Слово з приводу..., або коли мовчать музи, говорять гармати

Потрібно визнати, що протягом 23 років незалежності України ми не спромоглися об’єднати країну, знайти ту ідею, яка би зцементувала націю, перетворила її в міцний моноліт. Натомість маємо ситуацію, описану у відомій байці Крилова “Лебідь, щука і рак”, коли інтереси влади і регіонів України не співпадають, коли різні політичні та олігархічні угрупування маючи різнобіжні інтереси, роздирають державу на шматки, діючи за принципом “розділяй і владарюй” і тим самим ослаблюючи її. Ми добре знаємо де, в яких регіонах, які клани правили, і чому це стало можливим. Протягом двох десятиліть політики намагались розділити Україну на Схід і Захід, Північ і Південь, відшукуючи, і витягаючи на поверхню все те, що справді нас розділяє, вміло на цьому спекулюючи, досягаючи своїх цілей. Історичний досвід, криваві результати діяльності влади свідчать про те, що ми йшли не тим шляхом, більш того, не знали куди йти. Як свідчать події кількох останніх місяців і тижнів, мусимо визнати, що сфера політичного та культурного впливу Росії у деяких областях України виявилася сильнішою в силу певних географічних, історичних та політичних обставин. Нам вперто й цілеспрямовано різні ЗМІ, як Росії так і українські, нав’язували думку про те, що ми різні, що в нас різний рівень культури, різні цінності, інтереси, різний спосіб життя, з метою роз’єднати нас, щоб ослабити, не дати можливості об’єднати свої зусилля в боротьбі з прогнившою і морально деградованою олігархічною владою. Методично і цілеспрямовано створювався образ чужака, а значить, ворога. І ця диявольська, деструктивна ідеологія працювала, і працюватиме допоки ми, громадяни України незалежно від національності, віросповідання не знайдемо взаєморозуміння, не віднайдемо свій осібний шлях розвитку, не зрозуміємо, що сила в єдності; думок, помислів, справ. А тому, в обставинах, що нині склалися потрібно більше уваги приділяти гуманітарній сфері, зокрема національній культурі, яка цілеспрямовано, свідомо й цинічно руйнувалась, з метою знищення нашої генетичної пам’яті, перетворення нас у яничар, які не знають свого роду і племені, у мовчазне й покірне стадо баранів, яким легко управляти. Єдиний шлях стабілізації в нашій країні, досягнення миру і єдності нації, проходить через культуру. Адже, культурні зв’язки, як ніщо інше, сприяють розвитку взаєморозуміння між народами, утвердженню загальнолюдських цінностей, створенню умов для забеспечення суспільного прогресу та суспільної згоди. Відзначимо, що народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як й інші форми суспільної діяльності і свідомості, зокрема філософія, мораль, релігія, політична, правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Але, звичайно, всі ці форми суспільної діяльності впливають і формують наше сьогодення, а з ним і майбутнє. Іншими словами кажучи, не тільки буття визначає свідомість, але й свідомість визначає буття. І що грає тут важливішу роль, що сильніше впливає – буття на свідомість чи свідомість на буття, абстраговано визначити неможливо. Потрібно розглядати кожен випадок окремо. Отже, народна культура, культура в широкому значенні цього слова є тим інструментом котрим можна побудувати нове суспільство, нову державу, що базуватиметься на гуманістичних принципах закладених чи не у всіх народних культурах світу. Мистецтво, у всіх його проявах, впливає на формування в ранньому віці морально-етичних засад світосприйняття, закладає розуміння того, що є “добро”, і, що є “зло” Воно нас вчить і виховує, впливає на нашу свідомість і підсвідомість. Більше того мистецтво впливає і визначає соціально-політичний клімат у країні, корелює настрої в суспільстві. Недарма існує вислів “Коли говорять гармати, музи мовчать”. Переконаний, що у країні де в силу певних обставин замовкли музи, заговорять гармати. Ми повинні це усвідомити, і попри все плекати і підтримувати мистецтво, що є часткою нашої національної культури. Громадяни тієї країни щасливі, де панує мир, злагода, взаєморозуміння, толерантне ставлення до народної культури інших народів, що проживають у межах однієї держави, де нема національних чи будь-яких інших конфліктів, що є результатом дефективної, ущербної  політичної системи, де  порушуються принципи соціальної справедливості. Як свідчать соціологічні дослідження, серед країн громадяни яких ввідчувають себе в переважній більшості щасливими – Куба та Колумбія – країни з невисоким рівнем економічного розвитку, але багатою народною культурою, міцними традиціями. Помиляються ті, хто  думає, що можна побудувати заможну країну з високорозвинутою економікою ігноруючи і не розвиваючи культуру. Україна – багата країна, але звиродніла олігархічна владна система, що базується на тваринних інстинктах, на праві сили, а не силі закону, довела народ до зубожіння. Це сталося через низький загальний рівень освіти і культури населення, падіння моралі, через нерозуміння тих процесів, що відбуваються у суспільстві. Шлях до економічного розквіту країни лежить через культуру і перш за все – національну. Тому, якщо ми справді хочемо жити в заможній країні, виховати високоморальне суспільство, де пануватиме справедливість, гуманізм, ми повинні дбати про народну культуру. Поглиблення взаєморозуміння між різними областями України, інтеграційні процеси у сферах культури, політики й економіки розпочинаються із співпраці у галузі культури, яка здійснюється через проведення фольклорних фестивалів, концертів, виставок образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, пленерів та інших різноманітних культурно-мистецьких акцій, наукових конференцій, семінарів, симпозіумів, що безпосередньо впливають на світогляд, формують нове позитивне культурне середовище, нову високодуховну Людину. Альтернативи цьому шляху нема.

Теги: війна, культура

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати