розвитку”, одним з найперших проектів якої було проведення в село водогону. Якісну питну воду отримали у першу чергу дитсадок, медпункт, школа, а також сироварня.

Чесний сир - чесна музика

Селиська сироварня - візитна картка села і унікальний соціальний проект. Аби відкрити її, нинішній директор Петро Пригара спеціально влаштовувався на стажування не абикуди, а аж до швейцарських сироварів. Майже кожна господа на Хустщині тримає корову, тож, за задумом, чимало сімей отримали б підзаробіток, здаючи молоко. На Петровій сироварні комар носа не підточить, не те що перевірка. Петро Пригара навідріз відкидає навіть думку про те, щоб тицькати останній щось у кишеню. Відповідно, заплановане вдалося здійснити не так швидко.

Проте сьогодні, як з’ясувалося, супермаркетам обласного центру пропонують додаткову винагороду потужні поставники сирів - за те, щоб “Селиського” не було на прилавку. Натуральний сир без жодної хімічної добавки добре посмакував киянам і вже завоював свою аудиторію у столиці. Сировар відбирає молоко, перевіряючи його жирність (для приготування 1 кг сиру необхідно близько 10 л молока). Увесь наступний процес перетворення молока на сир може простежити кожен охочий, що завітає до Нижнього Селища. Молоко охолоджується, сепарується, пастеризується та кисне. Потім подрібнене молочне зерно заливають у спеціальні форми. Головки сиру тут нічим не покривають, його лише витримують у сольовій купелі, а потім дають дозріти у підвалі. Утворюється натуральна скоринка, яку час від час зчищують спеціальними віничками. Залежно від віку, тут фасують сорти «Селиський», «Хуст» та «Нарцис».

Саме із сиру розпочалося знайомство із Нижнім Селищем як Юрія Андруховича, так і Олега Скрипки. Рок-музикант спершу думав, що запрошують поспівати у сільському клубі, а вже на місці був вражений розмахом свята та принциповістю організаторів - величезна сцена, повний майдан народу і ніякої фонограми. Лише якісний звук та якісне свято. Відтепер журналістам Скрипка пояснює мотив власної участі у закарпатському фесті повагою до «чесного» сиру, який варять у селі та «чесної» музики, яку виконують на фестивалі.

Непопсова “Селиська співанка”

У Нижньому Селищі є свій музичний гурт - “Гудаки” (). Сільські музики грають разом з 2001 року. Виступають у Києві, Львові, Івано-Франківську, інших містах України, гастролюють по всій Європі (Австрія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Голландія, Словаччина, Польща). У 2003 році випустили свій перший CD «Гудаки», у 2005 - другий «Музика із Гандала», зараз готують наступний...

Їхній репертуар - давні пісні й танці із навколишніх сіл, які передаються з покоління в покоління без жодної партитури. «Гудаки» грають їх у традиційному стилі, без аранжування, електричних інструментів та спецефектів. Газета «Badische Zeitung» 15 березня 2007 року написала: «Концерт „Гудаків” - це більше, ніж музика. Це справжня, не надумана, жива вистава. Але не традиційне вбрання робить виступ по-справжньому автентичним. Особливу роль має зрозуміла без перекладу мова тіла, яка надає проспіваному особливого виразу. Солістка Катя хитро посміхається, її очі блистять і поглядають кудись вдалину. Вона своїм неординарним, сильним голосом забарвлює кожну нотку пісні і несе її у зал; а цим пісням вдається перетворити таке банальне буденне життя у поетичні строфи». «Dzyga.com ua» стверджує, що «…про «Гудаків» не чули хіба затяті адепти російської попси або особи, які вже вкрай не цікавляться українським фолком. Це сільські музики із Закарпаття, для яких вибратись на гастролі до Європи легше, ніж опинитись по другий бік гір».

Автентична музика селиських музик вже давно стала частиною репертуару міжнародних фестивалів у багатьох країнах Європи. Проте в Україні ця музика - “немножко сирота”, - за зізнанням одного із «гудаків» - австрійця Юргена Крефтнера. У селі є два іноземці. Крім Юргена тут оселився також француз Орест дель Соль, який одружився з місцевою дівчиною. Багато хто вважає, що саме ці два європейці навіяли “аборигенам” бажання облаштувати своє сільське життя за принципом європейської “комуни”. Орест є членом міжнародного кооперативу «Лонго Май», що сповідує принцип цивілізованого повноцінного життя у поселеннях на кшталт Нижнього Селища.

Іноземці цілком акліматизувалися на Хустщині. Разом з місцевими мешканцями вони пишуть звернення до міжнародних фондів та впроваджують різноманітні проекти для розвитку села. Юрген Крефтнер полюбив тутешній колорит, є одним з «Гудаків» та постійно організовує гуртові міжнародні гастролі. Австрієць настільки порозумів світосприйняття нових земляків, що свій виступ на прес-конференції з нагоди чергового фестивалю розпочав вибаченням «за свой ужатсный москальский язык».

«Гудаки» влітку у липні організовують масштабний етно-фестиваль виключно живої музики «Селиська співанка», на якому минулого року виступав Олег Скрипка, а також «Даха Браха», німецький гурт «Die Grine Kuzine» та інші. Фестиваль має ще одну цікаву родзинку - відродження народних спортивних забав та ігрищ, у яких можуть взяти участь всі, хто бажає. Проводять свято саме у липні, на свято Петро і Павла, бо у цей час, як правило, селяни повертаються на погостини додому із заробітків.

Фестивальне село, в якому мріється Андруховичу

Цього року Нижнє Селище започаткувало ще один фест, цього разу зимовий. 19 січня на останнє свято різдвяного циклу - Водохреща - у селі Нижнє Селище одним з почесних гостей «Водохрещенських гулянь» став Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан. Посол зауважив, що гордиться тим, що до розвитку цього українського села доклався громадянин його країни. «Я і моя дружина дуже добре почуваємо себе тут», - запевнив посол. Він також пообіцяв, що посольство Франції і надалі підтримуватиме ініціативи села, хоч досі підтримка, за словами дипломата, була скромною. Громада Нижнього Селища - єдина сільська громада, з якою товаришує посол Франці в Україні.

На цьому ж святі колядував відомий український письменник Юрій Андрухович. Тут він пообіцяв, що у 2009 році привезе до Нового Селища літераторів і проведе тут всеукраїнський літературний фестиваль. «Я приїхав насамперед помріяти, - сказав Андрухович. - Адже ми започатковуємо літературний фестиваль, на якому будуть найкращі літератори, багато музики і живого слова». Письменник зізнався, що назву для фестивалю вигадували кілька днів під кілька пляшок коньяку. Особисто він пропонував 2 назви, які так і не були затверджені - «Водохрєнь» і «Вуду Хреща». Натомість фестиваль називатиметься «Марамороські сатурналії» - від назви давньої місцевості - Мараморош. А сатурналії - це народні гуляння на честь бога Сатурна, що характеризуються вседозволеністю, безладом і гучними веселощами.

Юрген Крефтнер каже, що амбіції організаторів фестивалю значні. На дні української літератури у Нижньому Селищі чекають повного залу тутешнього клубу, половиною з якого, сподіваються, стануть саме місцеві мешканці. Весною в Нижньому Селищі проведуть дитячий театральний фестиваль «Птах», а у липні - традиційну «Селиську співанку».

“Біо-бударь” як модель цивілізації

Крім водогону до села провели ще й Інтернет. А одним з найцікавіших проектів, що його селяни з гордістю демонструють гостям - шкільний біо-туалет (на місцевому діалекті «бударь»). Це екологічно-педагогічний проект, запроваджений у місцевій середній школі.

Як відомо, для закарпатського села гостро стоїть проблема питної води. Щодо каналізації, то її будівництво є непосильним за ціною для селян, та й води надто мало, аби використовувати її ще й для технічних потреб каналізації. Одним з можливих варіантів вирішення проблеми ініціативні мешканці Нижнього Селища вважають саме встановлення біотуалету.

Щодо школи, то вона не підключена до очисних споруд, розповідає директор Олександр Липчей. Відходи впадали в річку, а також забруднювали ґрунтові води. Натомість біотуалет - один з ефективних варіантів економного використання води та вирішення проблеми водоочищення. Громадська організація “Закарпатська Асоціація Місцевого Розвитку” спільно з дирекцією школи при підтримці відділу освіти Хустської РДА та Фонду Розвитку міста Базель (Швейцарія) зібрали кошти на будівництво біотуалету - загалом 345 тис. грн. Проект став можливим ще й завдяки фінансовій підтримці Європейського Громадянського Форуму та Фонду муніципальних ініціатив м. Київ.

Тим самим вирішили санітарно-гігієнічну проблему школи і врахували виховний момент. Педагоги сподіваються, що юне покоління школярів свого часу при будівництві власних осель скористається досвідом школи. За словами Юргена Крефтнера, розташування біотуалету в школі дасть можливість змалку привчати дітей до гігієни, акуратності та розуміння важливості турботи про навколишнє середовище.

Біотуалет сумістив у собі функції збору фекальних мас та їх утилізації за допомогою природних біологічних процесів. Унікальний туалет вимагає до себе й особливого ставлення. Наприклад, після кожного його використання, калові маси слід посипати тирсою зі спеціальних баків, щоби потім міг утворитися необхідний компост. Цю суміш треба раз на рік вивозити на місце подальшого компостування, де вона буде «дозрівати» ще приблизно 2 роки. Під час компостування гине більшість патогенних бактерій. Готовий компост, що нагадує собою торф, є якісним органічним добривом для полів.

Дорога на цвинтар чи дах на будинку культури

Громада Нижнього Селища не втомлюється доводити усім скептикам, що навіть у досить бідному селі далеко від центральної траси можна ґаздувати по-європейському. Активісти села використовують усі можливості, тож, звичайно, подали пропозицію і до Українського Фонду соціальних інвестицій.

Напередодні люди зібралися у клубі, кожен охочий запропонував сільську проблему, яка найбільше потребує допомоги. Серед пропозицій була і дорога на цвинтар. Утім Юрген Крефтнер радіє, що через голосування вибрали усе ж ремонт даху на будинкові культури.

«На щастя, ми дивимося у майбутнє, а не на цвинтар», - каже селянин. Сам клуб громадська організація Нижнього Селища взяла у багаторічну оренду. Тут займаються діти у різних гуртках, навіть театральному. Навесні цього року тут уже вдруге проведуть дитячий театральний фестиваль «Птах».

Найбільше проблем виникло з фінансуванням робіт із відновлення даху, оскільки у Фонді соціальних інвестицій вважали, що 150 тисяч доларів - це забагато для одного села. Громаді пропонували спорудити дешевший дах, або замість його ремонту все ж зробити гарну дорогу на цвинтар.

Юрген відверто розмовляє із журналістами про усі проблеми села. Головною перешкодою світлим намірам, за його словами, є тотальна корупція. Найбільше австрійця дивує те, що люди самі її ж і провокують та, навіть не обурюючись, виплачують хабар на вимогу. Усе ж він мріє, що разом з односельчанами із Нижнього Селища збудує на Закарпатті цивілізований райський куточок та збереже тутешню автентичну культуру.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати