Дмитро Кешеля: Література – це велика брехня, яка найбільше відповідає правді життя

Щоб глибше пізнати і зрозуміти історію Закарпаття, треба обов’язково прочитати твори українського письменника Дмитра Кешелі.

Дмитро Кешеля: Література – це велика брехня, яка найбільше відповідає правді життя

Мабуть, українська література ще так не сміялася з часів Івана Котляревського,– з допомогою гумору, сатири, місцевої говірки митець створює неповторних персонажів та яскраву палітру закарпатського села.

Його твір «Родаки» – це справжня сага про Закарпаття, яка занурює читача у магію цього краю та його мешканців. Після прочитання твору хотілося дізнатися, як у письменника витворилася така неповторна проза, чим узагалі для нього є література. Адже вона така не схожа на те, що зазвичай писали у радянські часи і пишуть тепер.

Про це та інше письменник розповів в інтерв’ю для IA ZIK.

Пане Дмитре, ваша книга «Родаки», – дуже своєрідна, так більше не пише ніхто. Що вплинуло на формування такого сатирично-комічно-драматичного стилю, за допомогою якого ви яскраво передаєте дух і колорит Закарпаття?

Кожна моя книжка має свою стилістику, фабулу. Мені кажуть, що після прочитання виникає враження, що їх писали різні люди. Всі книги виходили у видавництві «Академія» – «Родаки», «Прости й помилуй», «Дай сили заплакати», «Терен зацвів». Це зовсім різного стилю твори. Але моя літературна стихія – це «Родаки». Раніше ще були твори «Прирічанські характери, або Житіє аборигенів безсмертного села». Я не великий письменник, не люблю дискутувати на літературні теми, розсипати цитати філософів тощо. Література для мене – це не талант, а моя хвороба, – така як алкоголізм, наркоманія. Без неї не можу жити. Для мене творчість не була самоціллю, а способом життя, необхідністю, ковтком повітря. Коли пишу, ніколи не думаю, де воно буде надруковано, а що скажуть читачі, особливо це стосується радянських часів, коли існувала цензура. Я писав для себе, тому був вільний. І складалося так, що друкували все, що писав.

Є така легенда, – коли помирав Сократ, випивши отруту, його учні казали йому: «Учителю, ти помираєш, а що ж ти нам залишаєш», у відповідь Сократ сказав: «Сміх і перспективу». Тобто людина, яка володіє почуттям гумору, завжди має перспективу у житті. Я хотів у літературі так зробити – дати читачам трохи сміху, і щоб вони мали перспективу. А загалом, українській літературі з гумором не дуже пощастило. Є вимучене зубоскальство на злобу дня. Я хотів показати українця не так, як його завжди змальовують. Український герой в літературі чомусь постійно ущербний. Скажімо, Василь Стефаник, мій улюблений письменник, – це сила-силенна, і водночас його герої такі нещасні. Чи Марко Черемшина, Ольга Кобилянська… Я вірю в те, що яке людині даси ім’я, такою буде і її доля або, як кажуть моряки, як назвеш корабель, так і він і попливе. Так само і в літературі – як героя покажеш, так і складеться його доля і доля його народу. Я хотів показати, яким є насправді наш народ – одне думає, друге говорить, а третє робить. Але інакше він би не вижив в тих умовах.

Чи справді ви у дитинстві були таким збиточним, як описуєте в «Родаках»?

Я себе називаю дитиною і людиною з хащів. Виріс у раю, який можна порівняти з місциною Макондо Габріеля Маркеса – закинутий куток світу, але через нього проходить вся історія Латинської Америки. А у мене – гора Ловачка і присілок Небесі, нібито забуті світом, проте через них проходить вся наша історія. Я рано залишився без матері і жив там з дідом і бабою. Якщо існував рай, то саме у цій місцині з розкішними виноградниками, садами, які родили дивовижні плоди. Туди приходили різні люди. А найцікавіше, коли увечері збиралися ґазди у боргазі (винному будиночку), пили вино і розмовляли. Я, малий дітвак, залізав під стіл і все слухав – фантасмагоричні історії про зустрічі з духами, розповіді бувалих про Бразилію, Аргентину, Парагвай тощо. Кожен оповідав, намагаючись вразити інших своєю розповіддю. Це були неймовірні історії, які мені закарбувалися у свідомості.

І все це вилилося у чудернацькі прізвиська, які ви надавали своїм літературним героям та місцинам.

Я хотів показати нашу людину такою, як вона є – не пригнічену долею, а навпаки, яка у складній ситуації завжди виживає завдяки своїй мудрості.

Знаєте, ваша баба Фіскарошка дуже мені нагадала мою бабу Мариську, яка теж дуже добре могла виживати у ті радянські часи, ні одного дня офіційно не працюючи на комуністичну владу.

Це наш генотип. Я хотів створити універсальний твір – гумористичний, фантасмагоричний, язичницький, – щоб його читали і професор, і дитина, і доярка... Перший твір «Прирічанські характери, або Житіє аборигенів безсмертного села», який побачив світ у 1987 році, наробив багато галасу. Мене звинувачували в тому, що я порушив традиції соціалістичного реалізму. Але я ніколи і не писав в цих традиціях. Попри те, моїм твором зацікавився Іван Миколайчук, Олесь Гончар та інші, яких він здивував. І у 2000 році я вирішив знову повернутися до цієї теми. Під час зустрічей мені часто люди кажуть, так само, як і ви, що побачили в моїх героях себе, своїх рідних. Виходить, література – це велика брехня, яка найбільше відповідає правді життя: побачити себе в герої і героя побачити в собі. Я дуже радий, що створив такий твір. Хотів поставити крапку, але мене тягне далі, тож буду продовжувати писати.

У «Родаках» мене вразив образ матері, – талановитої, неземної людини, в уста якої ви вклали дуже сильні слова про призначення літератури, життя. Чим зумовлено створення такого образу?

В цьому творі багато автобіографічного. Хоча, все, що пише письменник, є автобіографічним. Автор усе пережите у житті пропускає через своє серце і розум. Я втратив маму, коли мені було 4 роки, її образ у мені залишився, і свої почуття я передав у творі. Я ніколи не відображаю дійсність, це нехай роблять ЗМІ, а мистецтво повинно творити дійсність, – з любові, щоб хотілося жити у цьому створеному світі. Як казав Григір Тютюнник, з любові і тільки з любові народжується мистецтво, іншого шляху у нього не може бути.

Пане Дмитре, в Україні заняття літературою здебільшого не приносить засобів для прожитку, ви працювали на роботі, були керівником телекомпанії. Як робота впливала на вашу літературну творчість?

Я все життя годував літературу, а вона, натомість, допомогла мені не зійти з розуму, спитися... Я працював на різних посадах, в тому числі керівних, і коли було важко, знав, що мене чекає оповідання. Коли сідав писати, то наче переходив в інший вимір.

То література вас рятувала?

Так, не література мене годувала, а я її, але вона за те мене рятувала. Це знаєте, може й добре було – перенестися з одного світу в інший. Зараз живу здебільшого в селі, повністю відрізаний від Інтернету. Телефоную лише тоді, коли мені потрібно. І мені не сумно, я сам собі є другом. Зараз повернувся в той рай дитинства, з якого колись пішов. Щоправда, тепер цей рай вже трохи інший, бо виноградники пропали, нема кому робити, сади позаростали. Маю свій виноградник, де зібрав різні сорти. В одній руці мотика, в іншій перо, – так і живу.

Ви у своєму творі описуєте, як виживали селяни на Закарпатті під час радянської влади, а як тепер, за часів незалежної України, вони назагал виживають, які зараз настрої на Закарпатті?

Ніколи не забуду, як говорили в моїй родині: «Щоб жити, треба мати три точки – Бог, я і моя сім’я. Все інше – фоштерська лупина (мисливська брехня)». В одному з моїх творів є така фраза, яку баба говорить зятю, великому пану: «Не журися, ми, селяни, народ простий, не лукавий. Нам до гараздів важче звикати, ніж до біди». Я, дякувати Богові, ніколи так добре не жив, як зараз. Є якась маленька пенсія. Якось лежав на ліжку і собі уявляв, що маю все, що захочу – машину, гроші, все, про що, подумаю, є. Я зі страху так схопився, що аж з того ліжка впав. Нащо воно мені все. Треба боротися. Життя нам чинить опір, і в боротьбі з цим опором ми пізнаємо самих себе, Бога, віру тощо.

Кажуть, для справжньої творчості потрібне страждання.

Я у житті багато пережив, був не раз на волосині від смерті, ніхто не вірив, що зможу вижити. Але вижив, значить, для чогось був потрібен і треба це відробляти. От, скажімо, чому Західна Європа нині вимирає, – вона має все, їй нема вже за що боротися. Не бачу трагедії в тому, що зараз відбувається в Україні. Колись були такі часи, що мене у черзі за хлібом мало не до смерті затоптали. А тепер інколи потребую допомоги по господарству у винограднику, пропоную чоловікові 200 грн в день, триразове харчування, а він ще думає, – йти чи не ні. І буде ходити філософствувати, як нам важко жити. Якби ми так робили на своїй рідній землі, як робимо у закордонних панів, то мали б вже золоті унітази. У раю, де я виріс, були такі виноградники, яких у Європі одиниці. Графи вважали великою честю мати шматок нашої землі, бо це вулканічна земля. Коли пригощаю тепер гостей вином з винограду, вирощеному на цій землі, то вони не вірять, що в нас може бути таке, якого ніде в світі не знайти. Але українці запустили ці землі, а самі їдуть на панів робити. Мене серце болить, коли збираю гриби, і бачу місце, де колись був виноград сорту «дамські пальчики» – одне гроно вагою три кг. А тепер на цих місцях пустка – «важко живемо».

Пане Дмитре, а як би ви оцінили сучасну українську літературу?

Зараз є дуже цікава поезія в Україні – Любов Проць, Світлана Антонишин, Ярослава Павличко.. Я поезію сприймаю і дуже приємно вражений нинішнім поетичним рівнем. Навряд чи десь є ще така поезія. А щодо прози молодих авторів – чи нема чого людям сказати… постійне якесь знущання над нашим чоловіком – якийсь він дурний, пришелепкуватий. Я мушу полюбити героя, про якого пишу, навіть негативного – нема до нього відрази. В мене таке враження, що у сучасній літературі над нашими людьми знущаються. Щоб не псувати собі настрій, я її не читаю. Натомість перечитую Євгена Гуцала, Григіра Тютюнника, Валерія Шевчука, Михайла Коцюбинського, якого вважаю першим модерним, цивілізованим українським письменником. Це не означає, що сучасна література не має права на життя, але вона мені не йде.

А зараз продовжуєте писати?

Хочу продовження «Родаків». Оскільки на тому не заробляю і не хочу заробляти, буду писати лише те, що хочу. Ви не думайте, в мене є кон’юнктурні замовлення, але на хліб мені вистачає і я не буду себе продавати. Ніколи себе не продавав. Все, що писав упродовж життя, можна видати і перевидати сьогодні, завтра, післязавтра. Нещодавно вийшла книга, де зібрані дитячі оповідання, які я писав 50 років тому. Вони актуальні і сьогодні, бо там йдеться про людяність, яка не змінюється з часом.

Як вам узагалі пишеться, чи потребуєте якихось особливих умов для писання?

Це все непередбачувано, як наша погода. Письменник як синоптик, скажімо, можу спрогнозувати, але чи так воно вийде… Ще ніколи так не було, щоб я задумав собі твір і написав його так від початку і до кінця. Інколи від невеличкої деталі може вирости великий текст або починаєш писати і раптом тебе як потягнуло… опираєшся, а коли вже написав, думаєш, а що ж це було. Часто буває таке, що я перечитую і не розумію, хто це написав. Я пишу собі різні думки, розмови, епізоди на листочках, а отім порозкладаю їх і сортую, що куди піде – як дитина бавлюся цим.

Література – це така гра.

Так, це гра, але подекуди важка. Для мене література – це один із способів життя.

Довідка

Дмитро Кешеля – український письменник, драматург і сценарист. Заслужений журналіст України. Член Спілки журналістів України (з 1976 року) і Спілки письменників України (з 1979 року).

Народився 25 листопада 1951 року в селі Клячановому Мукачівського району Закарпатської області в селянській родині. У 1969 році закінчив середню школу в рідному селі, в 1974 році – філологічний факультет Ужгородського державного університету.

Після навчання працював редактором обласного радіо, а з 1995 року – головним редактором. У грудні того ж року був призначений на посаду заступника генерального директора Закарпатської облтелерадіокомпанії. З листопада 1996 року – заступник генерального директора, а з березня 2000 року – головний редактор об’єднаної редакції мистецьких програм.

Автор низки книг оповідань, повістей і романів, зокрема,– «Дерево зеленого дощу», «Колиска сонця», «А земля таки крутиться», «Пора грибної печалі», «Державна копоня», «Госундрагоші», «Жіванський світ», «Збийвіч або ж Кіна не буде», «Чим би не бавились пани, лем би не було війни», «…І в смерті були твої очі», «Видіння зрячої води, або ж Дурний Іван стріляє, а Богонько кулі направляє», «Прирічанські характери або житіє аборигенів безсмертного села», «Прости й помилуй», «Дай сили заплакати» «Родаки», «Терен зацвів». Також написав і книги для дітей: «Мармалада», «Сяйвооке звірятко».

Письменник успішно працює і як драматург. Його п’єси «Голос Великої ріки», «Дерев’яні люди», «Закарпатське різдво», «Недотепа із Вертепа» ставились на українській сцені та за кордоном.

Твори Дмитра Кешелі були опубліковані в Росії, Білорусі, країнах Балтії та Кавказу, перекладалися на англійську, угорську, румунську, чеську та словацьку мови.

Дмитро Кешеля – сценарист та режисер понад 10 документальних фільмів про культуру, історію, традиції та відомих історичних особистостей Закарпаття.

Фільм «Гіркота солодкої Землі» (про Августина Волошина та події Карпатської України), «Осіння Голгофа Теодора Ромжі» (про єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжу), «Це ми, діти твої, Господи!» (про закарпатського священика Івана Маргітича) та ін.

Лауреат премії видавництва «Молода гвардія» за збірку «Зелений дощ» (за 1982 рік), премії журналу «Дружба народів» за повість «Коли заговорять камені», чотири рази був удостоєний Закарпатської обласної літературної премії імені Федора Потушняка (за 1995, 2003, 2007 і 2010 роки).

У 2007 році був номінований на Національну премію імені Т. Г. Шевченка за збірку «... І в смерті були твої очі». 

Розмовляла Галина Палажій, IA ZIK

12 лютого 2018р.

Теги: література, брехня, Дмитро Кешеля

Коментарі

микула 2018-02-25 / 19:51:17
фігляр, айбо правду каже.
якби україна підтримувала наших письменників як колись було за совітів.
пописували собі, хижки будували з гонорарів як чендей. А типирь кажеме - які то були люди.
тепирь люди, бо хліб заробляють роботою, а пишуть від і для серця. не лем кешеля а вшиткі письменрники та й митці загалом

культура 2018-02-24 / 13:31:21
Культура садівництва була ,як ніколи на високому рівні:виноградники,сади,ягоди,тютюн,овочі:КРАСА ГІДНА УВАГИ ПИСЬМЕННИКІВ!

наука 2018-02-24 / 13:26:05
Усяка література-це наше життя,викладене на папері за стрілкою годинника! 1-філософія,2-релігія,301-соціологія,31-демографія,32-політика,33-економікаіт.д.,4-мови,5-природничі науки,6-виробництво,ЕВМ,7-мистецтво,8-філологія,9-вся історія,0-наука про науку!Усе-це компактно,від античності до сучасності, Ми Закарпатці мали до 2000 року ,а зараз...???

Феодор, єпископ 2018-02-14 / 23:23:43
Сину мій Митре, не гріши перед Господом нашим, коли кажеш одне, а пишеш про друге. Тям, що моє єпископське митро лежало на твойому рабському плечі.

НОВИНИ: Соціо

19:04
/ 2
Верховний Суд зобов’язав Мукачівський прикордонний загін узаконити право власності на 8821 га земель оборони вартістю 232 млн грн
18:56
В Ужгороді на тренінгу чиновники поглиблювали знання у сфері доступу до публічної інформації
16:41
Наприкінці травня Берегово впродовж трьох днів відзначатиме День міста
15:21
Юні танцюристи з Хуста повернулися зі змагань у Києві з 10 нагородами
15:10
В Іршаві вчетверте пройде "Феєрія танцю"
14:44
Ужгород – на 19 місці за підсумками вимірювання Індексу публічності-2017
13:55
В УжНУ вже втретє проходить виставка-конкурс стартапів
13:17
/ 4
У 32-у річницю аварії на ЧАЕС закарпатці вшанували ліквідаторів
12:41
Лауреатів премії Духновича привітали й відзначили в Мукачеві
12:34
На Рахівщині в неділю "фестивалитимуть" із "Гуцульською Паскою"
11:51
У Мукачеві на підтримку ОСББ спрямують 5 млн грн
11:17
На Міжгірщині батькові, котрий заборгував понад 70 тис грн аліментів, суд присудив 120 годин суспільно корисних робіт
11:10
Мукачівці зможуть отримувати медичну допомогу в інституті ім. М. Амосова
10:27
В Ужгороді презентували монографію про походження українців "Етногенеза русинів"
09:54
15 електромобілів було зареєстровано на Закарпатті за три місяці поточного року
09:45
Ціни на протиалергічні препарати в аптеках Закарпаття коливаються від 8 до майже 300 грн
09:39
На гасіння сухостою та сміття на Закарпатті з початку року було витрачено понад 8 млн грн державних коштів
02:34
В Ужгороді планують провести спільну виставку електронних копій документів з історії Ужгорода та Кошиць
17:48
На Закарпатті минулого тижня фіксували групові спалахи захворювань на кір
17:12
У Виноградові прикордонники демонстрували техніку випускникам шкіл
17:04
В УжНУ готуються до Всеукраїнського фестивалю науки
15:52
На Мукачівщині вже вдруге відбудуться масштабні велоперегони "Три замки Закарпаття"
14:54
/ 7
Поліція Києва: Закарпатські цигани на Лисій горі рубали дерева і розводили бруд
14:53
/ 4
ФОТОФАКТ. Після блокування дороги на Міжгірщині "дорожники" кладуть асфальт прямо в ями з водою
14:38
Уже 4-й "Майся фест" пройде у Боздоському парку в Ужгороді
» Всі новини