Серед центрів церковного різьбярства був Малоберезнянський монастир, або Деякі секрети іконостасів Закарпаття

— Пане Михаиле, чому саме така назва — «Перед лицем твоїм...»?

— Була умова, щоб назва була поетичною. Іконостас - це встановлені образи. Він символізує вікна у Вищий світ. Ікона - якраз той образ, який має зворотну перспективу. Бо саме з неї спрямовувався погляд на глядача, а не навпаки...

— Чим вас зацікавили іконостаси?

— Я замалих літ був у церкві у Котельниці (стара назва Бистрий) на Воловеччині, бо мій дідо був дяком. Зізнаюся чесно: спочатку сакральне мистецтво мене не цікавило. Уже у Львівській академії мистецтв змінив свою думку. Я очолював тоді студентське наукове товариство. Тому почав писати наукове дослідження на тему «Декоративне різьблення в сакральному мистецтві Закарпаття XVII-XIX ст.», що вилилося в книгу. Правда, тоді мене більше цікавило Середньовіччя.

Коли приїхав до Ужгорода, зустрів Си-рохмана (Михайло Сирохман - дослідник дерев'яних церков Закарпаття, викладач Закарпатського художнього інституту -Авт.). Світ багатьох церков відкрила для мене саме ця людина. Ми їздили по селах: він збирав матеріал для своєї книги, я — для своєї дисертації.

— Вас до всіх церков пускали?

— Здебільшого, так. Не пустили лише в одну. То було у Хустському районі. В інших селах ми вільно спілкувалися з людьми, священиками. Тому в аналізі іконостасів більше використано польового матеріалу. У книзі дослідження ведеться з кінця XVII ст. і завершується початком XX ст.

— Ви досліджували лише іконостаси греко-католицьких церков?

— Річ у тім, що на кінець XVIII ст. існували переважно лише греко-католицькі церкви. Але я не роблю акцент на конфесійній належності — мова йде про культурну належність. Ми маємо спільні культурні корені, але сьогодні настільки розділені конфесійними упередженнями, що нищимо пам'ятки лише заради того, аби відрізнятися один від одного. Тому мені не зрозуміло, чому у

Приборжавському базиліка, збудована колись Василем Довговичем, розвалюється, замість того, щоб використовуватися належним чином. Або навіщо у Чумальові люди ходять по могилах біля зруйнованої греко-католицької церкви?! Я не можу переносити сучасні конфесійні пріоритети людей на мистецтво тієї доби.

— Чи існувала закарпатська школа іконостасного різьблення?

— У мене взагалі спочатку була думка, що існує окрема закарпатська школа іконопису. Але припущення не підтвердилося. Правда, є деякі особливості періоду єпископа Андрія Бачинсь-кого - в малярстві, іконостасах. Вдалося знайти дуже цікаві імена, пам'ятки, які я відкрив для себе. Це у першу чергу, іконостас кафедрального греко-католицького собору в Ужгороді. Відоме прізвище різьбяра іконостасу - Франциск Тек. Хоча сумніви щодо імені виникали.

З інших відкриттів — іконостас у Невиць-кому, Гукливому, Нижніх Воротах, Ізках, Пи-липці, Подобовці, Прислопі, у мене вдома, у Котельниці, який був першим іконостасом, що я побачив у своєму житті. Враження — колосальні, їх пам'ятаю і дотепер. Раніше дивився на іконостас, так би мовити, поверхово, а коли почав досліджувати', то відкрив для себе абсолютно інший ракурс.

— Які типи іконостасів поширені на Закарпатті?

— У XVIII ст. можна виділити кілька типів Складніша ситуація із XVII ст., бо документів за цей період існує не так багато. Я умовно поділив закарпатські іконостаси на дві групи: вироби «галицьких» і «німецьких» майстрів. Як було записано в циркулярах А.Бачинського, кошти з Мукачівськоїєпархм за різьблення отримують «галицькі» та «німецькі» майстри. Є частина іконостасів, які зберігають архаїчні традиції бароко. Інша частина виконана у стилі рококо, очевидно, під впливом стилю Марії-Терезії. Відомий факт, що ще у XIX ст. у Мішкольці цехи поділилися на дві групи -традиціоналістів (дотримання традицій) і німецьких майстрів (стилістичне мистецтво). Щось подібне відбувалося і з нашими іконостасами XVIII - початку XIX ст. Хоча є ще одна цікава група іконостасів, наприклад, іконостас Шелестівської церкви. А от до чого їх «віднести», поки сказати складно.

— Які у вас ще є знахідки?

— Мені вдалося віднайти один центр, звідки пішла ціла група місцевих різьбярів, — Малоберезнянський монастир. Після єпископа Емануіла Ольшавського працював тут «пряшівський різьбяр». Як пише у літописі — «чех за походженням». А з ним тут згодом працювали двоє цікавих різьбярів - Юрій Плебанович і Мартин Духнович (автор іконостаса у Невицькому). Це дає підстави вважати, що багато іконостасів кінця XVIII ст. створювали саме на Закарпатті.

— Чи мають сучасні іконостаси (з мармуру, скла) культурну цінність?

— Звичайно. Це прекрасні речі. Раніше іконостаси виготовляли з доступних матеріалів, наприклад, із дерева. Сьогодні можна використати і мармур. Хоча більшість іконостасів і нині виконується з дерева.

— У якому стані у наших церквах перебувають іконостаси?

— Подекуди шашіль нищить. А інколи -й самі люди. У селі Розтока на Міжгірщині селяни продали іконостас за кілька кубів дошок. Село мало єдину мистецьку пам'ятку, яку не зберегло. Бо раніше все найдорожче, що було у людини, вона віддавала у церкву. Там зберігалися найцінніші мистецькі речі з усього села. Село мало церкву за прикрасу. І старалися для цього як ієрархія, так і люди.

Загалом із закарпатським іконописом наразі існують великі проблеми. Складається таке враження, що скоро не будемо мати старих ікон — їх вивозять із краю, нищать. У моєму селі у 70-х роках зберігався живопис, добре академічно виконаний. А якийсь «богомаз» намалював новий. Людям не подобалися старі ікони, бо були темні. Прикро те, що образи пропали.

Ікони Мукачівської єпархії сьогодні зберігаються у Східній Словаччині (музей у Свиднику, Бардієвський музей) та Угорщині. На жаль, на Закарпатті у музеях є лише їх незначна кількість. Але маємо ще цілу низку ікон по церквах, нерідко вони пропадають.

У моєму селі була ікона XVIII ст. Ясказав, що вона цінна і запропонував забрати іїз дзвіниці. Однак згодом вона зникла. Щоб виправити ситуацію, гадаю, перш за все повинно змінитися ставлення людей до культури, бо не все вимірюється в доларових еквівалентах.

— Чула, що ви також займаєтеся іконостасним різьбленням?

— Із малих літ любив працювати з деревом за допомогою ножа. Тому й вступив на художню обробку дерева в Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва, далі — в академію. Першою моєю роботою була частина різьбленого іконостаса для церкви на Волині, яку виконав на 5 курсі навчання. Якось я потрапив у майстерню до мого колеги Зіновія Менших. Із того часу і почалося моє захоплення професійним різьбленням. Працювати там було для мене справжньою наукою.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати