Чи є в угорських селах Закарпаття державна мова?

Їдемо на Закарпаття, де живе угорська меншина. Село Четфалва. За декілька кілометрів – Угорщина.

До столиці, Будапешта – трохи більше ніж 330 кілометрів.

До Києва – усі вісімсот… Дорогою на велосипедах їдуть дві дівчинки. Зупиняю. Перша крутила педалі трохи швидше, тож вітаюсь з нею.

“Добрий день!” – вітаємося. Дівчинка задумується секунд на п’ять, а тоді відповідає: “Добрий день”.

Питаємо, чи вона тутешня і чи є десь поблизу угорська школа. Та в цю мить з її обличчя зникає ривітність. Махає рукою подрузі, мовляв, поквапся до нас.

Угорською просить, щоб її товаришка з нами поговорила, бо дівчинка нас майже не розуміє. Товаришка живе у Четфалві та, як з’ясовується, ходить у сусіднє село до української школи у восьмий клас. Усі інші діти, з її слів, вчаться у цьому селі в дев’ятирічній угорській школі. Саме угорська мова тут основна у спілкуванні і серед дітей, і серед дорослих.

“А в угорській школі українську мову викладають?” – цікавимося.

“Так. Двічі на тиждень”, – каже семикласниця Петронелла угорською, а Дарина одразу ж перекладає. “Алфавіт український вчили?”

“Так!” – махає головою.

“Скільки букв в алфавіті?” – питаємо.

“38!” – відповідає Петронелла.

Еммм… Мимо!

“Частини мови вчите? Скажеш, яка це?” – показуємо дівчинці слово “освіта”, заздалегідь написане на аркуші.

Вона задумалася. “Це іменник?” –пробуємо допомогти.

“Ні”, – каже. Тим часом поруга таки підказує, що це все ж таки іменник. Розуміємо, що з правилами тут справи кепські.

“А книжки маєте?” – питаємо далі. “Є, але всім не вистачає, – мовить дівчинка.

– У моєму класі – шість учнів, а книжок – лише три”. А знаєте чому? Для них, кажуть, державна українська мова – як факультатив. Вчиш – добре, не вчиш – не страшно.

“У моїй школі рівень української мови – сильніший, ніж тут, – каже Дарина. – Подруга лише читати може українською”.

“То оцінки з української мови які в тебе, Петронелло?” – “Одинадцятка! – гордо відповідає школярка. Ха, майже найвищий бал!

Дарина розуміє, про що ми хочемо запитати далі, і випереджає нас з відповіддю: “Нового закону про освіту в нас бояться. Більшість уже каже, що вчитиметься в угорській гімназії в Береговому або втече до Угорщини”.

Нем тудом!

Вирушаємо далі. Село Яноші. Зустрічаємо тут дівчаток років 13 – 15.

“Де у вас тут стадіон?” – питаємо. Секунда, дві, п’ять. Дівчатка дивляться на нас і просто усміхаються.

“Где стадион?” – перепитуємо російською. Опісля – англійською, а тоді – французькою.

“Нем тудом”, що означає “не розуміємо” – це все, на що спромоглись діти.

А тоді покликали жіночку років 40, яка й показала нам дорогу до стадіону. А на стадіоні сьогодні фестиваль. На сцені – двоє ведучих: одна говорить українською, друга – кожне її слово дублює угорською. Місцеві дітлахи беруть участь у марафоні. Українською ведуча каже, що на зголоднілих учасників цього марафону в синьому наметі чекає смачна випічка. І жодна дитина (!) навіть не оглядається у бік того намету… Невже їсти не хочуть? А ні – це ж просто друга ще не переклала фразу угорською.

Йдемо далі. Вивіска на фестивальному наметі – “Шомівська середня школа”.

“Добрий день! – вітаємось до дітей, а у відповідь – тиша і здивування.

– Ви нас не розумієте? Не говорите українською? І російською? Може, англійською? Ну хоч директора школи покличте”.

Діти кудись побігли. А за хвилину привели з собою жіночку – ні, не директора. Наше прохання вони, видно, не зрозуміли. Тому гукнули знайому, яка розуміє українську. А вже та покликала директора. Знайомимось. Отже, вчитель фізкультури, він же – директор, непогано володіє державною мовою. Каже, що в їхній школі немає україномовних класів, тому й нашою солов’їною діти не говорять. Так, є уроки української: у п’ятих класах – 5 уроків на тиждень, у старших – по 7. Директор скаржиться, що немає учителів української мови та літератури.

У Берегівському районі 44 школи, україномовні класи є щонайбільше в десяти з них, а вчителів української на весь район ледве зо два десятки назбирається.

“Серед місцевих навряд чи знайдемо філологів, а хто сюди поїде на таку зарплату? Я, директор, 6 тисяч гривень отримую. А філолог, яка має 31 урок на тиждень, – 4500 гривень”, – каже Аттіла Кедебец, директор Шомівської школи. А от Яношіська школа – одна з небагатьох у районі, де є два класи – українськомовний і угорськомовний.

