Як чернігівські журналісти на Закарпатті гостювали

Звісно, значною мірою це так. Але ж і ми з вами, чернігівці, також живемо на перетині кордонів, однак активністю і відкритістю чомусь не славимося. Про нас кажуть, що ми повільні і сонні. А так нічого… Але все – по порядку.

Селянам роздають корів і свиней

Журналістів Чернігівщини, як представників сільськогосподарського краю, найбільше цікавило, як живуть та виживають тамтешні селяни. І нашу цікавість було задоволено: приймаюча сторона, Закарпатський прес-клуб реформ, організував поїздку в закарпатську глибинку – село Нижнє Селище Хустського району, що за сотню з гаком кілометрів від обласного центру, тобто Ужгорода.

А подивитися там і справді було на що: сільська сироварня, водогін, клуб, музичний гурт, театральна і малярська студії для дітей, етнофестиваль «Селиська співанка», на який приїздять тисячі людей звідусіль, і … новенький біотуалет у сільській школі (як пілотний проект).

Перше наше запитання-здивування було закономірним: «Невже це - заслуга місцевої влади?» І відповідь була також закономірною: «Звісно, що ні…»

Виявляється, в цьому селі вже кілька років успішно працює громадська організація на ім'я «Закарпатська асоціація місцевого розвитку», яку очолює колишній сільський учитель-математик Петро Пригара. А його «права рука» - нинішній директор середньої школи.

Це вони зуміли об'єднати навколо своїх ідей односельців, знайти зацікавлені структури, переконати інвесторів і міжнародні фонди в тому, що Нижнє Селище перспективне (440 учнів у школі) і туди варто вкладати ресурси.

Таким чином і було збудовано сільський водогін, створено в школі комп'ютерний клас і підключено його до Інтернету, серйозно організовано позакласну роботу школярів, знайдено кошти на капітальний ремонт сільського будинку культури (включно з перекриттям даху), реалізовано пілотний проект «Біотуалет у школі».

А за два дні до нашого приїзду в Нижньому Селищі сталася незвичайна подія: акція під назвою «Передача дару». Селянам було роздано 15 молодих корів (нетелів) бурокарпатської породи, 10 свиноматок і одного кнура-плідника, по 500 саджанців волоського горіха та фундука для створення навчального саду на шкільній ділянці, а також комбікорми, ветеринарні препарати, насіння багаторічних бобових трав, мінеральні добрива для покращання сінокосів.

Для створення шкільного саду цим же проектом передбачено закупівлю садівничого інвентарю, ранцевих оприскувачів, насіння люпину як зеленого добрива. Це стало можливим також завдяки означеній громадській організації, яка знайшла Міжнародну благодійну фундацію «Хайфер Проджект Інтернешенл» (ХПІ), добилася підтримки своїх дій від облдержадміністрації, райадміністрації та райради.

Суть описаного проекту полягає в тому, що кожна селянська родина, яка безоплатно отримала в господарство тварину, зобов'язується її виростити до певного віку і перший приплід жіночої статі віддати іншій селянській родині. А також передати набуті знання і досвід з вирощування і утримання породистої худоби.

Міжнародна благодійна фундація ХПІ заснована в США в 1944 році з метою підвищення добробуту селянських родин, подолання голоду і бідності у світі, збереження і покращання навколишнього середовища. За весь цей час фундація надала допомогу п'ятьом мільйонам родин у 128 країнах.

Їхні сири люблять і у французькому посольстві

Селиська сироварня була збудована у 2002 році завдяки підтримці Асоціації європейських кооперативів Лонго Май. А очисні споруди сироварні встановлено за підтримки мерії міста Базель (Швейцарія).

Автором ідеї, пошуковцем інвесторів, директором і головним спеціалістом із виготовлення кількох сортів справжніх швейцарських сирів є голова все тієї ж громадської організації Петро Пригара.

Тутешні сири користуються беззаперечною популярністю і незмінним попитом не лише у закарпатських та галицьких сирних гурманів, але й у київських. Навіть працівники посольства Франції в Україні купують у пана Петра його продукцію для своїх званих вечірок, різноманітних виставок і презентацій.

Бо сири з Нижнього Селища нічим не відрізняються від французьких та швейцарських. Очевидно, не дарма пан Петро чимало часу витратив на те, аби перейняти це ремесло у європейських колег. Навіть французьку мову вивчив і жив серед альпійських сироварів.

Тут виготовляють сири лише з натуральної місцевої сировини, без будь-яких хімічних добавок і дають їм вилежатися стільки, скільки треба.

По-перше, ця технологія, за словами Петра Пригари, дуже відрізняється від тих прискорених і спрощених технологій, які застосовують наші крупні сироварні підприємства.

А по-друге, в Україні практично не роблять сирів за швейцарською традицією – лише голландські. А це, як кажуть фахівці, абсолютно різні продукти. Виявляється, навіть так…

Чернігівські журналісти, звісно, захотіли це перевірити самі і купили прямо там потрошку різних сирів: від того, що коштує 30 грн. за кілограм, до того, що по 60 грн. І точно – різниця є в смаку, запаху і структурі.

«Закарпатське божоле» - це свято молодого вина

Якщо на роздачу худоби ми не встигли і довелося задовольнитися лише розповідями очевидці, то зі святом молодого вина «Закарпатське божоле», яке тут проводилося вперше, нам просто пощастило. Ми мали змогу спробувати біля десятка вин, сидячи у вишуканому підвальному дегустаційному залі «Шардоне» і спостерігати за професійними дегустаторами.

З нами довго спілкувався голова нещодавно створеної Спілки приватних виноградарів і виноробів Закарпаття Олександр Ковач.

- Молоде вино, яке щойно визріло і ще має смак і запах соку, - то особливий напій, - розповідає пан Олександр. - Цей продукт традиційно полюбляють у Закарпатті і в усій Європі, де в кінці листопада проводяться подібні свята. Ми також плануємо, що «Закарпатське божоле» стане традиційним, триватиме тиждень і всі охочі будуть до нас приїздити. І чернігівців припрошую. Особливо цікавим має бути останній день свята, коли учасники з винами вийдуть на центральну вулицю Ужгорода.

До речі, в Мукачеві на Новий рік за старим стилем проходитиме вже 13-й фестиваль «Червоне вино», і наша спілка хоче запропонувати тамтешнім виноробам об'єднатися задля обміну досвідом, проведення спільних свят і взаємопідтримки. Бо дуже тяжко виживати з нашим законодавством, яке фактично душить споконвічну для Закарпаття виноробну галузь.

Загалом же в Закарпатті понад десяток винних фестивалів, але вони потребують «розкрутки» і систематизації, «прив'язки» до сталих дат, реклами через туристичні агенції.

Олександр Ковач не лише вирощує виноград і робить вино - він є власником об'єкту «зеленого» туризму. Вважає, що це дуже перспективна галузь підприємництва. Принаймні, в Закарпатті давно створено каталог сертифікованих туристичних садиб, яких налічується більше сотні. Очевидно, чотири європейські кордони, з якими межує цей край (угорський, словацький, румунський, польський), дають приводи для оптимізму.

Стратегія розвитку регіону до 2015 року

Про це докладно розповів заступник керівника головного управління економіки Закарпатської ОДА. За його словами, до створення такого важливого документу долучилися всі: влада, бізнес і громадськість. Сперечалися-сперечалися, а минулого року виробили спільне бачення майбутнього краю, дійшли згоди і затвердили програму.

Вийшло п'ять пріоритетних напрямків: розвиток людини та підвищення соціальних стандартів життя; формування життєздатної і конкурентоспроможної економіки; поглиблення транскордонного та євроінтеграційного співробітництва; розвиток туризму та курортно-рекреаційної сфери; охорона довкілля.

Загалом же розвиток Закарпаття, на думку заступника головного економіста області, відбувається поступальними кроками завдяки залученню вітчизняних і зарубіжних інвестицій. Привабливим видом економічної діяльності є туризм. Велика увага приділяється інноваційним технологіям. Оскільки область має дуже мало земельних угідь на душу населення – навколо гори – тому необхідно розвивати виноградарство, садівництво і тваринництво, аби мати власну сировину для харчової та переробної галузей.

Постійною турботою фахівців тутешньої облдержадміністрації, за словами доповідача, є формування банку інвестиційних пропозицій для українських та іноземних інвесторів.

Думають вони і над тим, як улітку завантажити об'єкти зимового туризму і які послуги надавати людям, коли немає снігу.

Оптимістично виглядають тут показники зовнішньоекономічної діяльності: темпи експорту вже вищі за темпи імпорту. Рівень безробіття нижчий, ніж по Україні загалом. Однак є проблема з кваліфікованими робітничими кадрами: чимало фахівців працює за кордоном, а нових щоразу треба вчити.

На думку чиновника, виїзд закарпатців у Європу на заробітки диктується не чисто економічними чинниками, а й ментальністю. А саме: робота є і тут, просто там за це саме більше платять. От, мовляв, і спрацьовує бажання більше заробити.

P.S.

Закарпатська область дуже компактна, густонаселена, багатонаціональна і складається лише з 13-ти невеликих районів. Отож за два дні активних поїздок можна побачити чимало.

Вдалося чернігівцям побувати на ВАТ «Єврокар», де збирають автомобілі «Шкода» і «Фольксваген», а також у селі Іза Іршавського району, де практично всі мешканці займаються лозоплетінням, побували в знаменитому Мукачівському замку «Паланок».

Так і хочеться порадити землякам-чернігівцям хоч іноді виїздити на короткий відпочинок у Закарпаття. Звісно, на довгий буде ще краще.

Описана подорож журналістів з Прилук, Ніжина і Чернігова відбулася в рамках проекту Чернігівської обласної організації Національної спілки журналістів України «Чернігів–Ужгород: комунікація задля миру».

Мета проекту – поліпшення взаємної поінформованості мешканців обох прикордонних областей – Чернігівської і Закарпатської, становлення партнерських стосунків між регіонами загалом і окремими соціальними групами, подолання стереотипу схід-захід.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати