Дворічна «табачна» кампанія від міністра освіти – дихайте глибше

І справді, порівняння Дмитра Володимировича з відомим чортом, який вискакує з табакерки, дуже слушне. Бо майже кожен його крок на освітянській ниві – це черговий скандал. Отак, наприклад, відкриваєш гарну коробочку із написом «реформи», а тобі звідти в лице скаче справжній дідько. Іноді навіть здається, що цей політик роблять усе для того, аби люди «відмінювали» його ім’я та прізвище з особливим завзятям та фантазією. Однак за два роки, які пан Табачник просидів у міністерському кріслі, на всі обурені закиди на його адресу він навіть у вус не дув.

Сьогодні, після того, як Дмитро Володимирович, виконуючи норму закону про вибори, подав у відставку, хотілось б підсумувати здобутки міністра на благо української освіти.

«Компліменти» і від своїх, і від чужих

Перш за все, мало який високопосадовець може похвалитися такою всенародною «любов’ю». Так, вже наступного дня після призначення Дмитра Володимировича, у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови про його звільнення з посади. Зауважте, це, здається, єдиний міністр у цьому Кабміні, за відставку якого ратували пересічні українці. Зокрема у Львові збирали підписи під заявою про його звільнення. У Тернополі ініціювали всеукраїнську кампанію «Табачник, пішов геть!». Івано-Франківська, Тернопільська, Львівська, Рівненська і Волинська обласні ради та Сумська міськрада прийняли заяви із закликом про звільнення Табачника. Також на знак незгоди з призначенням Дмитра Табачника на посаду міністра освіти і науки України подав у відставку заступник міністра Павло Полянський.

Якщо братися перераховувати усі «антитабачниківські» виступи і протести, то забракне газетної шпальти. Незадоволені зверталися до президента, ректорів вишів, громадськості, але на кар’єрі пана Табачника це аж ніяк не відобразилося. Понад два роки міністр реформує освітню галузь так, що аж друзки летять. Дмитро Володимирович працює навіть незважаючи на те, що в партійній верхівці «регіонів» вистачає людей, які недолюблюють міністра освіти. Тут варто загадати ще одного «харизматичного» політика, регіонала Бориса Колесникова, який обізвав Табачника клоуном, що тільки й вміє «книжки та картини з музеїв тирити». Недолюблює Дмитра Володимировича і Радник Президента, львів’янка Ганна Герман. Радниця навіть знайшла ініціативи Табачника смішними і натякнула, що він не вічний.

Директор та засновник Національного науково-дослідного інституту українознавства Петро Кононенко у відкритому зверненні до пана Табачника в газеті «Дзеркало Тижня» заявив, що реформа освіти, впроваджена міністром Дмитром Табачником, проводиться в дусі «агресивного рейдерства».

Науковець пригадав міністру і впровадження нових підручників, та їх відсутність, і букварі російською мовою з перевищенням потреб, а українською – з нестачею, і «оптимізацію» шкіл, яка звелася до ліквідації значної частини передовсім україномовних загальноосвітніх навчальних закладів. «З перших же кроків ваше реформаторство торкнулося головним чином... української мови: відведеної на її вивчення кількості годин, програм і підручників з української мови, історії, літератури», – заявив Петро Кононенко.

До історії – з ножицями

Втім пан Табачник навіть не намагається приховувати той факт, що нерівно дихає в бік російського та, м’яко кажучи, недолюблює українське. Не дарма ж на Надзвичайних зборах «Україна — зона культурного лиха» ще задовго до міністерської посади, 30 листопада 2007 року Дмитра Табачника проголосили Ворогом української культури як автора Бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки; та Бюджету-2007, 118-та стаття якого дала привід до масового виселення із займаних приміщень закладів культури і науки. А ще за часів свого віце-прем'єрства в Кабінеті міністрів Віктора Януковича, він публічно звинуватив Романа Шухевича в тому, що той ніби отримав нагороду з рук Гітлера – два Залізних хрести. А вже зовсім недавно Дмитро Володимирович взяв на себе нелегку місію морального судді та закликав українських націоналістів… покаятися. «Ви повинні визнати історичні помилки власних героїв і покаятися за них», – заявив міністр в ефірі програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер».

У жовтні цього року з його легкої руки міносвіти дозволило використовувати тільки підручники і навчальні посібники, узгоджені з міністерством. За порушення наказу погрожують персональною відповідальністю. Здається нічого надзвичайного, якби не один нюанс. Оскільки львівські альтернативні посібники з історії України, що містять факти про національно-визвольний рух, Голодомор, УПА та інші історичні події не увійшли в рекомендований міністерством підручник і такого погодження не мають, то їх використовувати заборонено. Таку інформацію оприлюднив депутат Львівської міськради Юрій Кужелюк.

Послідовне «випилювання» незручних, у першу чергу для сусідів-росіян, моментів з книжок з історії України – це фірмова фішка саме пана міністра. Так у 2011 році новий підручник з історії України для 11-х класів, який пан Табачник вимагав переписати, обурив багатьох істориків та громадських діячів. Зокрема, у старій редакції підручника перший розділ називався «Україна під час Другої світової війни», у новій – «Велика Вітчизняна війна». Раніше ОУН була описана трьома абзацами, тепер – одним реченням: «Боротьбу проти сталінського тоталітаризму в краї очолила Організація українських націоналістів (ОУН), яка нараховувала близько 20 тисяч». Загибель Романа Шухевича та Степана Бандери в обох книжках не описана. Також вже не було в книжці і згадок про Карпатську Україну, з проголошення якої фактично почалася для українців Друга світова війна. Зате з’явилася у посібнику біографія нинішнього президента, Віктора Януковича. Пан Табачник у прямому сенсі «вписав» шефа в історію.

Водночас автор підручника з історії України для 5 класу, кандидат педагогічних наук Віктор Мисан пояснив, що саме, на його думку, робиться таким чином з українською історією: «Якщо уважно подивитися, що вилучили, то це теми, пов'язані з нашою національною історією, формуванням національних почуттів, гідності. Оцінки героїв позбавленні почуття гордості. Тільки в моєму підручнику для 5-класників вилучили портрет Шухевича, окремі погляди на роль гетьмана Мазепи, змінено й викинуто тематику змагань 1917-20 років. Змінено акценти в голодоморі 1932-33 років, мовляв, це явище не штучно створене в Україні, а характерне для багатьох регіонів».

Тут доречно пригадати і ще один давніший випадок. У 2008 році в резонансному телепроекті «Великі українці» на каналі «Інтер» Дмитро Володимирович представляв Ярослава Мудрого. Довгий час за результатами голосування лідирував Степан Бандера. Але наприкінці «раптово» виграв саме київський князь. До речі його зображення на двох гривнях у цьому випадку справді символічне. Після підбиття підсумків шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані звинуватив Дмитра Табачника у підтасовці голосів телеглядачів. Причетність пана Табачника до фальсифікації довести важко. Але ще важче віриться, що він пропустив би ідеолога українського націоналістичного руху до когорти великих українців. «Галичани майже не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані», – це теза із статті Дмитра Табачника «От Риббентропа до майдана. Парадоксальные последствия сталинской внешней политики».

Сказ від ненависті?

Так само палко як міністр не любить національне українське, він ревно і щиро  оберігає все російське. Наприклад, з 2 мільйонів 60-ти тисяч посібників для учнів молодших класів Одеської області і Криму 1 мільйон 900 тисяч саме російською. І це при тому, що, наприклад, в Одесі 52% батьків написали заяви, в яких висловилися, щоб їхніх дітей навчали державною мовою. А як конкретно бачить міністр «справжнє» українське, можна побачити на прикладі чергового скандалу, що прошумів нещодавно у столиці. У Києві відкриють гімназію, яка повинна стати зразковою, а український міністр пропонував назвати її «Київська Русь» і викладати в ній російською мовою. «Враховуючи те, що в наступному році заплановані державні заходи з нагоди 1025-річчя створення першої школи в стародавньому Києві, пропонуємо створити гімназію «Київська Русь» з поглибленим вивченням російської мови, а також історії та культури слов'янських народів», – йдеться в листі міністра до голови Київської міської адміністрації Олександра Попова. Звісно, що все це робиться під приводом забезпечення прав нацменшин. Все було б навіть дуже добре і по-державницькому, якби права інших, себто україномовних, у той же час рівнопропорційно не зменшувалися.

Недарма ж низка громадських та політичних організацій погляди міністра розцінюють як українофобські і вважають, що він проводить системну антиукраїнську діяльність та виступає у ролі реалізатора волі Кремля. Наприклад, екс-глава СБУ Валентин Наливайченко заявив, що «міністр-українофоб» Табачник разом з «іншими українофобами на державних посадах, за кошти українських громадян, ведуть політику, яка шкодить національній єдності та незалежності України: витісняють українську мову із освіти, теле- та радіоефіру, закривають україномовні школи, фальсифікують історію, протиставляючи українців між собою».

Та і у будь-якої цивілізованої людини від такої позиції державного чиновника має просто волосся на голові ставати сторчака. Наприклад, шеф-редактор польського видання Gazeta Wyborcza Адам Міхнік, прочитавши одну з книг Табачника, заявив: «Що можна подумати про Україну як державу, якщо міністр чинного уряду може собі дозволити написати книгу, що просто таки палає ненавистю до власної країни». За його словами, якби автором даної роботи був поляк, то можна було б сказати, що він «сказився від ненависті до українського народу».

Тепер Дмитро Володимирович «пішов у депутати», і чомусь не важко собі уявити, якими саме законопроектами та ініціативами порадує нас колишній міністр освіти, палкий «шанувальник» усього українського, на цьому новому поприщі.

Теги: Табачник, освіта

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати