Костянтин Ковган: « Хочеться вчитись, працювати, вдосконалюватись…»

– Незважаючи на важкі часи я мав щасливе дитинство. Життя було стабільним. Щоліта я з батьками їздив на море, а зимою в гори кататись на лижах. А ще пригадую пусті прилавки в магазинах, великі черги, суцільний дефіцит продуктів, промислових товарів…Закривались заводи, натомість відкрились кордони. Все було добре  продумано партійною номенклатурою, що в той період гарячково накопичувала  перші мільйони. А на фабриках, заводах робітники отримували 10 доларів зарплатні…Безробіття…

–Які були твої улюблені предмети в школі?

–Улюбленим предметом в школі була історія. Тетяна Аскольдівна Кисельова дуже цікаво читала  свій предмет, була талановитим педагогом. Нині вона живе й працює в Москві, куди виїхала на початку 90­­-х. 

–Коли зрозумів, що хочеш займатись різьбою по дереву, і чому обрав ПТУ № 6 ?

–Зрозумів це уже навчаючись в училищі. Зізнаюсь, що не мріяв бути столярем, але батьки мене переконали подати  документи в училище.І я не жалкую, а щиро їм вдячний. В училищі я полюбив різьбу по дереву, займаюсь із задоволенням цим ремеслом донині.

–Яких  канонів дотримуєшся у різьбарстві?

–Намагаюсь дотримуватись традицій  крайової  школи різьбарства. Мені подобаються роботи Василя Свиди, Івана Гарапка, Івана Бровді  та інших майстрів, що славлять наш край.

Іноді й сам вирізаю щось своє за мотивами їхніх робіт чи роблю стилізовані спрощені копії.

–Твоїм вчителем там  був Заслужений майстер народної творчості Михайло Цуд, який, як відомо, був талановитим різьбарем, учнем  Василя  Свиди лауреата  Шевченківської премії. Розкажи, будь ласка, трохи про свого наставника? Які життєві уроки ти засвоїв у нього?

–Михайло Петрович був гарною людиною, добрим вчителем, талановитим майстром. Пригадую як ми разом з ним різали орлів. Це був тоді основний сувенір Закарпаття.. Не приховую, що різьба давалась мені  спочатку нелегко. Але в мене було велике бажання велике бажання вчитись й потихеньку я освоїв різьбу. Мене вражало як працював Михайло Цуд. Він умів вирубати орла однією сокирою, майже не працюючи стамескою. Він вражав навіть добрих майстрів столярної справи, робив з дерева неймовірні речі. Тепер таких майстрів мало.

– Як пройшли роки навчання в Ужгородському коледжі мистецтв ім..А. Ерделі? 

–Студентські роки—це найкращі роки. Мені подобалась атмосфера, що панувала там. Відношення викладачів до студентів було товариським, демократичним, без будь-якого авторитаризму. У групі нас було 12 чоловік і ми були наче одна сім’я, допомагали один одному.. Ми не знали заздрощів, приймали один одного такими як ми є. Ми довго після закінчення коледжу підтримували дружні зв’язки.

– Провчившись чотири роки  в Закарпатському художньому інституті і отримавши  диплом  бакалавра, ти вступаєш у Волинський університет ім.. Лесі Українки на заочне відділення. Чим  мотивоване твоє рішення?

–Так склались обставини. Я не жалкую, а задоволений з того. Правду кажуть, що ніколи не знаєш де знайдеш., де втратиш. Я відкрив для себе багато нового, цікавого. Нове природне оточення, нові обличчя…Хочеться вчитись,працювати, вдосконалюватись. Зміна обстановки позитивно на мене впливає, стимулює до творчого зростання . Я почав краще вчитись, отримувати кращі оцінки. На сьогодні працюю над магістерською та дипломною роботами.

– Нині ти працюєш в Обласному організаційно-методичному центрі культури провідним методистом відділу народної творчості та аматорського мистецтва, систематично береш участь в оглядах-конкурсах, фестивалях тощо, що проводяться  як  у нашому краї так і за кордоном. Як фахівець проаналізуй стан справ в галузі народних художніх промислів краю.

