Найеротичніший закарпатський поет відкриває рецепт щастя

Василь Кузан каже про себе, що вміє бути серйозним і навіть занадто серйозним. «Особливо тоді, коли пишу еротичну поезію, – сміється. – Ще дуже люблю жартувати, розповідати анекдоти, дивувати і дарувати гарний настрій». Із чим ніколи не розлучиться, так це зі своїми вусами. Бо без них, каже, він уже не буде ні поетом, ні Василем Кузаном

Найеротичніший закарпатський поет відкриває рецепт щастя

- Пане Василю, чи пригадуєте, якого кольору і яке на смак було ваше дитинство?

– Кольору в дитинстві більше було сірого. Не знаю, але здається так. Бідним було дитинство. Радянські реалії не давали розвернутися. Хоча обоє батьків працювали і заробляли як на той час непогано – у магазинах нічого не можна було купити: за хлібом вічна черга, масло і сметану взагалі можна було побачити лише напередодні великих комуністичних свят, все інше теж було дефіцитом. Нас у сім’ї було шестеро дітей, я – старший. Пригадую, що повертався додому зі школи і одразу спішив виконувати обов’язки старшого сина, а їх було багато. Вчив уроки ввечері, але це не заважало бути відмінником. Ще і чорний колір був – на моїх очах помирала моя бабуся, було мені тоді менше трьох років… А смак дитинства? Дуже любив парне молоко, запиваючи ним свіжий хліб, хоча мав таку насолоду не часто. Ми корів не тримали, а молоко інколи тітка приносила з колгоспу.

- Коли вперше серйозно закохалися?

– Серйозно? Та ні! Було звичайно платонічне почуття у молодших класах, симпатія була – чомусь дуже хотілося підказати на уроці і допомогти саме тій, одній, обраній дівчині. Але щоб то було кохання – я би так не сказав. От у сьомому чи восьмому класі… Вона прийшла до нас із іншої школи на лінійку і зіграла на баяні якусь простеньку мелодію. Але для мене то було щось неперевершено досконале і гармонійне. Я пробував учитися грати на гармошці – батько мріяв, щоб хтось із дітей навчився грати і не шкодував грошей на інструменти. Але вчителем моїм був мій хресний батько, який і сам достоту не вмів грати. Кілька уроків принесли мені тільки розчарування, а те, що я побачив на лінійці, мене вразило. Я закохався у музику, у баян і в ті бантики, що майоріли над баяном. Її звали Таня. Тепер вона моя дружина.

- Що означає для вас дієслово пам’ятати?

– Для мене це слово складається з двох рівновеликих частин: пам’ятати про все, що було зі мною, і пам’ятати про те, що було в історії мого народу, моєї нації, мого роду. З першою частиною ніяких проблем не виникає – склерозу у мене нема. А от друга частина… Багато хто хотів би, щоб ми лишилися без історії, без коріння, без героїв. Тоді нас легко було б приєднати до когось, приручити, зробити покірним придатком іншого народу. Про це говорять і спроби переписати підручник історії, і спроби та намагання забрати мову. Це надто складне питання, роздуми над яким штовхають багатьох кращих представників нашої спільноти шукати кращу долю за межами держави, на чужині… А тепер ще і ця війна…

- Якими рисами має володіти жінка, яка хоче вам сподобатися?

– Має бути схожою на кішку. Крім того, мова тут іде не тільки про жінок, мені подобаються особистості, які розвиваються, вдосконалюються, ростуть, ідуть вперед. Якщо людина припиняє вдосконалюватися, зупиняється в рості – вона стає нецікавою. Топтатися на місці – це не та вправа ранкової зарядки, яка мені подобається. Мені подобаються яскраві особистості.

- Про вас кажуть, що ви не вмієте сумувати. Відкриєте нам рецепт щастя?

– Це – правда. Але смуток, печаль – поняття глибоко притаманні поетам. Я не Пьєро, але моя душа – Пьєро. Вселенська печаль мучить і мене, мені важко від того, що ми живемо в період суспільних змін, що інтелектуальна праця не цінується, що рівень нашого життя викликає скоріше співчуття, що держава, про яку ми мріяли і яку виборювали так довго – не вміє скористатися належним чином незалежністю і шарпається у різні сторони, що війна йде занадто довго. Крім того, інколи доводиться розчаровуватися в людях… Хоча, як каже великий закарпатський письменник і мій друг Дмитро Кешеля, «я ніколи не розчаровуюся, бо ніколи не зачаровуюся». Оце, певно, і є першим секретом відчуття щастя. Друге – налаштування на позитив, внутрішня установка і очікування тільки добра. «Все буде добре» – треба так думати, і думка матеріалізується рано чи пізно. Третє – треба навчитися помічати красу і добро довкола себе, у людях, які тебе оточують, з якими зустрічаєшся, співживеш у одному часопросторі. Четверте – робити добро і не чекати вдячності. Це дуже важливо, бо, зазвичай, люди чекають, що їм за зроблене хоч подякують. Наступне – коли постійно працюєш, то приходить і результат, а коли є результат – почуття щастя починає світитися зісередини, і ти усміхаєшся. І ще, я не терплю дріб’язковості в стосунках, отримую задоволення від того, що ділюся радістю і здобутками. І, певно, найголовніше – люблю людей з усіма їх недоліками, адже і я не святий. Але все це мусить робитися з гумором. Почуття гумору, певно, і є головним. Я так думаю.

- Як часто доводиться вам зустрічатися з парадоксами в житті?

– Життя – суцільний парадокс. Люди, які мають парадоксальне мислення, зазвичай досягають успіху. І якщо людина має таке мислення, то вона загострює увагу на парадоксах. Думки геніїв – суцільні парадокси, як і їх життя, до речі. Візьміть будь-який збірник афоризмів – і ви побачите, що кожна фраза, яка вас приваблює, яка дає поживу для розуму, побудована на парадоксі. Є кілька парадоксів, які мене просто вражають. Наприклад, ми – люди Європи, але у нашій крові так багато Азії, що я дивуюся. Найяскравіше це проявляється у тому, що хабарі не засуджуються народом, чи засуджуються тільки на словесному рівні, а коли справа доходить до діла, то люди кажуть: «Треба дати». Кому? За що? – Тому що! І все. Мізерними зарплатами чиновники і службовці поставлені в такі умови, що змушені брати все, що пропонують. Хоча всі розуміють, що це не правильно, що так бути не має – миряться. Про це можна говорити багато, але чи варто, адже наша розмова не вплине суттєво на ситуацію і не змінить наш менталітет. Хоча… Якщо про щось не говорити, не помічати його – це не означає, що воно зникне само собою. А якщо повернутися до парадоксів у поезії, то вони тут найбільш доречні. Парадоксальне закінчення вірша робить його яскравим і таким, що запам’ятовується. Такі парадокси я люблю найбільше.

- Вашому натхненню можна тільки позаздрити. Упродовж 2012 року видали чотири книги. У 2013 – дві, у 2014 – дві. Крім того ряд публікацій у альманахах, журналах, газетах, на сайтах… Складається враження, що ви лише пишете. Чи це не так?

– За два попередні роки я написав більше півтисячі віршів. За моїм переконанням, поетична збірка має містити 80-120 текстів. Отож, я видав ще не все. Але із виданих – тільки дві книги складаються із повністю нових творів. Але чи пишу я постійно? Це вже інше питання. Для поезії потрібне натхнення, коли воно є, то тоді і пишеться легко і багато. Тепер у мене є невичерпне джерело натхнення, тому я – щасливий. Вірші пишуться від надлишку почуттів. Можливо, тому, що той надлишок залишається нерозділеним, інтимні почуття виливаються на папір із мого серця. Іти у поезію без любові не варто. Тому я відповів би на другу частину питання так: я не лише пишу, але і люблю.

- Який вірш приніс вам славу?

– Найбільшу славу мені принесли пісні на мої слова. Це – «Золото Карпат» у виконанні Івана Поповича (музика Степана Гіги), «Троянди для тебе» у виконанні Степана Гіги (музика Степана Гіги) та «Мамин вальс» у виконанні моєї дружини та Валентини Степової (музика Тетяни Кузан). Але, на жаль, авторів пісень не завжди оголошують на концертах, тому мені іноді доводиться представлятися так: «Василь, автор пісні «Золото Карпат»». До речі, із цією піснею у мене одного разу виникло непорозуміння. Попович виконав її на творчому вечорі іншого поета, мого земляка, який тепер живе у столиці. А там виконувалися тільки авторські речі. Після ефіру на Першому каналі доводилося пояснювати…

- Як дружина ставиться до вашої творчості?

– Інколи розуміє, інколи сердиться і каже, що це будуть читати наші діти й онуки, а я… Ну, ви ж розумієте, про що я? Насправді я нічого поганого не пишу. Інтимні стосунки, описані і описувані мною – це те, на що багато років намагалися закривати очі наші батьки. Еротика у нас ігнорувалася, а сексу взагалі не було – більшість моїх ровесників пам’ятають подібну заяву на одному з перших міжнародних телемостів часів горбачовської відлиги. Але без цього життя існувати не може. Щодо тем, яких я торкаюся, їх спектр надзвичайно широкий і різноманітний. Але чомусь, не серед колег, а серед шанувальників (-ць) моєї творчості за мною закріпився образ-імідж найеротичнішого поета України. Мені в цьому образі живеться комфортно, але іноді хочеться, щоб читачі більше уваги звертали і на мою філософську лірику. Адже я – філософ. Хоча основною моєю темою справді є дослідження стосунків чоловіка і жінки у всіх проявах. А дружина любить більше мою патріотичну лірику – каже, що саме в ній я справжній і глибокий. Про еротичні вірші вона каже, що їх можна читати тільки закоханим молодим людям і тільки після двадцяти одного року. Але, з іншого боку, кращі свої пісні Тетяна написала на мої слова. Тому вона любить мої вірші всі, за виключенням тих, які її дратують і викликають різні запитання. Приблизно так я відповів би на це складне запитання.

- Чи боїтеся ви своїх років і старості?

– Хіба є люди, які бояться старості? Навпаки – до старості всі прагнуть дожити. Щоб побачити онуків, правнуків, щоб розказувати їм про пригоди своєї молодості і щоб вони сприймали ці розповіді, як казку… Кожен вік прекрасний по-своєму. Бо, як співає мій улюблений Герой України Вахтанг Кікабідзе, «мої роки – моє багатство!».

- Відомо, що ви написали роман.Коли ми його зможемо прочитати і про що він?

– Це роман про весілля. Думаю, він здобуде широке коло шанувальників, бо в ньому є і наші традиції, і фольклор, і гумор, і драма, і непередбачуваний сюжет, і експресивні молодіжні сцени із інтимом, нецензурною лексикою, брутальністю, сентиментами, цинізмом і коханням – усе як у житті. Якщо все буде добре, то цього року він мав би вже побачити світ.

- Пане Василю, що б ви побажали собі і вашій другій половині на день народження?

– Ми народилися в один день. 25 лютого нам разом – сто і чотири роки. Але я завжди кажу, що я старший. Бо так має бути. Бо чоловік мусить почуватися старшим, щоб нести за все відповідальність. Якось мій друг, італієць Марціано Доціо виступив із пропозицією подати факт нашого із дружиною народження в один день у книгу рекордів Гіннесса. Його не так здивувало те, що ми народилися в один день, бо, як він сказав, поженитися можна і для приколу, і для рекорду, а те його вразило, що ми так довго живемо разом. 7 лютого було тридцять – це весілля перлове (мається на увазі не каша перловка, а перли) (сміється) А що побажати? Те, що і всім: здоров’я, натхнення, задоволення від життя і щасливої долі. І нових віршів та спільних пісень.

Маріанна Шутко, НЕДІЛЯ

09 березня 2015р.

Теги: Василь Кузан, поет, вірші

Коментування вимкнено автором публікації.

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини