Мукачівський притулок для бездомних тварин виходить на цивілізований рівень

Притулок для бездомних тварин У Мукачеві був збудований у 2010 році за фінансового сприяння Віктора Балоги, однак довгий час він ще залишався каменем спотикання у стосунках між комунальниками та зоозахисниками. В силу "комунального" сприйняття проблеми та способів її вирішення собак відловлювали варварськими методами, утримували у жахливих умовах і, часто, вбивали, навіть не довозячи до притулку, тоді як гроші на утримання справно надходили із міського бюджету. Ситуація змінилася лише недавно, коли Єрмілі та Юрію Кость чималими зусиллями таки вдалося достукатися до представників влади. За ініціативи все того ж Віктора Балоги старе керівництво звільнили, а притулок, нараза частково, передали під покровительство благодійного фонду «Лакі», почали справно завозити корм і доглядати за собачками. Але питань, відповідей на які наразі не мають ні чиновники, ні, тим більше, самі зоозахисники, все ще залишається чимало.

Мінус перший. Дорога

Якщо ви колись забажаєте оглянути притулок, то, стартуючи від центру Мукачева, вам доведеться подолати кілометрів 10. Ніби й не багато, особливо, якщо є авто. Та «пролетіти» 10 кілометрів якісно заасфальтованої траси і здолати 10 кілометрів бездоріжжя, болота, каміння та бетонних плит – є різниця, правда? Пані Єрміла за два місяці таких «добирань» змушена була ремонтувати автівку. Робітниця притулку, котра щодня їздить туди й назад велосипедом, теж не в захваті від екстремальних подорожей, тим більше, що незабаром зима. І, напевно, не додає ентузіазму дорога з перешкодами волонтерам, адже лише на неї треба витратити годину часу, та й транспорт доведеться лагодити після кількох поїздок – навряд чи на своїх двох туди хтось захоче добиратися.

Мінус другий. Територія та огорожа

Притулок знаходиться за будівлями сміттєзвалища. Усе б добре, якби до тих кількох сотень квадратних метрів, на яких розташовані і вольєри, і територія для вигулу собак, і колодязь, і ветеринарно-складське приміщення, додати ще хоча б один нулик, тобто розчистити певну площу за огорожею притулку, додати ще кілька вольєрів. Зараз у притулку майже 80 собак, котрих треба регулярно вигулювати (не робити ж це відразу біля кліток). Корм та інвентар складають у тісній кімнатці будинку, сусідню, трохи просторішу, планують переобладнати під кабінет ветлікаря, а загороду, де зараз знаходиться тирса, глина та різні інструменти – під лазарет. Звісно, що на це все потрібні кошти.

Окрема тема – огорожа, котру, як свого часу були впевнені пані Єрміла та волонтери, ставили лише для того, аби зоозахисники не могли бачити і фотографувати того жаху, що творився у притулку ще менше року тому. В деяких місцях собаки, прориваючись на "вільні простори", навіть погнули чи підкопали паркан.

Щоб новоприбулі тварини не тікали, потрібна міцна, якісно поставлена огорожа, що розділятиме місця для вигулу, клітки та робочі приміщення. Звісно, що на це коштів теж немає. Але Єрміла та Юрій Кость впевнені, що якби харчуванням собак займалися не комунальники, а працівники притулку, то на зекономлені гроші можна було б відремонтувати старі і добудувати нові приміщення та обгородити територію гарно, якісно і цивілізовано швидше, аніж за півроку.

Третій мінус. Комунально-харчовий

Аби у вас не було сумнівів у тому, що муніципальне управління притулками для тварин в Україні – це головний біль, наведемо такі факти. На Мукачівський заклад виділяють в середньому 10-15 тисяч гривень щомісячно із міського бюджету (включно із зарплатами персоналу). «На руки» платню за роботу отримує ветлікар – 1000 гривень, та майстер притулку (пані Єрміла) – 1500 гривень, котрі віддають прибиральниці. Офіційно останню, тобто робітника притулку, ще поки не оформили у зв’язку з різними затримками та проблемами у документах. Та навіть коли й оформлять, її плата становитиме 1000 гривень. А тепер логічно поміркуйте, чи захочуть ветлікар та робітник притулку за плату 1000 гривень щодня долати 20 км жахливої дороги та працювати у невідповідних умовах? Зараз у закладі навіть гицлів немає, хоча гроші на їх утримання передбачені.

І наступне питання – як використовується решта виділених коштів? Спробуємо прослідкувати.

Ще донедавна в комбінаті благоустрою у паперах зазначали певну кількість завезеного корму й медикаментів, і відповідну суму грошей, виділену на це благе діло. Та, як ви могли здогадатися, у заклад із зазначеного потрапляло далеко не все. Пані Єрміла варила удома каші, разом із волонтерами возила по 30 кг харчів кожен другий день у притулок, куди її не завжди й пускали, забороняли фото- й відеозйомку, влаштовували псевдокарантин. Зараз хоча б відповідну кількість корму привозять.

Але звідки везуть корм, чому він у два рази дорожчий (тоді, коли для притулку можна зробити й знижку, чи взагалі домовитись про постачання певної кількості харчів просто за рекламу, як це робиться у більшості цивілізованих країн) – керівництво міського комунального підприємства, до якого наразі належить притулок, не цікавить. Одного разу завітала навіть перевірка, переглянула папери, порахувала мішки з кормом, та й поїхала – усе сходиться.

Та проблема залишилася. Нераціонального розподілу й використання комунальних коштів ніхто з чиновників не бачить. Пані Єрміла уже домовилась із супермаркетом «Барва» про те, що притулку безкоштовно віддаватимуть списане м’ясо та кістки, на котрих можна варити каші, які, до речі, ситніші – 1 кілограм такої каші легко замінить 2 кілограми корму. І в такий простий спосіб можна економити на «дешевому дорогому» кормі (ціни виробника ніби найнижчі у регіоні, та чомусь на закупівлю йде більша частина грошей), а натомість почати розбудову, ремонт й відповідне облаштування території притулку. Можливо, комунальники на такі благородні цілі хочуть виділити окремі кошти, котрі навряд чи дійдуть за призначенням, та Юрій Кость запевняє, що цілком достатньо наявних, лише за умови, якщо вони потраплятимуть у притулок, а не зникатимуть по дорозі через нераціональне використання.

Мінус четвертий. Метод повного знищення.

Одна з нагальних проблем нашого краю, та й України загалом – гуманні методи відлову тварин. У підсобному приміщенні Мукачівського притулку ще досі зберігаються палиці з дротом, котрими на очах у мукачівців ловили і катували собак – до закладу вони потрапляли напівживі, з переламаними шийними хребцями, ранами, здертою шкірою. Якщо взагалі потрапляли...

Вважаєте, що вуличну собаку по-іншому зловити неможливо? Ось вам приклад: уже відому берегівську Пірошку у переносний вольєр пані Єрміла заманила однією сосискою і добрим словом, і собаку без травм і стресів доставили в притулок. Муніципальний підхід до відлову безпритульних тварин кардинально відрізняється від того, який здійснюють представники зоозахисних організацій. Комунальникам не цікаво, якими методами відловлюють собак і куди їх згодом дівають. Головне – формальне списання грошей і механічне винищення поголів'я собак. Та чиновники не задумуються, що на місце однієї вбитої тварини прийде інша, агресивніша.

Найоптимальніший варіант заміни варварських способів знищення собак – відлов-стерилізація-повернення – метод боротьби із збільшенням кількості безпритульних тварин, що поширений у всіх цивілізованих країнах. Зараз пані Єрміла добивається того, щоб у Мукачівському притулку було авто із його символікою та спеціальним обладнанням, за допомогою якого двоє людей – ветеринар і водій – зможуть легко відловлювати собак, не травмувавши їх, і привозити у притулок, де їх будуть вакцинувати і стерилізувати. На жаль, не всі розуміють, що в такий спосіб лише за один рік можна на 30% зменшити кількість чотирилапих безхатченків у місті, тому зоозазхисникам доводиться на картинках, неначе першокласникам, показувати і доказувати чиновникам сенс цього методу.

Також керівництво притулку планує ввести пластикові кліпси, щоб усім було зрозуміло, що собака перебуває на обліку, пройшла обстеження, стерилізована, не агресивна. І, головне, такий метод реєстрації безпритульних собак – недорогий та дієвий.

Не все так погано у нашому домі

Здавалося б, що роботи – непочатий край, через байдужість чиновників пробитися нереально, змінити ставлення людей до безхатченків майже неможливо, та й узагалі – є важливіші проблеми в суспільстві, аніж кілька тисяч голодних псів. Але якщо ви хоч трохи ознайомитесь із ситуацією, що склалася в Мукачівському притулку після заснування, та поїдете подивитися на нього тепер – зрозумієте, що таким людям, як Єрміла та Юрій Кость, треба аплодувати стоячи. За три місяці роботи у закладі відбулися разючі зміни. Ось основні з них.

Відвідувати притулок може будь-хто і в будь-який час, фотографувати, знімати на відео – тобто заклад повністю відкритий для сторонніх осіб, як і повинно бути за світовими стандартами. Собаки чисті, доглянуті, нагодовані, і до повного щастя їм не вистачає лише люблячого господаря. Звісно, що пані Єрмілу вони здалеку впізнають і зустрічають радісним гавкотом, коли лише почують гуркіт мотору, та не відпускають доти, доки кожного не погладить чи бодай добрим словом не приголубить.

Хоч корм та медикаменти закупляють комунальники (за якими цінами і чому не хочуть доручити цю справу самому притулку – загадка), все ж радує те, що миски у собак повні, тобто у порівнянні з минулим, чиновники навчилися їх «годувати» хоча б кількісно і довозять корму стільки, скільки треба.

Тварини вакциновані, здорові. Відловлюють їх хоч і довго через відсутність відповідного обладнання, зате гуманно і без травм. Будь-які труднощі вирішуються негайно, часто за кошти благодійного фонду, а то й подружжя Кость. Наприклад, коли влітку пересохла вода у колодязі, пан Юрій спробував домовитися у комбінаті благоустрою про завіз води спеціальним транспортом, та, коли зрозумів, що це відбудеться не скоро, сам платив за доставку.

Також у планах благодійного фонду «Лакі» один з пунктів – налагодження співпраці з державними та приватними ветклініками. Тобто вони могли б допомагати у зменшенні популяції безпритульних собак певною кількістю безкоштовних стерилізацій у місяць. Також можна було б залучати до допомоги студентів ветеринарних академій.

І, найголовніше – нарешті утриманням притулку займаються люди, компетентні у цій сфері, небайдужі до долі своїх вихованців, відкриті до контактів і співпраці. Скільки кіл бюрократичного пекла вони пройшли, і скільки ще попереду – сторонньому спостерігачеві нелегко вгадати й зрозуміти. Що давалося найважче і що чекає у майбутньому зоозахисників нашого краю – розповідає Єрміла Кость:

– Найважчим було, очевидно, достукатися якщо не до серця, то,хоча б, до свідомості чиновників. Дуже прикро, коли в очі тобі розповідають, як люблять тварин, хвалять за ініціативу, а насправді палець об палець не вдарять для того, щоб хоч трішки зарадити ситуації, часом навіть загострюючи її. На жаль, часто доводилося чути на свою адресу чимало образливих слів – адже деякі люди не розуміють, як можна займатися благодійністю без певної користі для себе. Тому розбити цю хибну систему поглядів і переконати їх у протилежному було дуже важко. На щастя, бачу, що вже зараз дуже багато людей, які раніше скептично ставилися до зоозахисної діяльності, змінили свою думку.

Для покращення утримання безхатченків треба зрозуміти, що комунальні притулки в Україні – це нонсенс, адже чиновники цікавляться не так долею безпритульних тварин, як їх механічним знищенням, та, часто, власними кишенями. Прийшов час такі заклади передавати під опіку благодійним організаціям, волонтерам, людям, котрі дійсно переживають і намагаються покращити ситуацію ділом, а не словами. Звісно, певний контроль потрібен. Але лише контроль, а не втручання і обмеження дій. У нас часто навіть не доводять до відома громадян, що щось змінюється чи вводиться, у чиновницьких кабінетах комплексні заходи боротьби із чисельністю безпритульних тварин або не розробляють, або займаються цим не фахівці. Людина, котра не стикається із цим щоденно, не цікавиться досвідом інших міст та країн, не буде знати, що, насправді, покращить ситуацію, яких заходів треба реально вжити, а не написати на папері й забути.

До кінця року міська влада Мукачева планує провести в місті реформу комунальних підприємств, оскільки їх робота не задовольняє нікого, навіть владу. Саме в межах тих заходів Мукачівський муніципальний притулок для безпритульних тварин має бути виділений в окрему, самостійну функціональну одиницю. Принаймні, саме на це націлений міський голова Мукачева Золтан Ленд‘єл.

А до того часу залишається лише побажати подружжю Кость і благодійному фонду «Лакі» нескінченного терпіння і сил йти вперед, і на власному прикладі доводити, що ми – не варвари, а цивілізовані люди, котрим під силу опікуватися безпритульними тваринами, незважаючи на «палки в колесах» та недоброзичливців.

Теги: притулок, собаки

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати