"На наших очах Господь творить націю вільних людей", - каже ужгородський священик Р.Курах

Суспільство чітко сказало: воно не хоче жити у бандитській державі

«Що б не трапилося, все слід сприймати з надією, — каже Роман Курах. — Для мене великим помічником у цьому є Папа Іван Павло II, якого називали «Свідком надії». У 1981 році, коли стався замах на його життя, він сказав у лікарні, що бачив, як одна рука стріляла в нього, а інша керувала кулею (тоді з нього витягли три кулі). Папа був свято переконаний, що тоді його врятувала Богородиця, що саме вона вела його все життя.

Пригадую, коли був у Польщі, побачив плакат Папи із закликом «Не бійтеся!». Це — 11-та заповідь. Звідки брав Папа цю силу?! Її дає Дух святий, який має Духа відваги перед обличчям смерті. Тому Іван Павло ІІ дивився в обличчя смерті й розумів, що вона безсила. Бо християнина не можна вбити. До того ж Біблія говорить, що людина має біологічне (біос) і вічне життя (дзое). Так-от, Папа від народження носив у собі дзое, а тому не боявся смерті й був авторитетом, особливо для молоді.

Пригадуєте його приїзд в Україну 2001 року? Цей приїзд був дуже важливим для нашої держави. Папа вже тоді благословив Україну на зміни, Господь це зробив через нього. Тоді він казав: «Молоде, ви ті, хто буде будувати країну, виводити її із тоталітарного режиму. Але свобода, яка чекає на вас, пов’язана з великою відповідальністю». Тоді він з великою надією дивився на Україну, українців. Через 3 роки відбулася Помаранчева революція. А що бачимо тепер – люди віддали своє життя за Україну. Це — молодь, яка народилася вже у вільній країні, вона готова віддавати за неї навіть своє життя. А це і є виявом найвищої форми любові.
У цього покоління українців є фактор надії. Тому можемо провести паралель з ізраїльським народом, коли той виходив з єгипетської неволі. Хоча це було скоріш згромадженням рабів, які не були ментально вільними. Вони довго ходили пустелею. Але поки йшли, народжувалося нове покоління, яке не знало фараона і рабського життя. Воно розуміло лише одне — що у важких умовах, у 50-градусну спеку їхня дорога пролягає лише вперед.

І це є у нас, де вже прийшли на світ ті, хто був народжений у пустелі. Їм ніхто не казав, що буде легко. Зате вони добре розуміють, що жити у бандитській державі не хочуть. Мені дуже запам’яталися слова одного чоловіка з Майдану, якого запитали: «Ви не боїтеся померти?», на що у відповідь прозвучало: «Ні, я боюся жити у державі, де правлять злочинці». Оце і є відповіддю всім тим, хто дотепер намагається повернутися у «совок».

Ворог приречений на поразку

«Я вдячний Господу, що дав мені студії за кордоном. Там Бог відкрив мені те, що ставлення один до одного може бути іншим: з повагою, з любов’ю. До прикладу, італійці постійно живуть серед краси, бо Італія дуже гарна країна. Так от, ця краса виховує у них любов. Згадаймо Достоєвського, який казав, що краса врятує світ. Мається на увазі доброта (за Біблією). Бог хоче допомогти нам побачити красу. Я, до речі, маю друзів у Росії. Нещодавно вони організували мені перебування в Сочі, з екскурсіями, подарунками. А перед цим вони побували в Італії, тому після побаченого хотіли поділитися своєю любов’ю. Бо коли людина посвідчує любов, то вона хоче нею ділитися. Всередині нас триває постійна боротьба між любов’ю і нездатністю нею ділитися. Іван Павло ІІ казав, що природою Бога є любов. Й Ісус це довів – любов’ю до своїх ворогів. Коли його розіп’яли на Хресті, він молився за них.

Так і тепер перед обличчям наших агресорів, які пробують нас залякати, ми з надією дивимося на розіп’яту любов Бога. Бо любов – це зброя. Без неї люди б уже давно перебили один одного. Українське суспільство має майбутнє. Ми ще будемо підіймати келихи за перемогу, яку подарує нам Господь. Він хоче, щоб люди зрозуміли: Бог перемагає саме в народі.

Неприятель в душі біситься, у його руках ще багато вчорашніх рабів. Але сьогодні перед обличчям смерті, БТРами, літаками наш народ відповідає поглядом надії, в якому є величезна сила. Навіть без зброї. Народ — це океан, який може потопити не одну солону ляльку (вода, як відомо, розчиняє сіль. — Авт.). Росія — теж океан, де є зрілі й свідомі люди. Тому нині ми перебуваємо на порозі грандіозних перетворень. На наших очах Господь творить націю вільних людей.

Я пригадую, як з Польщі, де тоді вчився, приїхав на Помаранчеву революцію у 2004 році. Вдячний Богу, що тоді відчув себе людиною, став гордим, що є українцем. Пригадую, як повернувся до Польщі й сказав вчителю, що не можу здати іспит, бо був на революції. Тоді він сказав мені: «Україні потрібна духовна революція серця». Я довго ніяк не міг це зрозуміти і тільки з часом, коли став священиком, відкрив катехизи, поїздив по світу, усвідомив, що духовна революція – це міняти своє серце. Бо ми можемо хоч щороку змінювати владу, структури. Але лише коли Господь викоренить із серця суспільства ідола гріха, тоді влада стане представником серця народу».

Словаччина має за союзника НАТО, Україна — Господа Бога

«Те, що зараз відбувається, це працює Господь. Спочатку проводить терапію. Якщо не допоможе, візьме в руки скальпель і виріже з органа суспільства пухлину. Хворе суспільство приречене на смерть. Пригадаймо з історії, скільки народів померло, до прикладу, вавилонці! Де вони тепер?!

Ми завжди маємо пам’ятати, що Христос переміг смерть. Так, буде важко, але ми не перша країна, яка це переживає. Згадаймо Грузію. Ми також станемо державою, яка покаже, що ми самодостатня нація, яка може самоорганізуватися. У своїй історії українці вже пройшли чимало випробувань. Чого варті тільки три Голодомори! Але ми вижили тому, що Господь був із нами. Є такий вислів — сила війська визначається силою його союзника. Якщо, до прикладу, Словаччина має за союзника НАТО, то Україна — Господа Бога. І він це вже показав. Бо бачить, як нам важко, як нація хоче жити, як не хоче повертатися в країну рабства. Вороги забувають про цю річ. З нами Бог, він як ніколи готовий боронити нас, бо бачить, на чиєму боці правда.

Росія ж не має що запропонувати, крім солдатського чобота. Подивіться на Крим — це рейдерство ХХІ століття. Стиль безбожної демонологічної системи. Тому вона буде повалена. І це буде від Господа. Згадую, аналізую. Бачу, що Бог є великим педагогом. Він виховує націю. За ці кілька місяців сталося те, чого б ми чекали ще 50 років, — усвідомлення, що ми нація вільних людей. Але духовна революція в серці народу триває. Нам треба викоренити корупцію, і Вчитель знову тут стане для нас авторитетом. Бо якщо Господь сказав А, то він скаже й Б. Це як батько, який хоче, щоб із його доньки чи сина виросла розумна дитина. Так і з нашим суспільством. Бог любить і посилає випробування, і якщо треба, то вдасться і до хірургічного втручання».

«Я свідомий того, що завтра можуть прийти за мною»

«Путінська Росія не боїться танків. Вона боїться більш сильної зброї – слова. Для неї слово — це смерть. Особливо слово Боже, яке несуть священики. Тому не одного з них було вбито в часи гоніння церкви, згадайте хоча б Теодора Ромжу. Я свідомий, що можуть прийти і за мною. Але на моє місце стануть інші… І знову повертаюся до Івана Павла ІІ, який сказав: «Я вистояв два тоталітарні режими – коричневий і червоний (нацистський і комуністичний) і зрозумів, що зло перемагає тільки любов». Ці слова – та в поміч усім нам зараз. Щоб Господь через нас переміг зло, переміг любов’ю, доброзичливим ставленням. Тому не треба відчаїв. Ми вистоїмо!».