Закарпатець став кращим пасажирським перевізником Чеської республіки

Зупинився у Празі, де почав працювати, як і всі наші земляки, із лопатою, тачкою та шельмою. Вечорами вивчав чеську мову.

Через деякий час, спільно із друзями та чехами, відкрив будівельну фірму. Але чеські партнери оформили документи таким чином, що наші, вклавши у справу всі свої гроші, лишилися ні з чим. Знову пішов на будівництво простим робочим. Знову заробляв для того, щоб відкрити щось своє і заробляти розумом. Вечорами вивчав чеське право.

Подібне траплялося кілька разів. Врешті вдалося відкрити власну справу без партнерів. Фірма мала тільки один автобус, але горду назву – REGABUS. Під мудрим керівництвом Івана Михайловича підприємство розрослося і обійшло конкурентів. Маршрути: Прага-Львів, Прага-Київ, Прага-Барселона, Прага-Берлін, Прага-Рим, Прага-Париж, Прага-Іршава та інші стали престижними, отримали визнання та нагороди: «Кращий пасажирський перевізник Праги», «Кращий пасажирський перевізник Чеської республіки»… Тільки Україна не визнавала. Навпаки, для того, щоб отримати офіційно маршрут, вимагали величезні хабарі. Один підпис у Міністерстві транспорту коштував десятки тисяч доларів. Набагато простіше було відкривати рейси по Європі, але патріотизм – то велика справа. Іван Михайлович боровся, думав, працював і знову боровся. Результат – сотні тисяч вдячних пасажирів за 20 років існування фірми. Це реальне, не на словах, наближення до Європи, демонстрація вищого рівня та інших стандартів життя, до якого ми прагнемо.

Крім усього іншого наш земляк всіляко допомагав співвітчизникам. Працював і за посольство, і за консульство, які займалися своїми особистими бізнесовими чи іншими проблемами. Оформлення документів, працевлаштування, тимчасове проживання, втрачені паспорти, візи, переговори з рекетом, домовленості з поліцією…

Для підняття іміджу України на чеській землі, адже у не такі вже і далекі часи, коли розгулювали банди наших теперішніх бізнесменів, коли будівельники п’яніли від грошей і влаштовували бійки і дебоші, Іван Михайлович зробив незрівнянно багато. Усе встигав цей чоловік. Інколи йому дякували. Частіше – просто забували. Але він і не чекав вдячності, бо робити добро було його внутрішньою потребою. Важко писати «було»…

Часто я дивувався з того, що маючи багато найсучасніших автобусів, їздячи на останній моделі «Мерседеса», керуючи численними підлеглими, живучи в шикарному будинку під Прагою цей чоловік кожного року кілька разів приїжджав додому, в рідне село, до рідного порога. Але не для того, щоб відпочити – він обрізав сад, виноград, доглядав город, власноручно готував діжки і робив незрівнянно смачне вино. Навіть у Чехії, не те що тут, у Ільниці, на його присадибній ділянці дозрівав виноград. І не тільки тому, що ґазда адаптовував кущі до клімату – безмежна любов до всього живого і до праці робила чудеса.

4 квітня 2014 року, минулої п’ятниці його поховали біля могили батьків у селі Лоза. Трагічна смерть, пов’язана з тим, що дуже любив – з виноградом. На власному подвір’ї… Кілька днів лікарі боролися за його життя в Іршаві, кілька днів – у Празі, але 60% опіків другого і третього ступеня несумісні з життям.

Дружина, діти, онуки, друзі, колеги… Повний кузов вантажного автомобіля «ГАЗ» квітів і вінків…. Так проводжають у останню путь справжніх героїв, так провели і його. А нам завжди буде не вистачати простого, щирого, веселого, мудрого, безмежно доброго друга, який уже ніколи не запросить на келих іскристого вина у свою гостинну хату.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати