Розіка й Розі (1 серія),

або Show Must Go On під іншим соусом

                                                             Присвячую МОЗОНСХУ, ЗОНСХУ і ЗХІ

Воістину неадекватний квітень: першого – ги-ги-ги! – випав сніг. Уже давно весна красна, а зима їй неждано засліпила на хвильку білим піском  очі. А в мене початок цього жартівливого місяця вже чи не десять років асоціюється з днем народження Магдалини Сливки (1916-2004) – дружини митця Адальберта Ерделі-Гриця (1891-1955). «Я ся родила в дурний апріль», - так не раз мені казала. Я безліч разів писав про угорську словачку Маґдушку, але, мабуть, така моя доля – писати ще, ще і ще, допоки не відійду в засвіти. Отже, 3 квітня Розіці (нагадаю всоте, що подружжя називало одне одного Розі) виповнилося б 96.

До речі, колись моя неординарна бабка Бланка, будучи  перфектною латиністкою та французьким філологом, доволі розкішно відсвяткувала в ужгородському ресторані «Едельвейс» 69-річчя (70-річчя проігнорувала цілком). Причина – французи вважають це число щасливим. І  говорила, звісно, не про сексуальну позу, а про те, аби жилося до 96. Правда, наголошувала: лише б не бути в такому віці тягарем для рідних. Що цікаво: Маґдушка і Бланка були знайомі. Через діда, тобто чоловіка моєї бабки Степана, а точніше Пішту. Одне слово, оці фігуральні 69 і 96 підштовхнули мене до спогадів, таких собі мазків. Нумерованих. Де буде максимум щирости, мінімум фантазії і відсутність брехні.

   Магдалина Сливка (Ерделі) в Ужі. Фото публікується, здається, вперше. 

             Перший мазок: Стоячи перед портретом Аґлаї Серені

Одного сонячного літнього дня (ніби нині його бачу) 1999-го ми з фотографом Михайлом Дороговичем прийшли на якусь виставку в музей Бокшая. Тоді я лише опірювався в новинкарській сфері. Зупинився біля «Портрета А.(ґлаї) С(ерені).» Адальберта Ерделі. Зображена жінка обличчям, зачіскою нагадувала мені обличчя коханої  А. Г. (це вже хай литературо- або містецтвознавці розшифровують її ім’я – наразі я ще не дозрів назвати), яке я тоді в уяві обціловував і марив п’ять літ, і я кинув: «Міхоне, це мій улюблений художник». Без булди: з дитинства пригадував і пригадую, як ім’я митця зринало з маминих уст. Та й широко відомий у вузьких колах  письменник Володимир Фединишинець бувало та й світився в пресі  матеріалами про крайовий живопис. Зрештою, моєму діду Степану Мейсарошу Ерделі подарував дві роботи – доволі форматний озерний пейзаж  і невеликий маковий натюрморт. Згодом перша дісталась одній доньці, себто моїй тітці Емеке, а друга – другій, себто моїй мамі Ілоні. На превеликий жаль, обидві картини вже давненько милують зір  київських приватних колекціонерів. А може, й на щастя…

«Та дружина Ерделі ще живе, причому неподалік музею», – поінформував тезко-фотограф. «Як живе, коли Ерделі нині теоретично мало б бути 108 років?» - уточнюю. «Я не знаю всього, але що живе – це без сумніву! Мій добрий друг, художник Вікі – її сусід». Вікі: це йшлося про мого майбутнього цімбора Віктора Миговича – сина талановитої мисткині, учениці Федора Манайла Анни Мигович.

   Подружжя в своєму саду. Весна 1952 року. (До речі, хоронили Адальберта й Маґдушку в один день - Ерделі 20 вересня 1955 року на Калварії, а Ерделійку 20 вересня 2004-го на Барвінкоші. Я переконаний, що це знак із небес).

        Другий мазок: Поетичний дворик зворушив і запав у душу

Маючи за плечима фестівські розмови з метрами Володимиром Микитою («Ерделі називав його Митайком») та Юрієм Герцом («Планети барвистої сяйво»), я одразу вирішив брати бика за роги. І на планірці запропонував головреду Віталію Ящищаку, мовити б, поставити печатку на моєму ерделівському задумі. І на поверхню виплив несподіваний факт. Виявилося, що колега Микола Тімков також планував публікацію з пані Маґдушкою, але відтягував. «Нема проблем, пішли разом», – кажу. І вже 10 липня 1999 року ми з фотографом Михайлом Дороговичем і журналістом Миколою Тімковим (другий, будучи тоді на своїй хвилі, забув узяти… диктофон) прийшли до Магдалини Ерделі. Це була субота, провулок Ерделі. Стара дерев’яна хвіртка, допотопні гачок, замок, у глибині двору до болю скромний будинок, задуманий сад – така поезія зворушила, запала в душу. З хати вийшла рухлива, привітна й говірлива бабка. «Ми журналісти, хотіли б, аби ви дещо розповіли про Ерделі», – кажу. «Та два дні тому я вже розповідала русявій дівчині для газети «Ужгород» , – усміхаючись відреагувала Маґдушка. Її мова мене трохи здивувала: це був ніби(!) міш-маш місцевої, словацької, російської та угорської. Та я  суржик пропустив повз вуха, бо голова моментально розпухла лише одним – переконати вдруге прийняти своєрідних гостей. Звісно, ми за секунду з’ясували, що це була Леся Кешеля. «Та це нич! Вона так напише, я – інакше», – аргументую. Ерделійка погодилася не вагаючись. Чи була це її фатальна помилка? Сумніваюсь, глибоко сумніваюсь. Навпаки!..

    У цьому будинку, подарованому художнику чеським інженером Яном Грузою, подружжя жило з 1938 року і до кінця днів земних. Фото Михайла Сирохмана

Магдалина Сливка за два-три місяці до знайомства з Ерделі. 1932 рік.

   Наречена Адальберта Ерделі Аґлая Серені.

    Батьки Магдалини Ерделі - Жужанна Мадяр і Ян Сливка - мали 9 дітей, але троє    померли малими.

                     Юнка Магдалина любила стильно вдягатися. 

    Подружжя тримало в дворі, бувало, й 15 мачок. А це пані Маґдушка з котом Мікі. З нагоди 96-річчя Ерделійки я нині всіх своїх улюбленців (див. пост "Піці, Білі, Кічі...") годував курячими головами.

    Магдалина Ерделі з Царства Небесного: "Після нашої першої зустрічі Мішо (так пані Маґдушка мене кликала. - М.Ф.) народив інтерв"ю "Розіка й Розі". Фото Михайла Дороговича. 10 липня 1999 року.

Пані Маґдушка, ваш непокірний слуга і журналіст Микола Тімков. Фото Михайла Дороговича. 10 липня 1999 року.

Портрет Маґди роботи Бийла-бачія... І напрошується репліка: я, безперечно, ніхто, бездар і невіглас, але чомусь переконаний, що жоден закарпуцький метр не годен так експресивно й колоритно зобразити ні своїх коханок, а тим паче свою жону. Тому, любі класики, шоу маст ґоу он під іншим соусом: поцілуйте мене у що хочете...

                                          Кінець 1-ої серії

Якщо циганські діти не будуть падати з неба, то 2-а серія  буде 15-20 квітня

Михайло Фединишинець, Закарпаття онлайн.Блоги
03 квітня 2012р.

Теги: Магдалина і Адальберт Ерделі

Коментарі

Фединишинець - Слов"янину 2012-04-07 / 11:24:35
Французька сторінка біографії Ерделі докладно описана в монографії Івана Небесника - розділи "Творчі студії у Франції (1929-1931)" і "Щоденники Адальберта Ерделі французького періоду". Художник часто бував у Луврі, заприятелював із живописцем П"єром Жаме, з котрим і поїхав на пленер у художню колонію Гаржілес. Там Ерделі й закохався у Женев"єв Гожар, звісно, намалював її портрет...
Пишучи картину "ХХ століття", Ерделі постився й молився. Погляд Христа глибоко печальний, навіть суворий, стривожений прогресом людства (зверніть увагу, що зліва кількома мазками зображений літак). Геніальна робота! І стрижнева в творчости художника.Так чи інакше я ще згадуватиму її в своєму серіалі.

Словянин 2012-04-06 / 21:37:09
Питання до Михайла. Одна з маловідомих і малозафіксованих сторінок життя Ерделі - відвідування Франції. Чим він там реально займався, з ким реально контактував (з якими спільнотами), чому після відвідування цієї країни його пробило на елементи абстракції, зокрема, зображення Христа, мягко кажучи, у не звичній формі...

Hungi 2012-04-06 / 09:18:56
Молодець, пан Фединишинець ! Розказуєте нам про рідне, але в той же час і невідоме ... З нетерпінням чекаємо на продовження !

Фединишинець 2012-04-05 / 22:05:39
Музі: Не оженився, бо самозакоханим був. Махнув у Францію, там закрутив роман з Гожар і забув за обіцянку...
Тамарі: Так, Сільвія Яніш, на якій Ерделі доволі несподівано одружився, жила не на Фединця, а на Берчені. Та я буду про все порціями-мазками подавати. Хай буде маленька інтрига. До речі, чимало цікавого можна дізнатися в монографії Івана Небесника "Адальберт Ерделі" та в альбомі робіт художника, упорядкованому Антоном Ковачем.
Оросові і його жоні: Дякую!

ярослав орос 2012-04-05 / 19:28:55
мигальку, жона ми, коли лиш прочитала про пані ерделиху та переглянула сі хвотки, захоплено вигукнула: "Боже, як цікаво"...

Тамара 2012-04-05 / 19:22:41
В конце90-х, как-то в очередной очереди ( прошу прощения за тавтологизи) разговорилась с пожилой женщиной. С большим удивлением узнала, что она жена самого Эрдели! Магдалина вспоминала о жизни с Эрдели и тогда прозвучало имя Сильвии Янош. Это не та Сильвия, которая проживала в небольшом домике по ул. Фединца?

Муза 2012-04-05 / 18:08:26
Дуже-дуже гарна,витончена Аглая Серені.Він на ній не оженився,так розумію,чому?

Фединишинець - Мідянці 2012-04-05 / 17:24:56
Петре Миколовичу, знаю, що мати Маґдушки, яка жила неподалік доньки, обожнювала Бийла. Ще б пак! Натомість оточення Ерделі, його родичі сприймали Розіку як служницю, як тимчасове захоплення художника, не мовити б жорсткіше. А як саме родина маестро - тяжко сказати. Принаймні якихось висловлювань або фактів пригадати не годен. Правда, це знати цікаво - і не більше. Приміром, для мене Маґдушка - жінка, яка пожертвувала собою заради чоловіка. Тому й заслуговує на своєрідну міфологізацію. Одне слово, помалу намагатимуся чимбільше розповісти про Магдалину. Зокрема й опрацюю нові матеріали...

Мідянка 2012-04-03 / 21:07:35
Цікаво, як сприймала родина Ерделіїв пані Магдушку?

Тамара 2012-04-03 / 20:18:40
Дай боже,щоб циганські діти з неба не падали:чекаємо 2 серії.