Шипіт. Коли твій дім – ліс

Галявина біля водоспаду Шипіт, що на Закарпатті – це Мекка українських неформалів. Більш як 23 роки вони приїжджають сюди, щоб познайомитись, поспівати пісень, пограти на африканських барабанах, а головне – відсвяткувати день Івана Купала.

Шипіт. Коли твій дім – ліс

У ніч на 6 липня вони всі гуртом запалюють величезну ватру і водять навколо неї хороводи.

Серед жителів прилеглих до Шипоту сіл цей так званий "фестиваль" зажив недоброї слави. Вночі не стихають музика та мат, а на ранок подекуди просто неба лежать п'яні тіла. Час від часу поміж наметами величаво проходить поліція – пильнує.Напередодні свята галявина просто кишить людом: старці з дредами до колін, червоно-зелено-синьоволоса молодь, голенькі кучеряві малюки, що плетуться за батьками-відчайдухами.

Та серед місцевих є й такі, хто ніколи не бачив цих поліцейських, а донедавна – не чув і про щорічні гулянки.

Про себе вони жартують, що перебувають у якомусь іншому вимірі, хоча вже декілька років як живуть зовсім поруч – у лісі.

У ГАРМОНІЇ З ПРИРОДОЮ

"Минулого року десь у цей час я поїхала мандрувати. Повертаюсь назад – а тут стільки людей. Спочатку аж розгубилась! Довго не могла зрозуміти – що це, щось таке незвичне..." – розповідає Алма.

Незважаючи на спеку, жінка вбрана у важку хутрову жилетку, хоч і босоніж. На голові – кокетлива пурпурова чалма. Алма родом з Маріуполя, живе в лісі вже 2 роки.

Вона не одна: поруч усміхається Борода – сивуватий чоловік з проникливим поглядом. Бороді 54 роки. Ось уже 7 років, як він переїхав зі своєї львівської квартири в ліс – шукати гармонії

Борода і Алма живуть у лісі увесь рік

"І знайшов..." – протягує Алма.

"Знайшов. Ось ти поглянь: у нас місце між двома струмками – чоловічим і жіночим",– рівним та спокійним голосом пояснює Борода.

За словами Алми, щоб розпізнати, де який, потрібно дочекатись тиші та вслухатись у голоси, якими дзюркоче вода.

Пара живе у цій долині постійно, 12 місяців на рік. Зазвичай погода тішить – треба лишень перетерпіти теплі літні грози. Потім на зміну приходять сухі осінь та зима.

Втім, тут нічого ніколи не знаєш напевне – Карпати дуже мінливі. Минула зима була надзвичайно сувора.

Борода каже, що тут такого декілька років не бачили – снігу було трохи більше за пояс. Коли пересуватись стало вже зовсім неможливо, лісові мешканці були вимушені роз'їхатись по своїм міським квартирам.

ЛІСОВИЙ ХОСТЕЛ

Біля домівки Алми та Бороди чимало наметів. Не всі люди, які там відпочивають, знають історію своїх сусідів – думають, що ті теж туристи.

"Іноді дехто приїжджає і каже – а можна у вас дрова позичити?" – каже Борода.

За його словами, щоб зрозуміти, що таке вода, де взяти дрова та звідки береться тепло – треба час на адаптацію. Якщо ти в карпатських лісах вперше, це щонайменше 10 днів.

"А коли вже по холодній воді ходиш і не відчуваєш, що вона холодна – все, адаптація закінчилась. А то приїжджають і ходять тут, як в прострації, – ой, що це твориться навколо?" – розповідає чоловік.

Таке житло, як в цих двох "аборигенів", за декілька днів не збудуєш. Туди веде дбайливо вимощена доріжка, обкладена камінням, яка переростає у сходи. Раз – і ти вже вдома.

Таке житло, як в цих двох "аборигенів", за декілька днів не збудуєш

Навколо кам'яні напівстіни, над головою – навіс з клейонки, захист від дощу. У домівці весело клекотить пічка, складена з каменю. Поруч із нею повно всякої всячини – різьблені фігурки, банки з консервацією, кухонне начиння.

Житло двоповерхове. Алма каже, що тут є 8 койко-місць. Під час гулянь поблизу Шипіта останні ніколи не пустують. Гості, які побували тут раз, повертаються сюди знову та знову. Такий собі лісовий хостел.

Пара не боїться, що до них забредуть якісь п'яні молодики.

"До нас такі не доходять – спуск крутий", – сміється Алма і серйозно додає: "У нас тут зона, вільна від алкоголю і матюків".

За ночівлю у "хостелі" грошей не беруть. "Та вони якось самі приносять те, що необхідно..." – знизує плечима Алма. Переважно люди "розплачуються" їжею.

– Алма, у вас цукор ще є? – хвацько вигукує якась дівчина з порога. Видно, що вона тут "своя".

– Та де ж його не буде, коли тут стільки гостей! – усміхається господиня.

У літню пору тут стіл багатий – на широкій дерев'яній колодці стоїть пластикова тарілка з печивом, шматками торта.

"Вони розуміють, що нізвідки це не береться Ми ж їх усіх годуємо, варимо щось їсти", – пояснює Алма.

ОСНОВИ ШИПІТСЬКОЇ КУХНІ

Втім більшість справ тут готують на травах.

За словами Алми, це так звана шипітська кухня – окрема гілка кулінарії, яка ламає всі стереотипи.

"Навіть якщо ти дуже хороша хазяйка, тут ти швидко розумієш: на вогнищі нічого не виходить так, як на газу. Та згодом ти вже збагнеш, як зробити гарячіше – коли дров підкинути й так далі.

Живий вогонь та жива річка – це передумова того, що все вийде", – розповідає Алма, спостерігаючи за вогнем у маленькій пічці, складеній з каменю.

Вона говорить, що в лісі не буває так, що дві хазяйки не можуть поділити однієї кухні. Тут усі жінки – як одна цілісна жива істота. Одна вхопилась за це, інша за те – раз-раз, і стіл накритий.

Алма і Борода годують всіх, і їх теж всі годують

Алма зауважує, що на відміну від міста, де їжа готується стоячи та похапцем, у лісі все робиться сидячи та спокійно.

"І їжа виходить смачнюща. Ну наче чари якісь!" – додає Алма, поглядаючи на казанок: "Ти чай будеш?"

Я довірливо тягнусь за кружкою. Алма не знає, що там, у казанку, точно намішано. Махає рукою – та все на купу.

"Для приготування страв ми збираємо різні трави – щавель, кінський щавель, чабрець, іван-чай, калганчик наш улюблений", – розповідає Алма.

"І кропива..." – мрійливо додає Борода, напівприсядки рубаючи маленькі полінця.

Для чаю тут використовують корінь калгану. Алма запевняє: такий напій сильно пахне медом.

Господиня бере до рук засушену рослину та продовжує: "Сам калган іде в салат. А ось корінь – це, звичайно, хоч і маленька його частина, але дуже важлива. Ось знаєш, знаменитий китайський женьшень, корінь життя? А калган – це наш місцевий женьшень".

"Женьшень у Китаї – це золотий корінь, а калган – це срібний", – підтверджує Борода.

Окрім трав, тут збирають гриби. Із товчених сироїжок виготовляють смачну грибну приправу. Частенько відправляють її додому рідним – у подарунок.

При згадці про родичів Алма усміхається. У неї в Маріуполі залишилась сім'я.

"Поки ми дітей сюди не витягнули. Ми до них самі приїжджаємо. Хоча Женька, син Бороди, тут був. Мої ще не доїхали", – веде далі жінка.

"Мій син, він більше до готелів звик. Його робота пов'язана з системами опалення. Таке, як тут – це для нього екстрім", – пояснює Борода.

Алма продовжує: "А моя дочка сказала: "Мам, ти така щаслива, коли про все це розповідаєш. Я рада за тебе." А як ще діти можуть це сприйняти?"

КІШКА КАФКА ДАРУЄ ЖИТТЯ

Окрім подарунків гостей, лісові мешканці беруть у місцевих сир та молоко.

"Аякже – у нас же є котики!" – усміхається Алма. Сьогодні у них з Бородою свято – обкотилась їхня кішка Кафка. Прямісінько на хазяйському ліжку на другому поверсі. Борода лізе перевірити, як там малеча. Я – за ним.

Спальня Алми та Бороди крихітна, трохи більше як метр у висоту. Це місце схоже на затишну нірку. Тут дуже тепло. "Взимку можна спати хоч голяка", – усміхається у вуса Борода.

Спальня Алми та Бороди крихітна, трохи більше як метр у висоту. Це місце схоже на затишну нірку

У складках великої купи ковдр лежить сіра плямиста кішка. Її смокчуть шестеро сліпих та ще трохи вогких кошенят. Борода заворожено спостерігає за процесом.

Я роздивляюсь навколо. На крихітних стінах – різні фенічки, з імпровізованої кишеньки виглядає іконка. Скрізь чистенько та прибрано.

У мене вібрує мобільний, і я подумки вмовляю себе не зиркати на повідомлення.

– Чи важко було відмовитись від технологій? – запитую Бороду про наболіле.

– Легко, легко... ой як легко! Я в травні сюди приїхав з одного дня народження. То як поклав телефон ось тут (показує на велику кишеньку при вході), так він досі тут і лежить.

– А чи є щось таке, від чого було важко відмовитись?

– Ні.

– А від гарячої ванни з пінкою? Невже вам ніколи не хочеться пірнути у гарячу пінку?

– А якщо ти починаєш розуміти, що вся ця пінка йде у вени (у річки – ред.) та починає закупорювати це все? Людина помилась, пінку змили. Машину помили, пінку змили. Посуд помили – знову змили. А кудись це все діватись повинно.

Ця пінка... вона ще проявить себе! Вже проявляє. Розумієш, тут (у лісі – ред.) іде переродження. Коли перероджуєшся, то тягнути за собою минулі звички – нелогічно.

Внизу чути звуки африканського барабана. Борода продовжує спостерігати за кошенятами.

Він про себе перераховує переваги кожного малюка: "Руденький, а той кремовий, а в цього шерстка така гладенька-гладенька... Ох і красиві будуть!" Раптом він насторожується і починає рахувати тварин: "Невже ще один лізе?" Здається, одне маля і справді вогкіше за інших.

"Восьме число..." – розпливається в усмішці Борода, наче намагаючись запам'ятати день народження кошенят.

ВІД МУКАЧЕВА ДО СТАМБУЛА

Я з острахом злізаю донизу – дерев'яні перелази досить хиткі.

– Допомогти? – запитує мене Олексій, тримаючи в зубах цигарку. Це один із гостей.

Він сидить на кам'яній лаві, застеленій ковдрою. Поруч із ним – чоловік у червоному спортивному костюмі з кепкою набакир. Його звати Антон, він з Мукачева.

Антон байдуже махає рукою: "Зараз уже не питають, де ти живеш. Питають – на яких сайтах ти живеш".

Він зосереджено грає на глюкофоні – перкусійному барабані, що нагадує чавунну тарілку. Інструмент видає сильні, вібруючі, наче магічні звуки. Як правило, по ньому б'ють руками або спеціальними паличками. Замість них Антон використовує крихітну молоду картоплину. Пояснює: "А це мене наш друг – товариш з Близького Сходу навчив. Хей, ти, Стамбул!"

Юсуф, Антон та Олексій

На звертання оглядається опасистий невеличкий турок. Це Юсуф. Він забрів у цю домівку, як і загалом в Україну – випадково.

Юсуф тицяє у бік іншого хлопця на лаві – каже, що випадково зустрівся з ним у кафе в Стамбулі, і той розповів йому про гуляння на Шипоті.

Іноземці в "хостелі" – не новина. Гостями Алми з Бородою вже були фіни та індуси – останні й залишили в подарунок барабан. Хазяї усміхаються: "У нас повно всякого..." Подекуди приїжджають якісь художники. Надихаються, дарують свої картини чи інші витвори мистецтва.

ВІРА В СИЛУ ПРИРОДИ ТА БОГА

Над головами Олексія, Антона та Юсуфа висять декілька великих амулетів – це так звані "ловці снів". На вигляд – павутинки, виготовлені з пружної лози чи гілок. З одного їх кінця додолу тягнуться довгі шкіряні шнурки з пір'їнками, намистинками, абощо.

Згідно із віруваннями деяких індіанських племен Північної Америки, павутинка амулету оберігає сновидіння хазяїв, затримуючи на порозі оселі різні нічні жахіття. Кажуть, що для того, щоб сплести справжнього ловця снів, треба знати якийсь секрет.

"Віру! Хоч ти яку хочеш паличку знайди, але поки не повіриш у ту силу – нічого не буде", – вигукує жінка, яка відсипала Алмі цукор.

"Віру та дух галявини", – додає Алма, прогріваючи біля вогнища поверхню африканського барабана. Для неї ця відповідь очевидна.

Галявина біля водоспаду Шипіт, що на Закарпатті – це Мекка українських неформалів

Разом з вірою у надприродне, лісові мешканці також сповідують християнство. На одній зі стін їхньої домівки висить велика ікона з Почаєва – подарунок одного з гостей.

Борода та Алма відзначають у лісі найбільші релігійні свята – готують багатий стіл та складають ватру. Перед Великоднем, приміром, ідуть у село та купують там яйця, щоб розфарбувати.

Цікаво, що більшість свят лісова пара святкує за старим стилем. Відтак свій день Івана Купала вони відбувають задовго до гулянь на галявині.

ДЛЯ СЕБЕ ТА ДЛЯ МАМИ

Поки я бесідую з Алмою, рух навколо не припиняється: на порозі домівки то з'являються, то зникають нові люди. Хтось шанобливо вітається, лишає харчі та йде геть.

"Дякую! Хороших доріг!" – гуртом вигукують Борода та Алма услід цим випадковим добродіям.

Запитую, чи знають вони всіх цих людей. Алма усміхається, заперечно хитаючи головою. У літню пору вона нічого не встигає – одвічні гостини.

"Поки тут багато людей, у нас постійно гості, або ж ми самі – в гості. Не вистачає часу на все, чим хочеться займатись.

Наприклад, я завжди хотіла спробувати себе у ландшафтному дизайні. Ось, пробую..." – сміється жінка, показуючи мені рукою на домашній інтер'єр.

Алма зітхає. Каже, що справ завжди повно: ліс, дрова, річка, галявина.

Поки тут багато людей, у "лісових" постійно гості, а потім життя завмирає

Втім, із закінченням літа туристи згортають свої намети, і життя тут наче вимирає – навколо ні душі.

Та після себе туристи залишають багато сміття. Береги струмків усіяні шматками туалетного паперу та серветок – замість спуститись до дерев'яної будки біля водоспаду люди зазвичай справляють потребу просто неба. Відтак після кількох днів липневих гулянок річкова долина вже не здається такою привабливою та "недоторканною".

Туристи не замислюються про слід, який лишають за собою – вони повертаються назад у свої чисті та охайні домівки.

Та для Бороди та Алми дім – це ліс. Тож після того, як всі роз'їдуться, вони піднімаються на галявину та прибирають.

"Ось учора, ідемо-ідемо, бачимо – гарний краєвид. Вирішили присісти, помилуватись. Бачимо – а біля нас сміття лежить. Ми давай його прибирати. А тут прийшли люди. Кажуть: а це наша стоянка. Кажуть, що спакували та винесли свої рюкзаки, а сміття лишили, щоб потім забрати", – розповідає Алма.

