Ужгород. Місто для запасного життя

Якби існувало додаткове життя – у якому не треба думати про кар’єрні перспективи чи оплату комунальних рахунків – його варто було би провести в Ужгороді. У цьому місті легко бути щасливим, нічого особливо не роблячи. (Оце пропоную, щоб був лід).

Ужгород. Місто для запасного життя

Можна просинатися під обід і блукати вулицями, ринками, соборами, галереями, пабами. Можна слухати, як захмелілі дядечки середнього віку міркують уголос про те, що принци перевелися, тож не варто плекати зайвих ілюзій. У маршрутці — єдиному видові тутешнього громадського транспорту – до тебе першими можуть заговорити не лише пасажири, переповідаючи зміст драматичних передач на «СТБ», а й сам водій,  звертаючись до тебе «доцю», — утім, це звучить зовсім не по-панібратськи.

Мій січень в Ужгороді був такою собі репетицією цього ідеального життя, в якому не треба нікуди поспішати, а можна натомість скільки завгодно вдивлятися в місто та вслухатися в себе. Я поїхала в Ужгород, щойно розпочався рік: тоді здавалося, що зима з її сезонними депресіями ніколи не закінчиться – а в горах усе ж тепліше і весна настає швидше. Жила у квартирі, із вікон якої було видно сусідню Словаччину. Споглядання кордонів – це ніби качання м’язів для своїх мрій: адже всі межі є досить умовними, а всі плани — здійсненними. Напевно, варто було поїхати в Ужгород, аби тут, не відволікаючись на зайвий шум та гамір, розчути цю істину.

Тут я уперше в житті працювала за вільним графіком, приміряючи до себе спосіб життя тутешньої богеми. Я зовсім не іронізую – місцеві вміють жити зі смаком. У них усе оригінальне, від імен до занять: наприклад, конферансьє Тудор чи кінозірка Марсель. Буває важко зрозуміти, чим саме займаються колоритні місцеві персонажі, але годі уявити без них місто – цінність цих людей уже в тому, щоб наповнювати Ужгород своєю присутністю.

Я бувала в домі-галереї художника й скульпторки, повному скляних вітражів та глиняних зайців, відвідувала домашній кінозал, який організував місцевий ентузіаст, – він крутить там фільми, які любить сам, із назвами на зразок «Голуб сидів на гілці, роздумуючи про буття», ходила до філармонії й на ринки – музика цих місць звучить однаково гармонійно.  Пила каву в затишних закарпатських кав’ярнях, після яких ризикувала повернутися додому Ольгою Фреймут. Розглядала одяг у місцевих крамничках – їх тут куди більше, ніж торгових центрів із безликими рядами однакових суконь. У цьому місті є культура купівлі з рук у руки, піти на базар – це особливий ритуал: можна погомоніти, поторгуватися — а чим іще зайнятися поміж бездушних полиць супермаркету?

Одного дня я дивилася на ліниву річку Уж і на качок, що чубилися на березі за шматок хліба. Уже почала вірити, що змогла б тут жити, аж поки не підійшла дівчина з фіолетовим мікрофоном. «Як ви можете прокоментувати останнє засідання міської ради?» — поцікавилася вона. Я завжди відгукуюся на такі запитання — мабуть, спрацьовує професійна емпатія, — але що я можу знати про міську раду – я ж просто ходжу на ринки або дивлюся на качок. Дівчина зітхнула, але не здалася: «А чи задоволені ви роботою жеків?». Коли я вже зізналася, що нетутешня, дівчина вирішила підійти з іншого боку: «А що треба робити, якщо ви опинилися в горах під час сходження лавини?». Вона робила заготовки для кількох майбутніх передач на різну тематику, вирішивши, мабуть, що один перехожий може бути багатопрофільним експертом. Але й на це останнє питання, що видалося таким же місцевим, закарпатським, як і попередні, в мене не було відповіді.

Тоді журналістка, напевно, вже шкодуючи, що згаяла стільки часу, почала просити повторити на камеру правильну відповідь: слід відгрібати на себе сніг, щоб був доступ повітрю. Я не заперечувала, а після інтерв'ю ми навіть розговорилися. «Ви теж змогли би працювати журналісткою на телебаченні, у вас є задатки, ось приходьте до нас, ми маємо вакансії», — підбадьорила вона мене. Та я зрозуміла, що не готова  запитувати некомпетентних перехожих про мерію, жеки і стихії в горах.

Ця дівчина наче підслухала тоді мої думки — про те, що не всім бажанням судилося збутися. Бо скільки б я не хотіла стати тут своєю, скільки разів не говорила «дякую гарно», наслідуючи манеру місцевих, як не намагалася приготувати кремзлики за рецептом із ірландського пабу, все одно виходило по-іншому. Ужгород був як сон, із якого нічого не забереш із собою, – треба було їхати, поки я не встигла нічого дізнатися про роботу місцевих депутатів і діяльність жеків.

Ярослава Тимощук, Тиждень

31 березня 2017р.

Теги: життя, місто

Коментарі

Byby 2017-04-01 / 09:55:48
Дуже з любовю написано,видно Ужгород буде в йіці серці на все життя.

НОВИНИ: Соціо

22:44
На фестивалі "Огинь і мнясо" визначили переможця
12:49
Закарпатські "Щасливі діти" пропонують переходити на екоторби
12:25
/ 9
До сотні найбагатших людей України за версією "Фокуса" потрапили троє осіб, пов'язаних з Закарпаттям
12:19
/ 1
Рахівщину і Тячівщину не включили до сфери впливу законопроекту "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку у гірських зонах України"
11:45
Ужгородці могли пройти комплексне медичне обстеження щодо профілактики церебро-васкулярних та серцево-судинних захворювань
17:42
У Мукачеві розпочався гастрономічний фест "Огинь і мнясо"
13:44
ФОТОФАКТ. У Мукачеві стартував кількаденний фестиваль "Огинь і мнясо"
11:48
У Богдані на Рахівщині дощову воду збирають в резервувари
10:26
Конкурс стартапів в Ужгороді StartUp Village завершився майстер-класами і обранням переможців
22:50
Свалявщина зібрала керівників Закарпаття та Львівщини, аби обговорити грантові проекти для органів місцевого самоврядування
17:09
Нову потужну хвилю алергій на Закарпатті прогнозують уже через два тижні
16:37
ПРОГРАМА гастрономічного фесту "Огинь і мнясо" у Мукачеві
16:34
Всеукраїнський хореографічний семінар проходить в Ужгороді
16:24
Маленьких ужгородців навчать розмальовувати екоторби
16:14
/ 2
Іршавську поліцію очолив Мирон Черничко
16:12
/ 4
Традиційний фестиваль "Сонячний напій" розпочався в Ужгороді
15:44
В Ужгороді триває масштабний форум EcoDays
15:33
У закарпатському Чопі оголосили тендер на будівництво власного водозабору
15:31
Заступником голови Апеляційного суду Закарпатської області обрано Федора Вотьканича
15:19
Авторка "накращого гостросюжетного детективу" презентувалася в Ужгороді
15:10
/ 1
Ужгородці знайомилися з безбар’єрними міськими лісами Кошиць
15:04
/ 1
Селяни Великої Доброні, що на Ужгородщині, самотужки відремонтували свої вулиці та асфальтують трасу
18:18
В Ужгороді вібулося сесійне засідання Закарпатської облради
17:01
В Ужгороді стартував масштабний триденний фестиваль EcoDays
16:49
/ 4
Аваков нагородив іменною зброєю заступника начальника поліції Ужгорода Юрія Кереканича
» Всі новини