Печерні відкриття ужгородських спелеологів

Вони працюють цілими днями у печерах, роблячи навіску, виконуючи топографічну зйомку, розвідуючи незнайомі ходи, і при цьому то мерзнуть, коли треба чекати, поки допитливий напарник вилізе із тріщини, то розігріваються, немов автомобільний двигун, піднімаючи на поверню використане спорядження. "І в цьому щастя?" -запитає здивований читач. "Ще й яке!" - посміхнеться вкритий глиною спелеолог, пристіб-неться до мотузки і полізе вгору, до теплого сонця, свіжого вітру, вигорілої трави та безкрайніх просторів карстового плато.

Та все ж таки після виходу на поверхню з останньої печери, коли підземні справи вже завершені, виникає нестримне бажання пірнути у пінисту блакить морської води, освіжити думки і тіло після напружених днів подорожі, змити накопичену втому і подарувати собі шматочок справжнього сонячно-морського літа. Тому і цього року, плануючи експедицію у печери кримського плато Карабі, гуртківці спелео-секції "Lynx" Ужгородського Па-діюну традиційно вирішили виділити декілька останніх днів на засмагу на сонці, спілкування з медузами та поїдання шаурми. Незабаром метушливі дні підготовки добігли кінця, і однієї суботи ми нарешті вирушили назустріч пригодам та враженням.

...Київський вокзал. Зустрічаємо ужгородських колег по касці та комбінезону - членів спелеоклу-бу "БанзайРа". До Сімферополя добираємось різними поїздами, а от жити на Карабі будемо однією компанією. Ти дивись: два велосипеди! Що ж, на плато розміром 8 на 12 кілометрів є де покататись!

...Наш табір — широка воронка у лісі з обладнаним вогнищем та зручними місцями під намети. Хоч усіх нас — двадцять троє, тісно тут аж ніяк не буде! І до печери імені В. Дублянського, з якої братимемо воду, звідси три хвилини ходу. Чому із печери? За все літо на плато майже не було опадів, тож більшість джерел та природних колодязів повисихала, до інших надто довго добиратися, а от підземні озера зберігають воду навіть у набільш засушливі роки.

...Перший робочий день. Печера "200 років Сімферополю". Це перша вертикальна печера у наших новачків, надзвичайно гарна, із багатим різноманіттям кальцитових натічних утворень. Погляньте: відоме місце - Зуби Дракона! Фотографуємо нішу-пащу, озброєну сталактитами та сталагмітами, наче справжніми драконячими зубами. А як там наші навісочни-ки? Вони сьогодні обплітають мотузкою печеру Профспілкову. Зустрічаємось недалеко від входу - вже іде виїмка. Хлопці молодці: пройшли два колодязі, нічого не загубили і у виділений час вклались! Тепер - у табір, готуватись до наступного дня...

...Печера Дублянського. Шукаючи озеро, вже годину блукаємо по завалу в гігантському залі. Велетенські брили вапняку та повалені натічні колони по декілька метрів у діаметрі створюють заплутаний тривимірний лабіринт ходів, у якому ми марно накручуємо кола, вже вкотре вертаючись в одне і те ж місце. Іду на радісні вигуки хлопців. Тож що тут: триметровий спуск по стіні, а далі видніються обриси колись знайомого місця; схоже, я тут бував. "Там є озеро, тільки дуже мале," — повідомляють задоволені розвідники і вказують на хід між колонами. Справді, вода є, але це не те, що ми шукаємо. Спробуємо піти наліво. Що там, за щілиною? Знайшли! Поверхня озера тихо виблискує під світлом ліхтаря. Видно, на скільки зменшився рівень води. Але і зараз глибина сягає метра - цих запасів нам, без сумніву, вистачить. Протискуємось назад і повертаємось за тарою, запам'ятовуючи шлях. Нічого не скажеш, печера надійно заховала свої скарби!..

...Вузька вертикальна тріщина. Пристрахувався до карабіна на перестібці і дивлюся вниз, де у широкому колодязі п'ятнадцятьма метрами нижче Саша розгойдується на мотузці, намагаючись дістатися до маленького віконця у стіні, за яким іде продовження печери. Ми у Суворівській. Цій печері недарма дали таку назву.

Вузький вхідний колодязь, різноманітні елементи навіски, згадане вікно з закачкою - цілий ряд особливостей та перешкод робить проходження цієї печери своєрідним екзаменом на якість твоєї підготовки. Чути голоси топозйо-мників. Вони нас наздогнали і тепер чекають, поки буде готова мотузкова дорога до дна. Сьогодні ми ще тренуємось робити виміри та записувати дані, а післязавтра, у Молодіжній, будемо вести зйомку на результат. Нам потрібно зробити карту цієї печери. ...Навішуємо бокове відгалуження основного ходу в печері Молодіжній. Почався широкий овальний колодязь з рівними вертикальними стінами, вкритими гострими натічними пухирцями. Піді мною метрів тридцять. Гукаю до Дениса, щоб спустив транспортник з мотузкою, моя вже скінчилась.

Роздивляюсь. Сюди вже спускались, але, мабуть, давно, використовуючи ще двомотузкову техніку - колодязь майже не пробитий, не можу знайти на стінах проміжкові точки кріплення. Стіни не заходжені, то тут, то там видніються патьоки з гладкою чистою поверхнею. Гучними ударами молотка по пробійнику розриваю тишу цього місця, яка хтозна скільки часу панувала тут, прикрита від стороннього ока цілковитою темрявою. Минають хвилини. Пе-рестібка готова, можна продовжити спуск. Чи вистачить мотузки до дна?.. Спускаюся у невідому непроглядну безодню. Вона зникає раптово, коли за поворотом бачу дне, на ньому невеличку калюжу з водою, що тече у вузьку непролазну щілину, і розумію, що це кінець цієї частини печери - далі ходу немає.

.. .Дивовижна тиша. Не чути звичного шелесту листя, сухого хрусту зламаних гілок, поривів нічного вітру, тихого гомону любителів пізніх чаювань, не чути навіть падаючих крапель води - ми у підземному таборі, невеликому затишному наметі, розміщеному у сухій галереї із рівною глиняною підлогою. Завтра останній день наших печерних мандрів, закінчення то-позйомки та виїмка спорядження із Молодіжної. Завтра ми нала-зимось вузькими ходами, стіни і підлога яких вкриті в'язкою глиною, спустимось на дно печери, що знаходиться на глибині 270 метрів від входу, захоплено споглядатимемо чудовий глиняний барельєф "Адам і Єва", виліплений невідомим скульптором на дні четвертого колодязя, без сил падатимемо на вкриту сухим листям землю, витягнувши з печери останній транспортний мішок і радітимемо вдалому закінченню підземної частини нашої подорожі. Але все це буде завтра, а зараз ти насолоджуєшся відчуттям затишного тепла, відкидаєш невгамовні думки, поринаєш у беззвучний спокій і непомітно провалюєшся у світ яскравих снів...

...Звивиста дорога спускається повз закинуті сади і веде до автостанції в селі Генеральське. По обидва боки височіють скелясті стіни плато. Виходимо на відкритий простір і - ось воно, море: безкрайнє, синє-синє, мерехтливо-сонячне, поглинуте розпеченим небом і вже таке близьке! У нас лише одна доба - але це цілих 24 години! - на те, щоб досхочу накупатись, трохи засмаглі, поблукати вулицями приморського містечка, скуштувати чудових південних страв і до наступного літа зарядитися енергією морських хвиль, солонуватого повітря та гарячого кримського сонця. А вже через кілька днів ми будемо вдома, де на нас чекатимуть звичні післяек-спедиційні справи: миття мотузки, обробка топографічних даних, редагування фотографій та підготовка звіту. А після цього знову побіжать дні, так пролетить рік і ми вкотре почнемо готуватись до нової подорожі в кримські печери.

Любителі пригод та невідомого, не хочете приєднатись?..

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати