Печаль і радість Миколаї Божук

Це ім’я на малій батьківщині відоме не всім, а в Україні зовсім невідоме. Миколая Божук. Поетеса Закарпаття міжвоєнного періоду, активіст “Просвіти”, член “Пласту” на Закарпатті. Вчителювала в рідному Великому Бичкові. Цього року минуло 110-річчя з дня її народження, наступного року — інша дата: 80 років із дня смерті.

Печаль і радість Миколаї Божук

Її літературна спадщина невелика: понад сто відомих на сьогодні поезій, одна коротка проза, п’єса (написана в співавторстві з Агафією Бойчук), кілька сценаріїв для шкільних потреб і статті, надруковані у фахових журналах. Протягом життя з’явилася тільки одна збірка поетеси, названа “Поезії”, до якої увійшло 55 поезій і яка була видана в Ужгороді 1930 року. Частину творів відновили після смерті авторки. Вся рукописна спадщина зникла під час війни. Лише 2008 року в ужгородському видавництві “Гражда” побачила світ книжка “Миколая Божук. Я заберу той жар у пісню”, з нагоди 101-річчя з дня народження поетеси та присвячена 70-річчю проголошення державності Карпатської України та 20-літтю відновлення “Пласту” в Україні.

Занадто коротким було її життя, не до кінця реалізовано талант. Та, можливо, в пам’яті читачів закарбується не так поезія, як чудові зразки епістолярної спадщини поетеси, клаптики щирих почувань до ліричного героя — о. Юрія Станинця, почувань невзаємних, а тому, по суті своїй, — трагічних. Закарбовані на пожовклих листках, вони так і залишилися б у забутті, якби не п’єса “Коля” відомого закарпатського письменника й драматурга Олександра Гавроша, вміщена в збірнику “Сім п’єс про любов до Батьківщини” (в-во Олександри Гаркуші, Ужгород, 2016)* і задекларована, як етюд. Саме на цій п’єсі сконцентруємо увагу, і не тільки задля того, щоб розкрити українському читачеві красу та трагедію почуттів талановитої жінки, а й тому, що п’єса оригінальна і варта окремої уваги. Отже, невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений із життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу, невелика одноактна п’єса, події якої мають драматичний характер. Саме таке визначення літературного й театрального етюду. Ми звернулися до Вікіпедії, щоб після прочитання п’єси “Коля” Олександра Гавроша не виникало питань щодо форми і методів подачі автором основної думки. “Етюд на двох за пожовклими листами”, написаний на основі споминів Юрія Станинця та листів Миколаї Божук.

На цьому можна було б зупинитися. Хіба ще поточнити: 1) дія відбувається в міжвоєнний період; 2) Ю. Станинець — майбутній священик і письменник, М. Божук — майбутня вчителька і поетеса. Цього було б достатньо, якби не бездонна прірва почуттів у тих пожовклих листах. Чомусь так складається в житті, що справжнє кохання рідко буває взаємним, а якщо і взаємним, то катастрофічно короткочасним. Обставини, оточення, меркантильні міркування, відстані, час — усе це нищить почуття, переводить на рівень побутовий, де не жарко і не холодно, де нудно й комфортно, але безпристрасно, бо пристрасть — це суцільний дискомфорт. Її листи і його щоденники. Вони не поєднуються, а наче йдуть паралельно, звучать на два голоси, викликаючи інколи дисонанс. Її голос на межі болю. Він неначе стоїть осторонь, спостері гаючи, заперечуючи собі і їй. “Найдорожчий мій!.. Цвіте мій!.. Дорогенький… Дорогесенький… Єдине, улюблене моє Серденько!..” — тільки так звертається Вона, не тамуючи почуттів. “Ні! Ні! Ні! Я не міг, ніяк не міг…” — чуємо у відповідь. Етюд поставлено у формі діалогу: Вона читає свої листи, Він — щоденникові записи. Жодних дій не відбувається — відбувається розмова двох молодих людей, актори зрідка пересуваються по сцені: то вона приляже на лавку, то він запалить свічку.

Наш герой сухо, як і належить писати в щоденнику, розповідає про знайомство з Василиною (Миколаєю, Колею), описує її зовнішність, блиск її каштанових очей, що “відкрив мимохідь <…> таємницю дівочої душі” [с. 104]. Ця душа була крилата, сповнена різних думок і суперечливих почувань. “Ви зайняли цілком моє серце. Коли б я мала крила, то полетіла б до Вас, упала б до Ваших ніг, цілувала їх, а потім обійняла і пригорнула до грудей, до свого розпаленого любов’ю серця…” [с. 109]. Вона тішиться кожною миттю, коли може бачити його в церкві, щиро просить відповіді на свої сподівання, хоче взаємності. Він мовчить, не відповідає на листи, а в щоденникових записах аналізує стиль її письма, що переливається “з прози в поезію. Вже один почерк пера засвідчував, що це писала рука митця” [с. 110]. Він навіть пропонує їй “вилити свої думки у форму вірша”, називає закарпатською Лесею Українкою.

Своє мовчання виправдовує суворою дисципліною, що панувала в семінарії, контролем за перепискою семінаристів. Невже тільки це було причиною? Важко сказати, адже маємо щоденник і не знаємо, що ж було написано у відповідь на її епістолярні одкровення. Вона прагне зустрічей, навіть випадкових, прагне щирого, емоційного спілкування в листах. Він причиною довгої мовчанки називає недостачу часу, працю, іспити; проявляє байдужість, докоряючи в зайвій присутності; не зупиняється, зустрівши на вулиці, відмовляється приїхати до неї в Бичків. Вона пише вірші і високо цінує його літературні поради, вважає його “чоловіком, що розуміється на тому і сам пише” [с. 115]. Доля Миколаї надзвичайно трагічна. Рішучий, вольовий характер штовхав її далі й далі — вчитися, пізнавати, здобувати. “Дізнавшись, що батько не хоче її давати на навчання після початкової школи, вона дитиною сама взяла від старшої сестри сіряк, тайстру з книжками та й крадькома побігла на поїзд до Ясіня, де в “горожанці” вчився її брат Іван. Старому Миколі Божуку довелося змиритися з цим і платити за навчання обох дітей, хоч це було й нелегко” [с.111—112].

Далі була вчительська дівоча семінарія. “Вже працюючи вчителькою, во на сплачувала батькові борги, що передчасно помер. Проценти були такі, що учительської платні інколи не вистачало й на прожиття” [с.113]. Доля відвела їй лише 31 рік життя. Згасла від сухот у січні 1938 року на рідній Гуцульщині. До самої смерті Коля бачила Юрія людиною, в якій можна знайти “щось душевно-красне, щось неоціненне і невичерпне” [с.115]. Згадуючи її вже після смерті, він начебто шкодує, але ті шкодування звучать так егоїстично-лицемірно: “… ті замріяні полум’яні очі й мені колись світили. Той ротик малиновими губками і мені соловейком щебетав про любов. Те поривисте серце, тужачи за щастям, і для мене билось. О, чому ти, доле, такою скупою, такою жорстокою тоді була?” [с. 114].

Власна байдужість по-чоловічому виправдовується долею чи обставинами. Його щоденникові записи не дають можливості до кінця зрозуміти трагізм ситуації. В повітрі зависає питання: чому? Жінка, здатна на відвертий вияв почуттів, завжди викликає в чоловіка нерозуміння, навіть первісно-підсвідомий страх — страх із мисливця перетворитися на здобич. А можливо, все це від малодушності, від неспроможності досягнути найвищої вершини душевних переживань?! Пам’ятаєте, як у “Марусі Чурай” Ліни Костенко: “Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі…”. Коханий Юрочко виявився таким собі середньостатистичним приземленим Грицем — він може зрозуміти почуття розумом, але не серцем.

Безумовно, він вартував поваги, дружби, але не такого всеспалюючого, відкритого, як рана, кохання. П’єса психологічна, вражаюча за своїм драматизмом, напруженістю в подачі матеріалу. За стислістю, небагатослівністю приховано неймовірну глибину, потужний поштовх до структурованого аналізу, і водночас, до співпереживання. Етюд “Коля” обов’язково мусить зустріти свого режисера-постановника, який до кінця зуміє розкрити оригінальний авторський задум Олександра Гавроша. Що сказати на завершення?

Мабуть, кілька слів про Юрія Станинця: письменник, громадський діяч, священик, депутат Сойму Карпатської України, член НСПУ (1994). Він прожив повноцінне творче життя, пройшов війну, був священиком, видав кілька збірок прози, хоча його творчий доробок ще чекає на свого дослідника… Згас у 88 років, переживши Миколаю Божук на 56 років. Ніби все… Хіба тільки назвати почуття Миколаї яскравою квіткою на мармуровій плиті його біографії.

* Гаврош Олександр. Коля // Сім п’єс про любов до Батьків щини [Текст] / Олександр Гаврош. — Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2016. — 248 с.

 

Світлана Бреславська, Івано-Франківськ, "Слово Просвіти"

15 липня 2017р.

Теги: Божук, Станинець

Коментарі

НеКоля 2017-07-15 / 11:35:36
Зачепило! І явилася моїй уяві отака от потвора – літературна плодожерка. Це коли не осягаєш суть, а жереш із здорового плоду скільки влізе. Що з цього потім виходить? Ну, звичайно – авторське бачення…

НОВИНИ: Культура

03:45
/ 2
В Ужгороді відкрилася виставка "Synthesis" Івана Дідика й Іванки Войтович
16:46
Київський театр "Особистості" завітає з виставами до Мукачева
15:48
У Мукачеві в неділю стартує театральний фестиваль "Зірковий листопад"
10:56
"Карпатське бієнале" в Ужгороді об'єднало роботи юних митців-графіків із 5 країн
09:25
В Ужгороді презентують "Реальність. Тіберій Сільваші"
06:41
Письменниця Вікторія Андрусів презентувала в Ужгороді "Тринадцять жінок Івони"
06:14
У Берегові відкрили виставку Роберта Товта "Колір, природа, імпресії"
17:11
У Берегівській РДА представлено "Скарби рідного краю"
12:31
"Музичне сузір’я Закарпаття" поєднає в одному концерті два великі твори різних історичних епох
11:59
Ювілейний "ПАП-ДЖАЗ-ФЕСТ" скликає шанувальників джазу до Ужгорода
16:36
По слідах європейського туру і напередодні виходу альбому "Мозаїка" в Ужгород завітає неперевершена ONUKA
14:52
/ 9
Виставку Міхаела Пейтера до 65-річчя митця відкрили у виставковій залі Генконсульства Словаччині в Ужгороді
09:53
/ 2
Головний театр Закарпаття підготував прем'єру "Крок від любові" за твором Михайла Старицького "Циганка Аза"
09:39
Театральний фестиваль-лабораторія у Мукачеві завершиться драмою "Deus ex machine"
15:23
До Міжнародного дня чоловіків в Ужгороді буде концерт, прикрашений танцювальною пікантністю Сходу
14:35
У головній адмінбудівлі Закарпаття виставлено на огляд роботи Степана Шолтеса
13:20
В Ужгороді презентують зібрані під однією палітуркою шаржі Адальберта Ерделі
16:33
Ужгород "фестивально" уперше почує чверть тонову музику видатного чеського композитора Алоїза Хаби
16:01
Спільну виставку живопису і графіки "Синтеза" представлять в Ужгороді Іван Дідик та Іванка Войтович
12:41
До кінця тижня в Рахові можна ознайомитися з творчістю Ярослава Савіних
09:10
У Мукачеві пройшов концерт переможця конкуру "Голос країни-2017" протоієрея Олександра Клименка
14:27
У Львові відбулася вечір-презентація книжки "Іван Чендей у колі сучасників"
13:58
Людина – острів
15:48
Мукачівцям подарували концерт духовної музики
12:18
В Ужгороді вперше для Закарпаття представлять роботи Тіберія Сільваші у форматі цілісного проекту
» Всі новини