– Весною, кожен другий рік  разом з іншими працівниками центру культури їздимо на районні звіти, концерти. Зазвичай, водночас організовуються й виставки робіт декоративно-прикладного мистецтва та народних художніх промислів. А ще щороку райони надають нам детальну інформацію щодо справ  в галузі культури загалом. Тому, базуючись на цих джерелах інформації, можу зробити певні висновки. Відзначу, що кількість майстрів         народних художніх промислів у районах  з року в рік зменшується, деякі промисли взагалі зникають, інші відроджуються. Це природний процес, втручатися в який може і не потрібно, або ж дуже делікатно. Зауважу, що традиційно найбільш поширені промисли в Рахівському, Між гірському, Іршавському та Хустському районах, що, очевидно, зумовлено сумою об’єктивних та суб’єктивних факторів. Далеко за межами Закарпаття відомі  майстри ….. 

Але навіть в цих районах стан погіршується, на жаль.

– Що на твій погляд потрібно зробити щоб покращити ситуацію?

 -  Щоб змінити ситуацію на краще потрібно провести ряд заходів, розробити цільову програму щодо відродження, розвитку та популяризації народного мистецтва. Тут не потрібно «винаходити  велосипед». Ще на початку ХХ століття за царської Росії була розроблена  програма з метою збереження народних промислів Полтавської губернії. Її мета була дуже прагматична—допомогти селянам вижити, заробити гроші, продаючи  свої вироби. Ця програма реально працювала. Її сутність полягала у збереженні, колекціонуванні виробів художніх промислів, створенні музеїв, бібліотек із літературою про художні промисли як науковою, так і популярною. Схема підтримки визначних центрів народної художньої культури України, вибудовується в такій послідовності: музей–бібліотека–видання книг–спеціалізована школа–творчі майстерні.  Словом, все досить просто. Ця програма могла б працювати більш ефективно ніж працює нині..Зауважу, що наш заклад, який очолює Володимир Рудейчук, систематично і цілеспрямовано працює над модернізацією цієї програми відповідно вимогам часу. Я оптиміст і гадаю, щоб втілити її в життя потрібно  мати волю це зробити, а фінансування можна знайти. Для цього досить, щоб кількадесят ентузіастів-патріотів взялися за цю справу. Прикладом може бути Олександр Дворак  в Іршаві,  Ольга  Гал у Виноградові та інші, які на місцях роблять великий вклад у розвиток та збереження народного мистецтва. Учень Михайла Галаса, відомого гончара нашого краю він успішно відроджує народну кераміку, популяризує її, і не тільки в Україні. Гал працює  над вивченням та збереженням народних художніх промислів. Не можу не назвати Ендре Гіді, Івана Головка, Антоніну Дурду-Ісак, Миколу Кокіша., Мар’яну Профус, які бережуть народні традиції, збагачують нашу культуру. Таких майстрів сотні на теренах нашого краю.

–Ким бачиш  себе у майбутньому? Які твої амбіції?

–Бачу себе добрим спеціалістом, методистом, який займається корисною для суспільства справою.Хочу й надалі творчо працювати, знаходити для себе щось нове, цікаве, брати участь у виставках. А в майбутньому зробити  персональну виставку.

–Як проводиш  свій вільний час?

–На природі з друзями чи у спортзалі. Люблю гірськолижний спорт  з дитинства, займаюсь штангою.Ходжу на концерти творчих колективів краю.

–Твій улюблений письменник?

–Це Джек Лондон. Мені подобаються його сильні, сміливі ,вольові герої, оптимізм письменника, його жага  життя. Це класика. Твори Джека Лондона залишаються сучасними донині. 

Біографічна довідка  

Костянтин Олегович Ковган народився 25 вересня  в м. Ужгород. Закінчив Ужгородське ПТУ № 6 , Ужгородський колледж мистецтв ім. А. Ерделі, Закарпатський художній інститут. З квітня 2008 року  працює методистом  в Обласному  організаційно-методичному центрі культури. Нині  навчається у Волиньському університеті ім. Лесі Українки на заочному відділені.

Бере участь у Міжнародних фестивалях з декоративно-прикладного мистецтва, організовує виставки робіт майстрів народної творчості Закарпаття як в Україні так і за кордоном. Отримав Подяку від Міністерстіва культури та нагороджений Дипломами за участь у виставках та популяризацію декоративно-прикладного мистецтва.

Теги: Ковган, мистецтво, різьбяр

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати