Футуризм, конкордизм і рукоблудство сучукрліту

Якось у невеличкому товаристві зайшла мова про засади сучукрліту. Присутні сперечалися до хрипоти. Одні його, сучукрліт, засуджували, другі підносили до небес, а були й такі, що мовчки лишень вислуховували дискурс інтелектуалів. Був там і я. Куняв, а коли прокинувся, то присутні вже проголосували за те, щоб заснувати альтернативну письменницьку організацію НСПУ та АУП. А позаяк я не вступав і не виходив з спілки-сопілки, та й з членами з АУП мене ніщо не об’єднувало й не об’єднує, вирішив і сього разу нікуди і в ніщо не вступати...

Шлаґбаум. Широколужанське лісництво. Заповідник
Шлаґбаум. Широколужанське лісництво. Заповідник

Проте мені так кортіло виголосити слово про футуризм і конкордизм, але, звісно, на те опісля ніхто не зважав, бо на столі вже випаровувалася з глечика самогонка та вузько нарізана шинка й скиби грубо порізаного житнього хліба так і просилися в ненаситне горловиння.

Шкода, звичайно, що не зміг нагадати присутнім про Філіппо Томмазо Маринетті та дещо з його «Маніфесту футуризму», наприклад: «У нас нема життя, а тільки спогади про значно славне минуле...», або – «Ми живемо в розкішному саркофазі, в якому щільно приґвинчене віко, щоб не війнуло свіжим вітром». А потім плавко перейшов би в розмові до філософської праці «Конкордизм» Володимира Винниченка... Та, не судилося! Як і не судилося футуризму прижитися в Україні, позаяк тут – не Італія з її волелюбним і щирим народом.

А «Конкордизм» Володимира Винниченка про рівновагу й чесність з собою сучукрліт як не сприймав, так уперто й не хоче сприймати...

То й ні з чим я повернувся до свого заповідника. Де й розкошую опришком!


 

22 травня 2012р.

Теги:

Коментарі