Мирослава Каламуняк. Жінка із великої любові

Мирослава Каламуняк – не просто відома, популярна особистість. Це, без перебільшення, символ ділової жінки, шляхетно влаштованої, мудро організованої і визнаної не тільки людьми, якими випало керувати, очоливши ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика“, а й прийнята й оцінена керівництвом області, галузі на державному рівні, партнерами близького та далекого зарубіжжя, куди вона разом із виробами торгової марки «Парада» повезла добру славу про сонячне Закарпаття та нашу Україну. Там у ділових колах тої ж омріяної багатьма нами Франції, старої Англії, Швейцарії чи Італії охоче спілкуються з нею, обговорюють співпрацю, намічають спільні плани на перспективу.

Мирослава Каламуняк
Мирослава Каламуняк

На днях Мирославі Каламуняк – 50. На її рахунку – ціла низка відзнак і нагород як обласного, так і державного рівнів: грамоти, подяки, медалі, ордени, почесні звання. Мабуть, усі вони – жадані. Бо в них – не тільки оцінка праці, її громадянської позиції, а й повага опонентів. Якби спробувати викласти на столі – усі не помістилися б. Але ніхто жодного разу не бачив і не чув, щоб Мирослава Михайлівна хизувалася ними. Вважає їх заслугою людей з якими працювала тривалі роки і продовжує працювати.

У неї розписана кожна година. Всі у турботі про фабрику, колектив, родину, виборців, які вже вдруге довірили їй мандат депутата облради. І які охоче приходять до неї без попередження: одні – за порадою, інші – за матеріальною допомогою, хтось – щоб поділитись своїм баченням розбудови суспільства, а хтось – щоб поскаржитись на владу в цілому та розповісти про почуте, як живеться десь там, далеко, де нас нема. Така вже природа людського буття. Відмовити не може нікому, адже знає: люди приходять, бо вірять, а в цьому – зміст життя. Коли запитала, чи відчуває, що для багатьох вона – життєдайне джерело, посміхнулась і через хвильку – другу відповіла:„ Я відчуваю величезну відповідальність перед тими, хто йде за мною“. А за нею йдуть різні: хтось захоплюється її шляхетністю й спромогою, хтось – ні. Але вона – однаково приклад. Яскравий. Якщо трудиться – до самозречення, якщо уболіває – усім серцем, якщо любить – то палко. Чи то родину, чи то друзів, чи то Україну. Вона, як стверджують колеги по роботі, відкрита й чесна, а ще – справедлива як в оцінках щодо інших, так і стосовно себе.

Про це та інше – у розмові з депутатом облради, головою правління – директором ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» Мирославою КАЛАМУНЯК.

– Мирославо Михайлівно, від усього серця вітаємо з молодим ювілеєм. Як воно у ролі ювілярки?

– Ніби й не прийнято жінкам говорити про свій вік, але я ставлюся до цього спокійно. Я – самодостатня людина й у цілому задоволена тим результатом, з яким зустрічаю свою ювілейну осінь. За всі роки ніколи не відчувала нестачу любові до себе, її мені від усього серця дарували рідні, друзі, колеги по роботі, а оскільки таких у моєму житті дуже багато, то і тепла, і уваги, і уболівання за мене було чимало, часом понад край. Як результат, фабрика, яку очолюю вже чимало років, досягла рівня кращих на теренах України. Тут трудиться досвідчений, талановитий колектив. Кожен із них окремо – особистість, а разом – команда фахівців, яка ніколи не зупинялась на досягнутому. Завжди наполегливо йшла крок за кроком уперед, випереджуючи час, вгадуючи віяння моди, вибір замовників та потреби покупців. Тому нас знають як в Україні, так і в Європі, поважають, з нами охоче співпрацюють, укладають угоди і т д.

У такому вирі я змужніла, набралася життєвого досвіду, навчилась розрізняти людей, розуміти, чого хочуть ті, що зліва від тебе, та ті, що справа від тебе, і в цій бистрині залишатись сам на сам із законом, що не просто, вибирати з – поміж багатьох пропозицій перспективні, по – діловому реагувати на випробовування, які посилає доля. Зізнаюсь: я часто переймалась питаннями, які відтак виявлялись малозначимими, навіть дрібними. Коли щось не виходило – переживала, нервувалась, шукала шляхи вирішення, витрачаючи на це час, здоров’я. А тим часом поруч була інша пропозиція, значно цікавіша, простіша в реалізації, але я через усердність щодо першої її не бачила. Тепер з висоти власного досвіду знаю точно одне: якщо в житті дається якась справа важко або ж взагалі не виходить, потрібно поступитись, бо це як сигнал „стоп“ – не твоє.

– Не секрет, ви часто бралися за дуже сміливі проекти, а точніше – ризикові. І майже всі приносили успіх. Ви їх якось прораховували?   

– Ясна річ, ми ретельно вивчали серйозні пропозиції, прораховували капіталовкладення і порівнювали з кінцевим результатом, аналізували, як діють наші колеги в інших регіонах. інше. Крім того, з роками виробилась інтуїція на успіх або, як кажуть, «чуйка». Було ще одне – це правило, яким я керувалась по життю: надзвичайно важливо не боятися прийняти рішення, змінити свої будні, ритм життя, потреби. Бо істина придумана не нами: краще жаліти за тим, що наробила, аніж за тим, що не зробила. Це вже тести моєї філософії або досвіду, який дався мені не за день, і не за рік.

– Серед директорського корпусу області більшість – чоловіки зі своїми амбіціями, а вони, як відомо, – надто егоїстичні. Ви – тендітна жінка, хоч і вольова. Наскільки комфортно почували себе в їхньому товаристві?

– Почувалася комфортно. З боку колег–мужчин завжди мала підтримку, повагу, навіть, турботу. Вони завжди охоче прислухались до мене, радились. Я ніколи не відчувала упередженого ставлення до себе, скоріше – навпаки. От в цілому щодо ролі жінки і чоловіка в нашому суспільстві – є питання. Так історично склалося, що жінки були ущемлені у своїх правах і на якомусь етапі вони взялися відвойовувати собі рівні права з чоловіками і ця боротьба триває донині. Але чоловіки реально сприймають її як боротьбу проти них, зазіхання на їхню свободу, посаду, місце в суспільстві й т.д. Хоча, насправді, це боротьба за гармонію в нашому житті. За рівновагу. У цей, доволі непростий час, коли довкола стільки озлобленості, проблем, ситуація як ніколи раніше вимагає жіночої здатності до співпраці, інтуїції, обов’язковості, відповідальності, наполегливості. Бо визнаймо: жінки щиро і самовіддано прагнуть стабільності, затишку, миру й поліпшення життя всій родині, всьому суспільству. У чоловіків – своє, дещо інше бачення цих речей, вони часом мовою сили, тиску, а той погроз ведуть свій діалог із партнерами..

– Ненсі Астор свого часу сказала:„ Гіршим від світу, яким керують чоловіки, може бути тільки світ, яким керують жінки“.

– Почну з того, що Ненсі Астор була першою жінкою в парламенті Англії. І вона, виголошуючи ці слова, жартувала, мовляв, шановні мужчини, так більше не буде. І світовий досвід довів це: у тих державах, зокрема, в Данії, Великій Британії, в Ісландії, Франції, навіть, в Естонії, де жінки беруть ініціативу у суспільно–політичному житті, там прийнято багато законів в інтересах розбудови суспільства, материнства, дитинства, і там утверджуються здорові європейські погляди на проблеми. Взагалі, я – за те, аби в Україні були рівні можливості як в чоловіків, так і в жінок. І щиро вірю в те, що новий парламент прийме закон про рівні можливості. Тим більше, що наш Президент – людина європейських поглядів.

– Чи означає це, що ви сповнені натхнення йти у велику політику?

– Повинна розчарувати вас. Я сповнена натхнення йти далі і вище, але не у велику політику. Хоча був час, коли мені того хотілося. Зрештою, тут я поступаюсь місцем молодим і закликаю вчинити так інших, бо є очевидним, що зміни в нашій Україні можуть принести тільки нові, молодечого запалу, енергійні люди, чистих помислів, для яких є справою честі працювати на благо свого народу, держави, а не можливість нагромадити власний капітал. Безліч прикладів маємо в цивілізованих державах світу. Скажімо, Маргарет Тетчер не була олігархом чи мільйонером, незважаючи на високу посаду, яку обіймала, та на великі можливості у цьому зв’язку, але вона була честю й гордістю своєї нації й цим сказано все.

– Мирославо Михайлівно, як бути з почуттями тих людей, до яких ви йшли на зустрічі напередодні минулих виборів до ВР, і котрі казали вам в очі про те, що хотіли б бачити у вашій особі мера Ужгорода?

– Уточнюю. Я не відмовляюсь іти на вибори на посаду міського голови. Бо ця робота в моєму розумінні – не політична, а господарська, а це – не одне і те ж. Але це питання – завтрашнього.

– Ваше учорашнє, нівроку, дай Боже кожному. Та все ж, чи нині не жалкуєте за якоюсь миттєвістю минулого?

– Абсолютно ні. Бо вважаю, що в кожної людини є в цьому житті своє призначення. І я впевнена: все, що мені призначено виконати, я виконаю сумлінно, щиро. Третього, як кажуть, не дано. Згадаймо слова класика:

    Працювати, працювати, безумовно,

    Кожній хвилі нема вороття…

 – Тобто, щоб досягти успіху, треба багато працювати?

