Балога: "І влада, і опозиція займаються дурницями"

Після складення повноважень міністра ви написали, що починаєте все з чистого аркуша. Чому так?

— Для мене перебування на посаді важливе лише з точки зору коефіцієнта власної ефективності. Чим вищий — тим довше є сенс працювати. Інші мотиви мені нецікаві, і тому не для мене. Свого часу пішов із Банкової, тому що далі робити безнадійну справу, якою вважав другу каденцію президента Віктора Ющенка, просто не захотів.

Щось подібне відбулося і цього разу. А парламент справді для мене є чистим аркушем. І не тому, що не знаю, як він працює, адже вже був народним депутатом. А тому, що і часи нині інші, і політична конфігурація відмінна навіть від тієї, яка була ще рік тому.

Що зміниться в країні з новою Верховною Радою?

— Це залежить від політичних сил, представлених у парламенті. Причому і від правлячої партії, і від опозиції. Поки що вони явно не чують один одного і займаються дурницями. А їм треба шукати об'єднавчу платформу. Ідеться, насамперед, про спільні зусилля на європейському напрямку, де за останні 1,5 року в нас набралася купа проблем.

Як має діяти опозиція? Цю систему можна змінити лише революційним шляхом?

— Запитання дещо не за адресою, бо я не в опозиції, утім, як і не у провладній фракції. Однак переконаний, що опозиція зобов'язана зосередитися не на створенні героїчної телевізійної картинки, а на державних пріоритетах. Щоправда, складається враження, що поки до цього руки не доходять ні в кого.

Щодо зміни системи і революції, то треба пам'ятати, що і за президента, і за новий парламент голосували мільйони людей. Політична палітра у владі зараз загалом така, яку її визначило суспільство. Тому і її зміна має відбутися через вибори. Революції — це крайній вияв суспільного протесту, для чого потрібні серйозні причини. Зараз я таких гострих підстав не бачу. Однак із цього не випливає, що вони не можуть скластися чи навіть виникнути спонтанно.

Чого країні очікувати 2013 року? Чи зможе Україна впоратися з кризою?

— Якихось економічних проривів не очікую. Для них немає підстав. Економіка за нинішнього курсу здатна лише мінімально підтримувати існуючі показники. Програми розвитку відкладаються на невизначений час. Державна скарбниця порожніє, золотовалютні запаси тануть. Дешевих кредитів, якими є, у першу чергу, позики МВФ, нам не дадуть. Співпраця з фондом тепер уже не економіка, а політика, а з цим у нас проблеми.

Тому головний економічний виклик — знайти можливості зберегти хоча б те, що маємо на сьогодні. Та навіть із цим впоратися буде непросто.

Ви — за євроінтеграцію, однак влада постійно відхиляється від європейського курсу. Чим це може загрожувати країні?

— У зовнішніх відносинах треба поводитися згідно з цінностями й правилами того полюса, якого прагнемо досягти. Якщо йдемо в Європу — то слухати, що нам кажуть у європейських столицях, і виконувати ці настанови. Бо це потрібно не їм, а нам. Це Україні треба змінювати законодавство, проводити реформи, вчитися жити за законами, а не якось інакше.

Натомість із владних кабінетів нерідко можна почути обурення, мовляв, не треба нам вказувати. Але це призводить лише до того, що з нами не хочуть розмовляти, бо говорити з глухим — то гаяти час і сили. Тому й почав Київ звертати погляди на Схід. І ще нічого, коли це Індія. Гірше, коли це Росія з її Митним та іншими союзами. Бо мати з нею справу — наражатися на ризик поглинання в нову імперію, що завжди закінчується крахом.

Що може схилити Віктора Януковича в бік Росії та Митного союзу?

— Не хочу вірити в те, що законно обраний президент добровільно віддасть частину національного суверенітету в зовнішнє управління. Однак якщо це станеться, а ймовірність є, то підписану угоду про вступ до Митного союзу треба буде ратифікувати Верховною Радою. Особисто буду проти цього. Гадаю, парламент, який уже пройшов через процедуру "яєчного" схвалення харківських угод, зможе не допустити небажаного для України сценарію.

Чи піде влада на поступки у справі Тимошенко-Луценка?

— Здається, уже всім очевидно, що вони опинилися за ґратами з політичних причин. Слідство було упередженим, судовий вердикт — непереконливим. Особисто я співчуваю і пані Тимошенко, і Юрію Луценку, і цьому співчуттю зовсім не заважають наші колишні політичні суперечки і протиріччя. Колонія для будь-кого є важким ударом по особистості, здоров'ю, характеру. Нікому такого не бажаю. Для мене головне в цій історії, що закладений трагічний і помилковий для країни, її перспектив прецедент.

Влада може випустити Тимошенко і Луценка на волю. Оскільки "посадка" була політичною, то і звільнення стане суто політичним кроком. Мене не переконують посилання на необхідність якихось додаткових законодавчих змін. Президент цілком може зробити це самостійно. Існує достатньо способів оформити цей крок, не порушуючи закону.