“Минулого навчального року 11-й клас в нас закінчило одинадцятеро учнів в угорськомовному і четверо – в українськомовному класі, але українську на ЗНО всі вони склали на 3 – 4 бали, – зазначає директор школи Єва Їжак. – Самі розумієте, це майже нуль. Навіть ті декілька дітей, які розуміють українську, не знають граматики, та взагалі жодних мовних правил. Але навіщо вони їм? Жоден із 15 випускників нікуди не вступав в Україні, навіть у ПТУ”.

То он воно що! Наші ужгородські-рівненські-полтавські виші тутешню молодь не вдовольняють. Ото й усе! А тим часом ми проводимо свій експеримент далі й пропонуємо одному зі школярів прочитати декілька рядків українською в нашій газеті. Бодай абзац. Хлопець робить це по складах і, на жаль, жодного слова так і не може перекласти. А вчиться, між іншим, у 9-му класі. Української взагалі не знає. До слова, мама його – українка, та спілкується російською. А тато і бабуся – угорці.

“І ця дитина ще хоч колись чула українську, – каже Єва Їжак. – А інші її навіть по телевізору не чують, хіба в школі на уроці. Вони розмовляють угорською, вчаться угорською, а найголовніше, думають угорською. Тому і виїжджають на навчання чи на роботу в Угорщину та інші країни Євросоюзу. Для них українська — то як для українськомовних англійська чи німецька”.

А раніше чим думали?

…Рухаємось далі. 10 кілометрів від Мукачева у бік українсько-угорського кордону, село Гать. Тут на будинках усі таблички з адресою – двома мовами: зверху – українська, знизу – угорська. Біля входу в місцевий магазин-бар теж висить декілька традиційних оголошень двома мовами про те, кому не продають спиртні напої та сигарети і що в закладі курити не можна. Продавці – подружня пара років 50 – розмовляють між собою угорською. Ми просимо каву та шоколадку українською і перепитуємо, чи добре розуміють вони нас. Чоловік та жінка переходять на російську і переконують, що ми чудово порозуміємось.

“А взагалі у селі, якою мовою розмовляють?” – питаємо.

“Ще з цього краю, що ближче до Мукачева, трохи говорять російською, навіть церква православна є, а вже туди вглиб – геть усе “мадяри” (так називають себе угорці). Старші без проблем вас зрозуміють, а діти – це вже хтозна. Моїм – за двадцять, то їм легше англійською порозумітись, ніж українською”.

Донька цього власника магазину вступила вчитись у Будапешті, як і більшість з тих, хто хоче здобувати вищу освіту. Син – в угорський виш в Береговому (Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ – вищий навчальний заклад ІІІ рівня державної акредитації, створений 1996 року, єдиний в Україні угорський педінститут. – Авт.).

“Та навіть ті, хто інститути в Україні позакінчував, приходять до нас у магазин і просять, щоб прочитали термін придатності на українських продуктах. Диплом мають, а мови – не знають”, – каже продавець.

Ми дивуємось – чому в школі за стільки років діти не вивчать державної мови?

А чоловік аж плюється, видно, що йому це болить.

“А знаєте, як викладають у нас українську? – не стримує емоцій. – Дітям, які ніколи цією мовою не говорили і не дуже-то й чули її, кажуть вчити гімн України і вірш якийсь. Вони ні слова не розуміють!

“Ми не можемо відступати від програми, не маємо права!” – казали нам ще років двадцять тому вчителі. Тобто вони дітям читали якісь вірші, правила, оповідання, а ті ні слова не розуміли… Бо програма була одна для всіх, і вона передбачала знання і розуміння мови як щось самозрозуміле. От і маємо результат – ніхто в наших краях державної мови не знає. А тепер чухаються… Треба більше народ слухати, бо 25 років програми не було, а тепер раз – і вже всі мають українську знати? Раніше треба було думати!”.

Інформація для роздумів За даними Міністерства освіти, в Україні працює 176 угорських шкіл. Причому українськомовні класи є лише в кожній третій-четвертій. За офіційною статистикою Українського центру оцінювання якості освіти, торік понад 36% випускників Закарпаття склали тести зовнішнього незалежного оцінювання з української мови з результатом від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою. Просто приголомшливі результати знання мови держави, у якій живеш і здобуваєш знання… “Ці результати означають, що третина випускників Закарпаття не має можливості вступити у виш України, адже успішне складання ЗНО з української мови – обов’язкова вимога при вступі”, – заявила міністр освіти Лілія Гриневич. Стаття 7 закону про освіту, щодо якої цілу бурю здійняли Закарпаття та сусідня Угорщина, насправді передбачає, що з 2020 року навчатися мовою меншини можна в дошкільних закладах і в початкових школах. “В основній школі, з 5 по 9 клас, та в старшій профільній з 10 по 11 (а в майбутньому – по 12-й) вивчення загальноосвітніх предметів здійснюватиметься українською мовою, але паралельно вестиметься вивчення мови, літератури, історії національної меншини мовою національної меншини, – пояснив заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей. – До того ж закон передбачає перехідний період до 2020 року”. …”А ти дай 500 доларів мінімальної зарплати в Україні, і тобі всі як один державну мову вивчать, – підсумовує ситуацію з вивченням державної мови місцевий бізнесмен Іван Жирош. – Мусить бути стимул, бо на самій національній свідомості далеко не виїдеш”.