– Не зовсім так. Все залежить від того, чого людина прагне в цьому житті. Для одних комфортно відпрацювати з восьмої до п’ятої, бо ж необхідно десь заробляти на хліб насущний. Для інших – щастя посидіти біля телевізора, в’яжучи рукавички дітям, перечитати газету. Інші не уявляють себе без справи, яка вимагає повної самовіддачі не 12, а всі 24 години доби. Я працювала завжди стільки, скільки того вимагала ситуація, справа, колектив. Ніколи не звертала уваги на годинник, час доби, пору року. Можливо тому, що коли ти віддаєшся улюбленій справі, то всякі умовності відходять на другий план. І робота з потреби стає життєвою необхідністю.

– А як тоді бути з любов ю, з особистим щастям? Ви любите себе?

– Цікаве запитання. Треба подумати над цим. Взагалі, себе потрібно любити, про себе необхідно дбати. Особливо нам, українкам. На наших плечах здебільшого не лише весь тягар домашніх, побутових справ, діти, а й усі тягарі, негаразди суспільства. Мені імпонують стосунки між чоловіком і жінкою, коли подружжя ділить усі сімейні обов’язки на двох: разом прибирають оселю, разом дітей доглядають, разом готують обід чи вечерю. І це – чудово. На жаль, значна частина жінок про таке можуть хіба–що мріяти.

– То ж – про мрії?

– Якщо людина перестає мріяти, вона перестає жити. А в мене мрій – цілий букет. Всі вони – теплі, світлі і найголовніше – життєві. Мене радує, що вони близькі, зрозумілі, потрібні людям у моєму рідному селі, у рідному Ужгороді, у колективі, який для мене частина дорогої серцю рідні. А мрію про те, щоб фабрика процвітала, і щоб у нас було стільки грошей, аби ми їх не рахували. Мрію навчитися грати на роялі професійно. Та про те, щоб вдосконалити свої знання англійської мови настільки, аби писати нею вірші. Мрію також зробити ще тисячі добрих справ і отримати ще один орден. І нехай Господь убереже мене, щоб я ніколи і нікому не причинила зла, не завдала болю…

– Дай Боже, щоб все так і було. Щоб наступна половина життя була щедротнішою і на відзнаки, і на добрих людей, і на світлі події.

– Розцінюю ваші побажання як свої сподівання і добрі прагнення, а тому щиро дякую за них. Сьогодні живу подією ювілейного святкування, коли зберуться мої колеги по депутатському корпусу, по роботі, друзі, рідні, і всі ми однією дружньою українською родиною перший келих піднімемо за нашу Україну з надією, що в ній нам житиметься ще щасливіше, затишніше, багатше. Як і належить великому народу великої європейської держави. А нам, у центрі Європи – тим більше.

– Знаю: Ви пишете вірші?

– Просто прагну відтворити у поетичних рядках мої переживання, світосприйняття – всі ті почуття, що дають сили жити, творити й любити. Адже кожна жінка починається з любові…

Анна Романенчук, сайт Закарпатської обласної ради
03 листопада 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 8
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
10:22
/ 1
Стало відомо про загибель понад рік тому під Бахмутом Павла Головка з Виноградова
19:54
За підсумками 2023 року Закарпаття посіло 4 місце по Україні за показником захворюваності на туберкульоз
15:00
На Запоріжжі поліг Михайло Будул з Керецьківської громади
11:22
/ 1
На війні з росією поліг Віталій Лях з Чумальова Буштинської громади
09:25
У Боздоському парку Ужгорода можна побачити "живих" казкових велетнів
20:07
/ 7
Прем'єр Шмигаль в Ужгороді "запустив" будівництво євроколії до Чопа
21:26
/ 1
У Великих Лучках на Мукачівщині попрощалися з Юрієм Лущаєм, що переїхав з сім'єю з Краматорська і поліг на рідній Донеччині
15:56
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Міланом Бабілою
15:34
В Ужгороді відкрили скульптурку режисеру "Тіней забутих предків" Параджанову
11:23
/ 1
Нижньоворітська громада провела у останню земну дорогу Героя Віктора Петриканина
23:00
/ 12
Ексміністр внутрішніх справ Аваков офіційно став власником 900 га плантацій фундука на Закарпатті
11:40
Зарічанську громаду сколихнула звістка про смерть Героя з Вільхівки Михайла Матіки
11:12
В Ужгороді у середу проведуть в останню земну дорогу полеглого захисника Мілана Бабілу
09:12
У Тереблі Буштинської громади попрощаються з Анатолієм Несухом, що помер через поранення
23:02
Україна та угорщина погодили відкриття нового ПП "Велика Паладь – Надьгодош" для легкового транспорту
» Всі новини