"Треба бути трошки більш терплячими. Ми ж знаємо, що все одно приїдуть і засмітять. Але... Ми ж тут живемо. Нам тут ходити або лежати. І робити це в недопалках чи серветках – це... Ну, не варіант, розумієш?"Ті хлопці прибрали сміття самі. Та лісові мешканці застерегли їх, що кидати сміття напризволяще не можна. Алма сподівається, що коли молоді люди дивляться, як вони горбляться та прибирають за ними, то їм стає трохи соромно. І наступного разу люди задумаються.

"Я це роблю для себе, і – Алма вказує голою ступнею на землю: – для Мами також..."

Алма ласкаво усміхається та додає: "Вона аж видихає, коли ми це все з Неї забираємо".

Ілона Громлюк, УП.Життя

10 серпня 2017р.

Теги: Шипіт, неформали, Купала

Коментарі

Корятович 2017-08-26 / 14:21:48
А де заблудився наш проповідник 'браття во Перену' Орос? Мав би відразу громаду цілком оформлену - тільки бракує їм природний піп?...:-)

НОВИНИ: Світське життя

05:08
/ 4
Закарпатський гурт "Чаламада" пройшов відбір на "Х-факторі" і подарував Каменських гусака Лоці
02:12
Автор "гуцульського вертольота" майструє для нього модерну кабіну
17:42
/ 1
Анджеліна Джолі презентувала мультфільм, сценарій до якого написала закарпатка
05:12
Малий ростом чоловік живе без комплексів
16:28
Тиса_LIVE. Втрачений Ужгород
00:31
/ 2
За добрі справи ужгородського кондитера Валентина Штефаня нагородили майстер-класом у його французького кумира
09:56
Дизайнер одягу із Закарпаття Мар`ян Годованець про власну кар`єру, моду, стиль
05:37
Закарпатець Василь Ропчук оздоблював різьблену стелю в маєтку Алли Пугачової
04:41
Ужгородка Віра Романова за врятованих на рейках собак отримала в нагороду подорож по Європі та сертифікат на 70 тис грн
18:14
Ужгородка Наталія Донська підкорює столицю своїм карвінг-мистецтвом
16:26
Римма Зюбіна, про життя, театр, кіно, принципи, символи та смисли буття у часи війни й брехні
03:59
/ 1
Двоє ужгородців надають забутим закарпатським пісням нового звучання
16:15
«Макіяж – не комерція, а мистецтво», — ужгородська візажистка Олеся Смирнова
15:01
Роберт Мартон: “Моя ціль – стати професійним боксером”
17:06
Україна побачила фільм про закарпатський Хуст авторства Миколи Томенка
22:25
/ 1
Військовий-закарпатець утік зі шпиталю до Києва заради автентичного експрес-весілля з волонтеркою зі Сходу
01:31
Гобі Крафчік в "Хаті на тата"-6: зірка 80-х, голодні діти та кліп з мукачівськими реперами
03:54
За 40 років різьбярства закарпатець вирізав понад 10 тисяч фігур з дерева
02:19
/ 6
Гурт Vandor презентував дебютний відеокліп з екс-вокалістом "Рокаша" Іштваном Халусом
17:55
Закарпатаки презентували одягову "Мелодію часу" на "Аристократичній країні" на Житомирщині
12:51
/ 1
Ужгородець Антон Симкович про навчання у Кембриджі, євроінтеграцію України та мандри світом
11:27
Закарпатці розповіли, чи відчувають впровадження єврореформ
15:53
Автор "закарпатського" морозостійкого сорту ківі нині працює над гібридом полуниці та суниці
11:11
Мій путівник. Школа вівчарів на Закарпатті
05:16
/ 21
Закарпатські цигани, яких вигнали з Києва, вже місяць плюють в обличчя львів'янам
» Всі новини