СоРАТники

Ратушняк і Погорєлов здобувають ужгородську владу спільно?

СоРАТникиНавіть побіжний аналіз перших „п’ятірок” списків кандидатів у депутати Ужгородської міськради від політичних партій та блоків дає всі підстави стверджувати, що у багатьох випадках йдеться аж ніяк не про самостійну і щиру партійну ходу на ужгородський владний Олімп. Банальне прагнення влади – риса, що залишається незмінною за всіх часів і народів. Не позбулася вона актуальності і в реаліях передвиборчого Ужгорода. І так само, як і завжди, це незнищенне людське прагнення опинитися біля „джерела” суспільних благ і впливів породжує можливість поглинання амбіцій дрібніших політиків амбіціями осіб дещо більшого суспільного масштабу, продаж і скуповування партійних брендів, просто політичні торги.

У свій черговий похід по завоюванню Ужгорода Сергій Ратушняк вибрався щонайменше трьома політичними стежками. Попри постійну експлуатацію маніпулятивної фішки про „узурпацію” ряду партійних брендів несимпатичними йому особами закарпатського політикуму, він, паралельно, робив те саме . Тобто, для початку, підім’яв під себе „народницький” бренд Литвина. Нині на ужгородському політичному полі саме під прапором Народного блоку Литвина він хоснує амбіції чергової групи осіб, що добровільно зголосилися стати його наступною „командою”. Іван Ванджурак, Володимир Симулик, Юліана Бедь, Тібор Зомбор та Йосип Адам рекрутувалися в політичну тінь „папи Рати” одразу після його політичної реанімації Генадієм Москалем на парламентських виборах 2002-го року. Колишньому головному міліціонерові Закарпаття і, на той час, головному адміністраторові Кучми на Закарпатті Ратушняк був вигідний в політичному контексті Ужгорода з двох причин. Насамперед, як особа, абсолютно керована в силу відомих Москалеві нюансів її „бізнесової” біографії. І, по-друге, як альтернатива зростаючій потузі опозиційної до кучмівського режиму закарпатської команди „Нашої України”. Оскільки попереднє оточення Сергія Миколайовича розбіглося під час вимушеного „іспанського” екзилю шефа по власних бізнесових нішах, він сперся на кількох щойно обраних депутатів міськради, котрі, в сподіванні на майбутні дивіденди, задекларували готовність розчинитися в його егоїстичній харизмі. Конкретна потреба в їх послугах виявилася недовгою: в процесі роздвоєння між посадою нардепа і кріслом міського голови Ужгорода Ратушняк зрештою змушений був поступитися Ужгородом іншій креатурі Москаля – Погорєлову. І „команда”, в разі необхідності обслуговуючи ужгородські потреби свого шефа, в цілому все ж органічно і комфортно розчинилася в пропогорєловській депутатській більшості. Перед президентськими виборами-2004 вони навіть створили в міськраді фракцію “Регіони України” і встигли обзавестися відповідними членськими квитками. Депутат-підприємець Роберт Левицький, що спершу належав до нечисленної антипогорєловської опозиції, влився в це коло дещо пізніше. Слід розуміти, що, як і решта – також з прагматичних міркувань.

Інша частина малочисельної “команди” Ратушняка намагається здобути йому владу під знаменами створеного під вибори 2006-го року блоку „Рідне місто моє”. Формальними його політичними складовими є дві партії – „Молода Україна” і Партія приватної власності. А тому, в продовження теми, можна говорити про приватизацію Ратушняком і цих політичних брендів. Бо, сповідуючи цинічний принцип розкладання яєць в різні політичні кошики, Сергій Миколайович і сюди розклав виключно своїх соРАТників. Перший номер цього списку – Володимир Бобков, помічник-консультант народного депутата України С. Ратушняка. Володимир Олександрович, так само, як і всі вищезазначені особи, був “активним” учасником ужгородського владного протистояння 2002-го року. Тоді Ратушняк під тиском закону і депутатського корпусу змушений був відмовитися від крісла керівника Ужгорода на користь більш комфортного і безпечного статусу народного депутата України. А натомість посадив Володимира Бобкова в крісло в. о. міського голови. Тобто в якості власного “бий-барабана”, як він сам називає декого зі своїх політичних опонентів. Нічим особливим пан Бобков на цій посаді не позначився. І не міг позначитися: ні через особисті якості, ні через відсутність бажання хоч на крок вийти за поле, окреслене шефом. Його роль зводилася виключно до підготовки перевиборів міського голови Ужгорода за вигідним Ратушняку сценарієм. І цей напрямок, як пригадуємо, він успішно провалив.

На пошуки другого номера списку блоку „Рідне місто моє” особливих зусиль потрачено також не було. Ним стала Лариса Алєнтьєва, ще один помічник-консультант народного депутата Ратушняка...

“Узок круг революционеров. И страшно далеки они от народа”, – так, здається, характеризував класик ленінізму сучасну йому ситуацію. Якби він був знайомий з поточною ужгородською політикою, він би охарактеризував коло осіб, що гуртуються довкола вічного ужгородського революціонера, як вужче від вузького. Бо третьою стежкою, яка рецидивно веде Ратушняка до здобуття влади в столиці Закарпаття, крокує ще одна дружня п’ятірка. В її руках – прапори Народно-демократичної партії. А вождь хто? Іншими словами – перший номер списку? Анатолій Синишин, той, котрого Сергій Миколайович у тому ж 2002-му всадовив в крісло секретаря Ужгородської міськради. Ще один ратушняків “бий-барабан” (якщо послуговуватися власною термінологією Сергія Миколайовича) зафіксувався в тому часовому відрізку виключно тим, що категорично не орієнтувався у ввіреній йому ділянці роботи. Чим і заслужив, зрештою, так само категоричну недовіру депутатського корпусу. Того депутатського корпусу, до якого належить другий номер міського списку НДП – Олексій Кіндрат, головний ужгородський ендепіст. Втім, питання, за які такі дивіденди Олексій Олексійович виставив партійний бренд своєї “двічі народної” партії на приватизацію Сергію Миколайовичу, що представляє на Закарпатті іншу, просто “народну” партію, це питання його особистої партійної совісті. Бо з Ратушняка в цій стуації абсолютно не чудно: він мислить виключно категоріями “товар-гроші-товар”. І чужа політика, і чужа совість – це ті речі, які він купує так само звично, як, скажімо, шкарпетки. І так само легко, як вживані шкарпетки, викидає потім на смітник...

Нинішня “команда” Сергія Ратушняка, що прийшла на заміну попередній у 2002 році, протрималася в колі його амбіцій в повному складі чотири роки. Досить довго, як для його гіперегоцентричної натури. Але не тому, що змінився сам Сергій Миколайович. Він і далі не визнає нікого поруч, а тільки – „під”. Просто нардепівські “турботи” не давали йому можливості і потреби близько контактувати з нинішньою своєю політичною свитою. Тобто, руки не доходили. Але, в тому разі, коли Сергій Миколайович стане мером, контакт буде тіснішим. І тоді кожен з “команди” пройде додаткову перевірку, обов’язковою умовою якої буде вибір між правом перебувати “у тєла” з усіма перевагами цього статусу, і власною гідністю. Винятки не робитимуться ні для кого...
Віктор Погорєлов мав би хотіти бути Сергієм Ратушняком. Безумовно, не в сенсі імені та прізвища. Енергетика, масштабність, харизматичність – це ті риси, які завжди є притягальними. За умови регулярних ін’єкцій популізму через підконтрольні ЗМІ вони гарантують відданість електоральних мас навіть тоді, коли політик, перебуваючи при владі, працює не на людей, а виключно на себе улюбленого. Але саме цих якостей – енергетики, масштабності, харизматичності – бракує нинішньому очільникові обласного центру Закарпаття. “Вони хочуть забрати у нас Скарб!” – це слова нещасного Голума з відомої трилогії Толкієна. Той, хто читав “Володаря перснів” і добре знає Віктора Володимировича, безумовно, знайде між цими персонажами вражаючу схожість. Влада – найбільший скарб Віктора Погорєлова, сенс його життя, вінець його старанно замаскованих амбіцій. І тому, аби лише мати змогу якомога довше і якомога ближче перебувати біля цього скарбу, він, як і його видуманий Толкієном “двійник”, здатен на все. Навіть бути проводирем свого ворога на шляху до його ж перемоги...

Але бути проводирем – це вже у крайньому разі. Наразі ж Віктор Володимирович позиціонує себе як самостійний гравець. А тому вв’язався у передвиборчі перегони повномасштабно і “багатовекторно”. І навіть, не страждаючи від зайвої скромності, запустив на ужгородську політичну доріжку блок власного імені. По аналогії, певна річ, до блоку того ж Литвина, чи навіть – Тимошенко. Бо й справді, чим Віктор Володимирович гірший за ту ж Юлію Володимирівну? Чи Володимира Михайловича?

