Сергій Можнєвський: “Почуття вдячності Ужгороду донині живе в моєму серці...”

Сергій Можнєвський – ще в недалекому минулому ужгородський митець, а нині – громадянин Канади. У 90-ті роки він досить плідно працював у жанрах живопису та графіки, пробував свої сили в оформленні книжок, брав участь у виставках. Нині художник живе у Ванкувері, але підтримує тісні зв’язки з рідним містом. Він активно працює в жанрі скульптури, здобув визнання – роботи майстра прикрашають вулиці і сквери багатьох міст. На початку серпня він відвідав Ужгород і подарував Ужгородському національному унівеситету свою скульптуру. Його “Мислитель“ буде встановлений на території університету і прикрашатиме місто. Наше інтерв’ю з митцем – з нагоди його візиту.

Сергій Можнєвський: “Почуття вдячності Ужгороду донині живе в моєму серці...”

Сергій Можнєвський народився 31 липня 1963 року в місті Смоленськ ( Росія).

У 1965 році родина переїхала на Закарпаття до міста Ужгород.

Навчався в СШ № 9, закічив ПТУ № 6. Відслужив у лавах Радянської армії.

У 2000 році емігрував до Канади.

Сергію, ви з дружиною емігрували до Канади в 2000 році. Що змусило вас покинути рідний край і хто був ініціатором?

 – По-перше, ми ніколи не мріяли про еміграцію. Ужгород – це

 унікальне за розміщенням та колоритом місто. Це не комплімент, а факт.

 А змусило покинути Україну те саме, що і багатьох: економічний стан та неспроможність реалізуватися. Ми живемо в часи прискореної глобалізації, яка, до речі, не вчора почалася, а ще в часи великого переселення народів, у  часи трансформації свідомості та світоглядів. Україна також проходить через ці  процеси. Вони іноді болісні та несправедливі. Але хто нас питає, а якщо і питає, то хто слухає?

Хто був ініціатором, зараз важко сказати. У кардинальних питаннях погодження виникають природно.

Твої перші враження від країни? Яким був настрій у перші місяці перебування у Канаді? Поділись, будь ласка, своїм досвідом.

– Почну з настрою, тому що від нього в багато в чому залежить і враження.                               

Настрій був бойовий. Ще в Україні я любив говорити, що реалізація вашого      потенціалу – це ваша проблема, а не проблема суспільства. У нього своїх проблем вистачає. У тому числі  –  як використати ваш потенціал собі на користь. Тому я не висуваю претензії до суспільства, а уважно слухаю його. Я не соціолог, тому можу сприймати суспільство як живу істоту, а не як механізм, яким можна управляти, наче машиною. Потім я сказав собі: “Забудь, може ти вже ніколи не будеш художником”. Тут треба дещо пояснити. Про свої мистецькі здібності я чув з дитинства. Це, безумовно, було приємно, але мистецтво мені було нецікаве. Я ніколи не був слухняним хлопчиком, який хотів навчитися гарно малювати. Це тому, що мистецтво, як суспільний феномен, було для мене закрите. Відкриття прийшло від стосунків з жінкою в розгубленому суспільстві. Дещо про розгубленність суспільства. Думаю, ти добре пам'ятаєш кінець 80-х. Було враження, що велетень, який виліз із старого сараю, потягується, знімає з себе павутиння і – ошалів від несподіваної свободи. У цьому ошалінні S зустрів L і почали вони вештатися разом. Витвори цього вештання підписані LS. Це не змогло би статися на 10 років раніше, в суспільстві, де місце митця було позначене червоними прапорцями соцреалізму. І якщо  Джорж Оруел  має рацію, що “все мистецтво є пропаганда”, то це була не моя пропаганда. У “капреалізмі” це місце обкладене доларовими прапорцями, і не тільки місце митця. Але про це далі. Для мене митець –  це стан, а не статус. Це вже тема конфлікту Діоніса й Апполона. Перший – це стихія, спонтанність, натхнення, “хаос”– вищий порядок, який не вміщається в наше спрощене суспільною пропогандою світобачення. Другий – це гармонія,”вихолощеність духу” за Михайлом Бердяєвим.   Я не відокремлюю себе від суспільства, але і не відокремлюю себе від того, що  ніби лежить за його межами, проте є водночас невід'ємною частиною цієї живої істоти. Можливо цей “ліричний” відступ допоможе відчути мій не чорно-білий настрій, з яким я їхав до Канади.

Чи вдалось тобі відразу знайти роботу?

– Так, з роботою мені повезло. Вже через два тижні після приїзду я робив піцу, а через два місяці я знайшов роботу по спеціальності. Я ж за фахом різьбяр по дереву. Вже 13 років я працюю в невеличкій меблевій компанії. У нас хороші стосунки, і, що дуже важливо, власники ставляться до мого мистецького життя з розумінням.

Кожна країна в силу багатьох факторів, як і людина, має свій темперамент, характер... Як би ти описав Канаду з цієї точки зору?

– Так, тут є що сказати,але я не хотів би звинувачувати чи викривати  канадську  дійсність. Мій досвід суб'єктивний і висновки не наукові, хоча я й люблю посилатися на авторитети. Канада різна. У нас багато друзів канадійців і емігрантів,  думаючих, відкритих, готових допомогти, які  дуже добре до нас ставляться. Ми абсолютно не відчуваємо себе в ізоляції, що не так часто буває в еміграції. Багато з них досить об'єктивно дивляться на країн, в якій живуть, але... При всіх негараздах в Україні, чи приємно тобі слухати як хтось насміхається над нею? Іноземці Україну не знають, а наші співвітчизники, які їдуть за кордон і паплюжать її. Це окремий феномен “позитивної” психології: “Думай погане про країну, з якої приїхав, щоб краще почуватися в країні, в яку приїхав”.  Часом, ми навіть не уявляємо наскільки ми всі ближче одне до одного в планетарному масштабі, і рухаємося разом, незважаючи на різні мови, релігії, кольори та кордони. Доречі, протистояння між капіталізмом та комунізмом  – це політичний розвод лохів.  Канада країна молода, і як молода людина намагається не звертати увагу на критику.Часом вона нагадує жінку, яка каже чоловіку: “Якщо ти мене насправді кохаєш, то скажеш правду, що я найрозумніша та найгарніша жінка на світі”.

Це стосується й Америки, яку ми теж любимо. Ми живемо в Ванкувері, в місті, яке постійно лідирує у світі за рівнем життя. Але я його називаю селищем міського типу. Це не образа, в цьому нема нічого поганого. Тут чудова природа, яку, до речі не створив жоден уряд у світі, чудові люди. Але динаміка життя, не міська. Ми ближче за динамікою, але не за світоглядом, до американців.

Нині ти громадянин Канади і маєш можливість жити й працювати чи не в будь-якій країні світу. Нема планів змінити місце проживання? Твої сподівання щодо цієї країни справдились? Ти знайшов те, що шукав?

– Так, я громадянин Канади, але й мої права не безмежні. Жити можу в багатьох країнах світу, а ось на работу потрібен дозвіл. Я люблю казати, що це у життя відносно нас є плани, а у нас щодо життя – тільки фантазії. Як я казав на початку,  ми не планували залишати Ужгород, і сподівань, як і претензій – не було, тому і знайшли те, чого не шукали. Якби нам хтось сказав, що ми будемо їздити по Америці, виставляючи скульптури, ми б нізащо не повірили.Тільки про поїздку в Техас, під час якої ми проїхали 15 штатів, можна пригодницький твір написати. Цього року мої скульптури експонувалися  шести штатах, але в Ванкувері, на жаль, ні. Мої роботи є в Монреальській галереї, на Барбадосі. Але у Ванкуверських галереях давно не виставлявся, хоча, періодично веду переговори, навіть тепер. Якщо домовимося, буду радий знову ділитися своєю творчістю з ванкуверцями.

На початку серпня  Ти відвідав Ужгород, що змінилось відтоді, як Ти востаннє тут був?

– Змінився настрій людей.

Ти подарував Ужгородському національному університету свою скульптуру, яка прикрашатиме його подвір’я. Що спонукало Тебе зробити такий вчинок?

– Почуття вдячності Ужгороду донині живе в моєму серці.  В Ужгороді я виріс, це мій дім. Тут я сформувався як особистість, як  митець. Це дуже вплинуло на нашу долю в Канаді. Тому я й вирішив подарувати місту свою скульптуру. Мої скульптури космополітичні, вони не мають “акценту” на якихось етнічних ознаках, тому знаходять відгук у людей, здатних мислити за межами зовнішніх ознак. Ця космополітичність сформувалася саме на Закарпатті, де люди  знаходять спільну мову незалежно від обставин. Тому для мене це дуже символічно. Відзначу, що проект набув такого масштабу, що я не знаю, хто кращий подарунок  зробив: я – місту, чи місто – мені, плануючи встановити мою скульптуру в центрі Ужгорода.

Усе пізнається у порівнянні. Ти бачив багато країн Європи й Америки. Як сприймаєш Україну нині?

– Це не просте запитання. На мій погляд Україна не стоїть на узбіччі  загальносвітових подій. Я казав про червоні та доларові прапорці – так от, епоха червоних прапорців минула, вони зробили свою роботу: настала зпоха доларових. На Україні проходить наступний етап зміни “культурного капіталу”.

Ти, Сергію, талановитий митець зі своїм оригінальним світобаченням, уже не перше десятиліття живеш мистецтвом. Як Тобі працюється у далекому Ванкувері?

– Дякую за комплімент, але мистецтвом я жив короткий час в Україні. У Канаді я ним вже не живу. Так, я виставляю свої скульптури, і часом вони продаються, але на життя і на “гранти” для творчих проектів заробляю, працюючи в меблевій компанії та в кіностудії, як художник та скульптор.

Яке місце у твоїй творчості посідає живопис нині?

– Ностальгічне.

Які суспільні функції, на Твій погляд, виконує мистецтво в Канаді? Яким є сучасне мистецтво України? Чи є відмінності і в чому вони полягають? Порівняй, будь ласка.

–  Суспільно-нав'язана функція є бізнесово-розважальною.

Я згадав про “культурний капітал” не дарма, тому, що він, як і капітал взагалі, формує відносини в суспільстві і, на мою думку, є засобом виштовхування неконтрольованого потенціалу за межі суспільних відносин і носить дискримінаційний характер, маючи справу зі статусом, а не станом. Канада, як і всі країни світу, має свій “культурний капітал”, свої “прогресивні”, що відповідають вимогам сучасності, відносини з мистецтвом та митцями. Невдовзі після приїзду до Канади я любив жартувати, що Північній Америці мистецтво не потрібне тому, що тут є антидепресанти. Реакція була різна – від шоку до погодження.      Але зрозумів “чорноту” свого гумору після прочитаної роботи Пітера Креймера      “Проти дипресії”, в якій він доводить, що якби усяких там Апдейків, Достоєвських та Ван-Гогів своєчасно посадили на “прозак”, то і не було би їхнього “нікому не потрібного мистецтва”. Безумовно, це не загальна точка зору, протистояння  цій точці зору існує, але коли слухаєш інтерв'ю з письменницею, “магістром слова”, яка для більш “зрозумілої” передачі своїх почуттів використовує діагнози, задумуєшся над фразою, що “нема людей здорових, а є недообстежені”. У Канаді я зрозумів зміст життя. Через те, що ми приходимо на цю землю грішними і    хворими, то життя нам дається для того, щоб померти безгрішними та здоровими. А професійне мистецтво є для того, щоб заробляти гроші на ліки. Я ж вдаюся до самолікуванням і погоджуюся з “божевільним” Ніцше який, на мою   думку, правильно підмітив, що “мистецтво нам дано для того, щоб не зійти з глузду”.

Взагалі, якщо подивитися на місце мистецтва в суспільних відносинах в історичному розрізі і на те, в які “рамки” – естетичні, моральні, функціональні, його постійно заштовхують, то, чомусь, спадає на думку фраза з праці “Порядок із хаосу” Іллі Пригожина: “...Діалог науки з природою був неправильний, але продуктивний”. Я думаю, що теж саме можна сказати і про мистецтво. До слова, назва  “Спрощення порядку” до вище згаданої роботи краще підходила б.

З сучасним мистецтвом України я знайомий не настільки, щоб давати йому оцінку, але з того, що я бачив, можу сказати, що вплив “прогресивності” його не оминає. Ми живемо в епоху “примусового ексгібіціонізму”, лозунгом епохи могли би стати, переписані на сучасний лад, слова Пастернака: ”...У творчества отдачи требуй, через шумиху – путь в успех, гордись, коль, ничего не знача, стал притчей на устах у всех”. Технологічна тріскотня, за якою не чути життя! Якщо тебе немає на фейсбуці, в твітері і т.д., якщо тебе нема в базі даних, то ти не жив і не існував. Ти став небуттям. Правда страшно? Чи смішно? Чи абсурдно? І раптом, слова Володимира Мартинова: “Культура на порозі тиші.” Це дуже співзвучне з Бердяєвим, який пояснював різницю між культурою та цивілізацією.

Чи підтримуєш зв’язки з митцями Канади? Хто ці митці?

– Постійних і тісних  зв'язків з митцями не маю. Спілкуюся під час подорожей, пов'язаних з участю у всіляких програмах, і то більше з американськими. Імена нічого не скажуть, крім хіба, що Беніні (Benini). Це досить відома і цікава особа.

Ти задоволений собою, своїм життям? Що хотілося би змінити?

– Не знаю, як відповісти на це запитання. Ображатися на життя не маю права, а бажання змін віддає механічністю. Не один я в цьому житті беру участь.

Це історію життя, її статус, можна міняти та переписувати, а життя?

Не з усім, що стається, я погоджуюся, але коли дивлюся на події, виходячи за межі власного егоїзму, бачу іронію долі. Минуле, яке “не вдалося”, може багато про що розповісти.

Над чим працюєш нині?

– Працюю, але, на жаль, не над власними проектами. Човен моїх фантазій, бажань та сподівань, привезених цього року з-за океану, напоровся на риф реальності.

 Запросили працювати в кіно, а це – можливість підзаробити. Ось і розриваюся між кінокомпанією і мебельною фабрикою, в якій я працюю. Змушений це робити, бо від цього залежить реалізація творчих проектів.

Яке маєш хобі?

– “Люблю” читати. У лапках тому, що це більше залежність, ніж хобі. У мене кілька “залежностей”. Але якщо підходити “дубовою” мовою  визначень, то мистецтво і є моє хобі.

Творчі плани на найближче майбутнє?

– Про моє ставлення до планів я вже сказав, але якщо щось цікаве “знайдеться”, – обіцяю повідомити. Знаходження – процес інтимний, матеріалізований результат, який завжди є фрагментальним відображенням знайденого, переходить у приватний стан. Через інтимність ми відкриті до життя, через приватність ми закриті. Розумію, що коли тільки і чуєш, що усьому потрібен “справжній” господар, це звучить дивно, але “володіння” талантом, інтелектом, культурним капіталом, може стати засобом відокремлення від життя. Я не проти суспільного статусу митця. Але що є статус без митця?

 З легендарним Беніні

Мислитель в Сіу Фолсі, Північна Дакота

Місячна Луна

Обійми

По дорозі в Техас

Поцілунок

Спостереження

 

Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн

12 листопада 2013р.

Теги: Можнєвський, скульптура

НОВИНИ: Культура

11:34
У Мукачеві стартував фестиваль дитячих театрів "Імпреза над Латорицею" (ПРОГРАМА)
16:06
Хор "Cantus" розпочинає концертний тур "Звуки небес, голоси землі"
06:47
Алло
15:00
Сьогодні в Ужгороді стартує ІІ Всеукраїнський конкурс хорового мистецтва імені Михайла Кречка
13:52
В Ужгороді в неділю зірковий склад акторів зіграє одну з кращих комедій XXI століття
11:20
/ 4
В Ужгороді розпочався IV Всеукраїнський фестиваль камерного мистецтва "Під цвітом сакури"
21:09
/ 1
Загублені у коханні
13:56
В Ужгороді вдесяте відкрили виставку-конкурс "Світ писанки"
06:00
Загадкова вісімка
10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
» Всі новини