Політична позиція Віктора Погорєлова в “дореволюційні” і революційні помаранчеві часи загальновідома: те, чого прагнули тоді мільйони українців і, зокрема, десятки тисяч ужгородців, було для нього абсолютно незрозумілим. Більше того – абсолютно чужим. І це природно: в корупційно-чиновницькій системі координат Кучми і Януковича цей спадковий чиновник почувався політично, морально і фізично значно комфортніше, аніж при демократичному і патріотично-українському державному укладі Ющенка. Але, на відміну від Ратушняка, він звик до компромісу. Бо відсутність харизми, аналогічної Ратушняковій, не дає йому можливості стабільно розраховувати на вагомий суспільний і політичний рейтинг. Через те здобуття влади і її поствиборча матеріалізація для Віктора Володимировича – обов’язково предмет домовленостей і торгів. Влада сама собою дає чимало можливостей розраховуватися за підтримку. А тому більшість з тих, за чийого сприяння Погорєлов робить свій другий похід за владним скарбом, легко визначити навіть за посадами. Отриманими, здебільшого, з рук або з ласки того ж таки Віктора Володимировича.

Але почнемо з очевидного – виборчого блоку “За Віктора Погорєлова”. Перший номер його списку – ректор ЗакДУ Федір Ващук своєю посадою Віктору Погорєлову, безумовно, не завдячує. Але, крім ментально-ідеологічної тотожності з Погорєловим, якраз ректорське крісло є тим важливим чинником, що, ймовірно, зумовив появу Ващука у виборчому списку Погорєлова. Бо, як відомо, всадовив Федора Григоровича в нього не хто інший як Сергій Ратушняк. А оскільки Ващук мав необережність стати одним із тих фігурантів екс-оточення екс-мера, котрі (по)кинули його в час найбільших випробувань, то тепер він належить до числа тих, хто воліє без потреби не потрапляти Ратушнякові на очі. А тому, закономірно, намагається убезпечити своє майбуття у випадку перемоги Ратушняка. Зокрема – через політичний бренд Погорєлова, що має певний шанс подолати прохідний відсотковий бар’єр у міськраду.
Другий номер цього списку запитань не викликає. Бо уособлює його Погорєлов Андрій Вікторович – той, що син свого батька, той, що працював у медведчуківській адміністрації Кучми, той, що нині “тимчасово не працює”, той, що 26 березня складе повноваження депутата Закарпатської облради і до нинішнього свого явлення в сімейному блоці зробив невдалу спробу убезпечити своє і батькове майбутнє через Блок Юлії Тимошенко.

Третій номер списку “За ВВП” теж аж ніяк не випадковий: Ален Панов – заступник міського голови Ужгорода і сірий деГенерал ужгородської влади (“де” виключно тому, що на повному серйозі візує офіційні документи претензійним підписом “Ален де Панов”), який впливає на ужгородську політику у форматі не набагато меншому, аніж його шеф. Очевидно, через повну довіру (або так само повне невідання) з боку останнього...

Власне, саме запопадливості Панова-молодшого і його бажанню „вижити” в післявиборчих реаліях має завдячувати Віктор Погорєлов праву розпоряджатися на ужгородському рівні брендом Ліберальної партії України, право торгувати яким на обласному рівні належить виключно Панову-старшому. Простий перелік прізвищ неофітів ліберальної політики Ужгорода пересічному ужгородцеві не скаже нічого – посади говорять промовистіше:
1) Повхан Йосип Іванович (перший заступник міського голови Ужгорода)
2) Тимченко Наталка Дмитрівна (завідуюча неврологічним відділенням УЦМКЛ, депутат Ужгородської міської ради)
3) Скубенич Андрій Іванович (завідуючий відділом Ужгородської міської ради)
4) Тарахонич Вікторія Юріївна (завідуюча відділом Ужгородської міської ради, депутат Ужгородської міської ради)
5) Крайниківський Іван Васильович (начальник управління міського господарства).

Здатність Погорєлова до компромісних маневрів гарантувала йому підтримку ще одним політичним брендом: вдячний за посаду директора КП ”Ужгородська міська друкарня” депутат Степан Брохун добавив погорєловському іміджу трохи патріотизму в особі Партії патріотичних сил України і в своїй особі як першого номера її списку. Трішки зворушливої селянськості додала Селянська партія в особах п’яти головних ужгородських “селян” – підприємця Віктора Решетаря, голови товариства “СТО” Ярослава Стегури, депутата міськради і директора ЖРЕР №5 Надії Петрішки та заступника начальника головного управління міського господарства, депутата Михайла Зозулинця.

Свою християнську лепту в цю спільну копилку вдячності Віктору Погорєлову вніс у вигляді політичної партії “Християнський Рух” і ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, в миру – член міськвиконкому Віктор Бедь (номер 1 списку) з християнами Василем Петричком ( в миру – начальником Ужгородської санепідстанції) і Іваном Зелінським ( в миру – депутатом, директором КП “ЖРЕР-8”). На Боже ж...

Шанси більшості цих партій і блоків потрапити до міськради – ілюзорні. Але, зрештою, ставка на це і не робилася. Їх завдання – формувати враження про масову підтримку вищевказаних осіб, на користь яких вони і “здадуться” ближче до 26 березня. А ще – делегувати до дільничних виборчих комісій Ужгорода якомога більше “потрібних” членів. Котрі працюватимуть на спільний результат. Наскільки чесно – тема окремої розмови...

Мандат депутата міськради в цій ситуації – бажаний, але не головний дивіденд вищезгаданих партійців. Реальний шанс подолати прохідний відсотковий бар’єр мають хіба ратушняківські “народники” і досить відносний – погорєловські “заВВПешники”. Переважне ж число інших – реалісти, а тому в ситуації, що склалася, розраховують не на депутатство, а, передусім, на чиновницькі посади, що роздаватимуться з рук вдячних босів у разі перемоги. З Ратушняком в цьому плані складніше: він любить виключно себе. І дослухається тільки до себе самого. Для нього чиясь готовність підстелитися сама по собі ще не є приводом проявити „царську” щедрість. Але й коло претендентів на його ласку – дуже обмежене. Шанси Погорєлова – значно менші, а кількість підтримуючих (в партійному розрізі ) – суттєво більша. Але цим людям є що втрачати. Зокрема з того, чим наділив їх сам Віктор Володимирович.
Загалом чиновництво, яке Погорєлов веде на ці вибори, це самостійний клас, що не має чітких політичних переконань. Точніше, політичні симпатії для них – тема, загнана в глибокі закутки їхніх душ. На першому плані – виживання. Бо за межами чиновницької системи координат, за рідкісними винятками, вони – ніхто, а кожен на своєму чиновницькому місці – майже бог. Тому і сам Погорєлов, і ті, хто йдуть з ним, готові на все, аби вижити. А оскільки ужгородські „помаранчеві”, зокрема „Наша Україна”, так і не висунули свого претендента на головне крісло Ужгорода, найреальнішим кандидатом на нього залишається Сергій Ратушняк. І попри зумисне запущену самим Ратушняком в ефір „качку” про начебто майбутнє блокування „Нашої України”з Погорєловим, саме він, Ратушняк, і є головним претендентом на таке об’єднання. І доказів на підтвердження цього – більш, аніж достатньо.

Насамперед, не варто забувати, що щонайменше дві ключові особи нинішньої „команди” Ратушняка – четвертий номер списку „народного” блоку Володимир Симулик і перший номер списку НДП Анатолій Синишин – працювали і продовжують працювати на посадах заступників Погорєлова. Якийсь час таку ж посаду обіймала і Юліана Бедь. „Народна” фракція міськради продовжує голосувати в унісон решті погорєловської більшості в депутатському корпусі. Починаючи десь із осені зі сторінок ратушнякових „РІО” та „Трибуни” майже повністю щезла критика чинного міського голови Ужгорода, що було особливо помітним на фоні попередньої тотальної критики Погорєлова в цих ЗМІ. А установчі збори міської організації НДП проводилися чомусь у сесійній залі міської ради.

Усе це разом взяте, особливо на тлі тотальної приватизації партійних брендів на ужгородському рівні вищезгаданими двома особами, дає реальні підстави говорити про наявність попередніх домовленостей про поділ влади в майбутній міськраді Ужгорода під однією парасолькою, ім’я якій – Сергій Ратушняк. А помиї і відверті „дези”, що в притаманному Ратушнякові стилі масштабно (суботній тираж „РІО” сягнув понад 50 тисяч примірників!) виливаються через підконтрольні йому ЗМІ на „Нашу Україну” – лише доказ того, що саме вона є єдиною реальною перешкодою втіленню цих планів в життя.

Можна лише гадати, на що саме може сподіватися Віктор Погорєлов у випадку спільної з Ратушняком перемоги. Ймовірно, на посаду секретаря міськради, що, з одного боку, дає йому можливість зберегти свій найцінніший скарб – владу, з другого – перебувати на безпечній відстані від Ратушняка (відстані простягнутої руки?) і не залежати від його психічних зривів, і, по-третє, – пом’якшити відповідальність за все те, що він і його команда натворили за ці три з половиною роки неконтрольованого перебування при владі в Ужгороді.

Цікаве місце у всіх цих політичних розкладах займає ужгородський БЮТ. Про те, що він визначально належав до кола прихильників Погорєлова, говорити зайво: разом з тодішнім керівником ПРП Віктором Бедем ужгородські бютівці тієї ж осені 2002-го (доречі, разом із Сергієм Ратушняком) підтримали на посаду ужгородського мера провладну кандидатуру Погорєлова, хоча вся „Наша Україна” і навіть Віктор Ющенко агітували за Павла Чучку. Бедь тоді поплатився за безпринципність кріслом очільника ПРП і навіть членством у партії, а натомість здобув більш „матеріальну” посаду члена погорєловського міськвиконкому. БЮТівці ж чомусь (?) не постраждали, а навпаки – лише набули: Віктор Мартин, рідний брат Михайла Мартина – тодішнього (і донедавнішнього) керівника закарпатського БЮТу, отримав у „користування” один з найласіших кусків владного пирога – тодішній Фонд приватизації та управління майном міста.

Те, що ужгородський БЮТ і нині не відмовився від своєї „слабкості” голосувати не за ідеологічними, а за меркантильними принципами, а тому й на цих виборах працюватиме на Погорєлова, засвідчує той факт, що Віктор Мартин проявився в його списку під „скромним”, але прохідним 9-им номером, а одразу ж після нього десятим йде його колишній заступник по „Агроміксу” Петро Харевич. А в тому, що політична вдячність Погорєлова БЮТівському „зеленому господарству” не вичерпується, мешканці міста над Ужем мають можливість переконуватися на власні очі: періодично на вулицях міста вирубуються абсолютно здорові дерева, а на їх місце висаджуються нові дорогі (і це м’яко сказано!) закордонні саджанці. Потім вони всихають або „розкрадаються несвідомими ужгородцями”, а на їх місті висаджуються наступні. Розраховується за цей „зелений лохотрон” міський бюджет, а точніше – самі ужгородці. Але кому до того діло?..

Те, що міський штаб Блоку Юлії Тимошенко працює в межах спільних домовленостей Ратушняка і Погорєлова, засвідчує і цілий ряд опосередкованих фактів. Насамперед, що, на відміну від „Нашої України”, БЮТівський позитив не щезає зі сторінок тих же „РІО” і „Трибуни”. Не бажаючи реального впливу „Нашої України”, Ратушняк в такий спосіб підсовує ужгородцям лояльнішу до себе „помаранчеву” альтернативу. На тому, що її „помаранчевість” в контексті Ужгорода завжди була навіть не умовною, а наскрізь просякнутою попереднім режимом, безумовно не наголошується.
Не менш наглядно цю штучну “альтернативність” демонструє Інтернет-сайт “Ужгород.нет”, чиї засновники також йдуть на вибори в обозі Ратушняка. Якщо загальне інформаційне тло цього Інтернет-ресурсу наскрізь ратушняківське, то цікавим є добір рекламних банерів, розташованих майже поруч: блок Павла Чучки, БЮТ, блок “За Віктора Погорєлова”. Якщо взяти по реченню з кожної з цих реклам, попорядку, зліва направо, як вони й розташовані на сайті, вийде цікава річ, майже за Фрейдом: “Ужгородець, не зрадь майдан!Голосуй за БЮТ! Блок Віктора Погорєлова.” І все це, як уже говорилося, на загальному проратушняківському інформаційному тлі сайту. Шкода тільки Павла Павловича, чия сумбурна нелюбов до окремих мукачівських представників “Нашої України” вкотре виявилася схоснованою його справжніми ворогами. А так, комедія, тай годі...

Зрештою, все це і справді виглядало би смішно, якби не було так сумно. Мало хто з ужгородців за популістською писаниною “РІО” і “Трибуни” наразі здатен розгледіти реальний стан політичних справ в Ужгороді і реальний масштаб загрози, що нависла над містом. Та якщо чогось не розуміють ужгородці, то головний претендент на заволодіння Ужгородом Ратушняк, котрий не пропускає можливості з будь-якої трибуни прокричати про начебто “нашеукраїнську” домовленість з Погорєловим, чудово розуміє, що без опертя на чиновництво Ужгорода він, в результаті, здобуде після 26 березня голе мерське крісло і опозиційну до себе помаранчеву міськраду. А тому готовий піти на спілку з ким завгодно, навіть з очолюваним Погорєловим розжирілим і знахабнілим ужгородським чиновництвом, аби тільки витіснити з Ужгорода “Нашу Україну”.

Питання тільки, кого саме він хоче витіснити? 1) Ректора УжНУ Миколу Вегеша? 2) Голову правління ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” Мирославу Каламуняк? 3) Голову правління ВАТ „Закарпатгаз” Семена Тижука? 4) Керівника Карпатського центру полінгових досліджень, відомого ужгородського підприємця Володимира Панасенка? 5) Відомого нейрохірурга, завідувача кафедри УжНУ, професора Володимира Смоланку?

Адже саме вони і є ужгородською “Нашою Україною”, її першою “п’ятіркою”...
Віктор Лендєл
28 лютого 2006р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Політика

20:41
/ 1
Захищаючи Україну від московської орди, поліг Ярослав Багрій з Камʼянського Берегівського району
10:49
Жителю Сюрте на Ужгородщині, що переправляв "ухилянтів" до Словаччини, повідомили про підозру та "запобіжно" присудили домашній арешт
10:57
В Ужгороді "безправний" водій незаконно обладнав свій Opel проблисковими маячками
22:49
/ 9
"Що хочемо, те і робимо": у "терактівських" Керецьках на сесію сільради незаконно не пустили військових
16:52
/ 24
У Закарпатській облраді "нодьмодьорорсаґового" "слугу" Іванча замінив Цебер з бази "Миротворця", який з угорським паспортом їздив розважати окупантів до Криму
11:14
У Глибокому на Ужгородщині, поки господар поїхав до Ужгорода, в його дворі вигоріла надвірна споруда
11:00
Закарпатські поліцейські зібрали зібрали 2,5 млн грн і закупили 133 FPV-дрони для штурмової бригади "Лють"
19:56
/ 6
ВР затвердить нові назви 4 сіл на Закарпатті, зокрема – Пушкіна
19:33
/ 16
Помер ексголова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль
13:46
/ 9
Ізолюючи угорців Закарпаття, Орбан і Ко роблять все можливе, аби угорська громада ставала все меншою – Балога
22:30
/ 36
Опубліковано архівний виступ єпископа Івана Маргітича під час вшанування 60-ї річниці подій на Красному полі біля Хуста (ДОКУМЕНТ)
21:37
/ 7
Зеленський звільнив Токаря і призначив Гайдая головою Мукачівської РДА
11:15
/ 4
На Закарпатті судитимуть двох кліриків УПЦ (МП), яких СБУ раніше викрила на пропаганді комунізму
23:23
/ 7
У понеділок "недоброчесна" голова апеляційного суду Фазикош розглядатиме апеляцію "корупційного" голови земельної комісії Ужгорода Мильо
20:45
/ 15
Уряд призначив заступника голови Закарпатської ОВА Добромільського головою Державної служби України у справах дітей
19:05
/ 42
На Закарпатті греко-католицького священника позбавили парафії за проукраїнську позицію (ДОКУМЕНТ)
21:48
/ 12
Вслід за Кащуком сесію перед голосуванням покинув Лунченко, а обов'язки голови виконуватиме секретар ради Губаль
18:01
/ 5
Два клірики УПЦ МП на Закарпатті отримали підозру за пропаганду комуністичного режиму та срср
15:04
/ 6
Депутати міської ради Хуста проголосували за недовіру міському голові Кащуку
15:24
/ 3
Ворог запустив ІПсО з "погрозами" на адресу угорців Закарпаття від "українських націоналістів"
04:07
/ 38
Василіяни Закарпаття на Капітулі в Угорщині переобрали на наступні чотири роки дотеперішнього керівника Провінції св. Миколая
20:07
/ 31
В Угорщині на виборах керівництва закарпатських василіян "духовно навчає" угорський прихильник сепаратизму МГКЄ
14:14
/ 6
На Закарпатті одіозний клірик УПЦ МП, що є кумом Медведчуків, влаштував "жіноче" шоу зі своїм викликом у "військкомат"
14:38
/ 4
Скарга закарпатської адвокатки Бухтоярової в КСУ поставила під загрозу декларування статків чиновниками – НАЗК
21:24
/ 9
Жителі "вибухової" Керецьківської громади проігнорували звіт свого корупційного голови від ОПЗЖ Мушки
» Всі новини