Залісся, Семигород, Ердей

Відпочиваючи в одному з пансіонатів Великоберезнянщини на Закарпатті , хлопці в коридорі помітили одну незвичайну мапу.Повісили її либонь якісь мадярські туристи, їх авта з триколорами легко помітити на вибоїстих карпатських дорогах . Карта була достатньо стародавньою , зі зображенням самого вождя Арпада та його племен . Оригінальною виявилася також сама картографія: своєрідні зображення гір, річок , латино-угорські написи , приміром Erdely .

Ця складова старої Австро-Угорщини була тривалий час суміжною із історичним Закарпаттям . Зрештою, хлопці ту мапу пере фотографували й скинули мені на електронку. З Трансильванією була тісно пов»язана доля не тільки художника Адальберта Ерделі , але й мого батька. Якось перебираючи старі папери з не менш запилених старих креденсів , я натрапив на угромовний лист якогось графа Мікеш до греко-католицького священика Антонія Ізая в Широкому Лузі , в якому він потребує з села першокласних лісових робітників .Всі лісорозробки в тодішній час ( перед першою світовою війною) здійснювалися через посередників-кіронів .Цією справою й займався мій дід Олексій , котрий повів із собою чотирнадцятилітнього сина Миколу в Боснію. Про Босанскі Брод , Добешніцу й Прнявор я вперше почув од батька , а вже аж потім довідався про галицьку колонізацію Босніі.

Інша справа –  Ердей , яку марамароські русини називали Ардялом   До неї географічно було найближче в рамках старої імперії. Достатньо добратися до станції Тересва Угорської королівської залізниці й там пересісти на Коложвар ,сьогоднішній Клуж-Напоку . З Коложвару вже залишалися відкритими більші та менші міста й містечка лісо промислів: Ріу Садулу , Баліндра , Кумпана ,Іскронь , Сибіу , Петрошань. Батько виїжджав туди на довгі місяці , взявши зі собою нехитрі лісорубські пожитки . Іноді лісорубам доводилося перевалювати Фогораш (хребет Південних Карпат) , щоб уже на Волощині прикупити тютюнових запасів . У ті часи й старі та молоді немилосердно смалили люльки-черепані , які виготовляли й продавали на ринках закарпатські фазекаші-гончарі Можна тільки уявити собі всю тодішню фантасмагоричність  довколишнього світу , його первозданність , коли через Боршанський перевал пихтить на дровах паротяг , а  у кількох допотопних вагончиках сидять вуйки в домотканих одягах і ведуть малозрозумілою мовою неквапливу балачку.

Батько , звичайно , не розповідав про римські руїни в Коложварі , він про це й не здогадувався . Зате казав , що в Сибіу протікає річка Олт й дерево по-румунськи називається «лемнє» Семиграддя було тільки початком його лісорубської долі .Про Ердей не збереглося ніяких паперів , окрім тієї одинокої графської епістолі , збереглися в пам»яті назви комітатів , етнічних угоців,сейкелів та чіків , виринали топоніми та гідроніми .Його дев»яносторічна тяма все то чудово відтворювала ,а я в тридцятилітній фіксував

І вже згодом, майже після п»ятнадцяти років батькової смерті , я активно комуні кував зі своїм чеським перекладачем Томашем Вашутом , що жив у Бухаресті й возив на Трансильванію екскурсії.

Вашут розповідав мені про фантастичні трансільванські міста в дивний спосіб:на мобільник писав довжелезні месиджі й цього було достатньо , щоб зрозуміти , де він у даний момент перебуває.

У Клужі на річці Сомош міститься не тільки знаменитий університет з унікальним гербарієм з Роднянських гір . Клуж – це смачні голубці по-коложварськи , це й курячі шлуночки «коложварі» , якими славиться мадярська кухня .

Уже в немолоді роки батько працював ремонтником другорядних автошляхів у Тячівському районі . Потрапивши в якесь з румунських сіл Тячівщини , він вільно роговорився з румунами , потім знайшовся скрипаль-прімаш , і вони собі затягли тих давніх співанок , яких він навчився в Петрошані , чи як вимовляв на русинський лад – Петружень .

На жаль , це вже не така й давня минувшина , але перед смертю, на початку 90-х років , коли в ньому все достигло , тільки блакитні очі нагадували синяву карпатських небес , він у маренні вимовляв загадкові трансільванські топоніми й імена , під виноградним кущем горіли австрійські корони чи румунські леї й він волав те все гасити.Перелякана мама якось його втихомирювала… Потім приходило просвітлення у видінні сивої вівці й говорив він тверезо й розсудливо , підсумовуючи:» я вже нігда туди не буду» .

Невідомо чому тато Адальберта Ерделі сільський учитель Михайло Гриць обрав собі нове прізвище Ерделі, либонь не з прихильності до Ракоціїв чи до Дракули . Але сусідня земля впливала навіть через якісь родинні приповідки . Один волох ішов мимо болота , в якому кумкали жаби: «фурат-фурат» , що по- румунськи означало украв . Румун мав у айстрі добрий шмат сала й кинув його жабам , щоб не звинувачували в крадіжці . Я не затямив од батька повністю цю румунську фразу , але батько сміявся дуже щиро.

  Нині в одній з численних папок маю фотокопію мапи Ердею , зосталася про нього також пам»ять gens fidelissima – найвірнішого племені для Ракоція . Але чи по подорожуємо  туди разом з Томашем Вашутом знають хіба що «фудульні марамороські фавни»…

20 березня 2012р.

Теги: Ердей, Ерделі, Трансільванія, русин

Коментарі

Словянин 2012-03-21 / 21:52:08
Хто є прихильником дегенеративних релігій - той є прихильником дегенеративних форм мистецтва та поезії

Ember Zoltán 2012-03-21 / 11:55:12
Мидянка пишет не про Ердей (Кстати его родина не межовала а была составной частью Трансильванского княжества (Erdélyi Fejedelemség) в те часы, когда Венгрия была расчленена тра три части: Ердей, который в какой-то мере жил в независимости. Сюда относилась и Мараморошская и Берегская и Угочанкская жупы. Южная часть, которая маходилась под турками и северо-западная часть, сюда относилась Унгская жупа, под Габсбургами).

Мидянка пишет про отца своего, про его молодость, про его мечты.
Мидянка пишет про себя, про свою молодость, про свои мечты.

P.S.: мое лочное мненеие: споминать семъю художника здась не по месту (случайное совпадение названия страну (Ердей долго0е время был независимым государством) и фамилий.

Габріел Булеца 2012-03-21 / 11:16:21
Цей текст приклад того, що справжній поет може володіти і вишуканою прозаїчною формою. Важко писати про Петра Мідянку, якщо ти роками є його відданим шанувальником. Такий допис одразу стає панегіріком, що виказує поганий смак, та спробую висловити декілька думок, і прошу пробачити за пафос.
Раніше славу нашому краю робили художники, а зараз ми присутні на зламі епох - закарпатський візуальний ряд змінюється на вербальний. Через поетику Петра Мідянки закарпатський край отримав свій неповторний і сильний голос. Премія, це тільки ознака того, що його чують вже за межами нашого краю.
Ми чудово розуміємо, що цю премію він міг дістати вже давно. Та не премія робить честь поету, це він робить честь премії. Саме так, зараз вага цієї відзнаки значно збільшилась.
І це добре, бо це частина людської гри, де є учасники, глядачі, і випадкові перехожі. Адже зараз ми живемо у ринковий час, коли багато чого залежить від піару, правильної поведінки, і знання умов гри. Література має усі прикмети товару, який можна продавати. І буває, що кар'єра розвивається швидше, ніж якість творчого доробку.
Та у цьому випадку, все правильно, і поступовість, і довгий шлях. Це як величне, благородне дерево вростає у суспільний грунт, має міцне коріння, що сягає глибинних вод. І йому не загрожує зміна моди, смаків, девальвація цінностей.

Ковач 2012-03-21 / 00:47:11
Кой быв я малым чув им историї, што читаво пордабавут на Ваші, уд свойиї прабабкы Лялі (она была чумалюська) тай уд прадїдового брата -стрыя Юры, най будут обоє прщенні.
Пушли тоты коліна чиляди, а з ними и ушиткый тот світ ги бы го нигда й ни было. Жив вун довго, дас 1000, а може и буш году, а умер изовсїм нидавно, товгды кой умерли наші прадїды. Быв вун краснов мозайиков, уд котройи нам ся убстало лиш побите чибря. Я так, ги кой и пан Петро, люблю бабрати из тым чибрьом тулити го єдно д другому и гадати си за тоту красу што йи уже ни є. Болит ня за нив душа. Лиш горі на Мынчулі, над Вашым Петре Лугом, у буковуй хащи коло Уголькы, авадь у стародавнюй диривлянуй церкви годен им ся ни надовго завгурити. Тамкы ми ся видит што нич нікуды ся ни дїло і я сам єм елементом тойи Мараморошської мозайикы

Костак 2012-03-20 / 22:22:33
Боже, помагай! Це для Фединишинця. Є ти, нема тебе - яка різниця?
Мідянка - лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Є на це макумент. Отже, тешик-пожалуста, - соотвітственно. Упражняйтеся в есеях, але імійте сесе у виді. Гадаю, це не той случай, що: "прибери пня, дай "му ім"я, - буде з нього чоловік"? А вать-а вать...

Словянин 2012-03-20 / 22:14:45
Проза Мідянки значно гарніша, ніж поезія.

Фединишинець (Мейсарош) 2012-03-20 / 21:41:59
Погоджуюся зі Соррі. Правда, Скунць і Мідянка - це що луйтра з неба і луйтра в небо, тобто їх співставляти можна, але тяжко. Лексична палітра поетів надзвичайно різна. До речі, пане Костаку, по-перше, лавреатство тут ні до чого, а по-друге, теплий спогад, самобутня мова, висока ерудиція, одне слово, цілком пристойний допис. Наскільки мені відомо, Михайлові Грицю хотілося стати Ерделі, аби мадяри не чіплялися, аби легше жилося, таке собі звичайне пристосуванство. Ось я також у випадку чого Мейсарошем стану, а всі документи з прізвищем Фединишинець спалю і розвію по вітру з пішоходного мосту.

Костак 2012-03-20 / 18:52:06
Але в такому разі я мабуть зайвий...
Я також розуміюся на запахах і кольорах Мідянки. На його глибинах і мілинах. Зі Скунцем я б його з делікатності не співствіляв. Я його не тулю до жодних шаблонів, бо це було б смішно щодо мене, не кажучи вже про Мідянку.
Вам він подобається таким? Тіштеся!
Я ж хотів про зовсі інше...

сорри 2012-03-20 / 18:26:03
Як на мене, то есеї пана Мідянки, як і його вірші – це свого роду словесні карттиинки. З кольорами, часом - з запахами, деколи - зі звуками, буває - з історичною глибиною, але все одно як картинки. Нащо вимагати від нього трибунності Скунця, чи якогось іншого смислу, іншої логіки? Мідянка - то Мідянка, і не треба тулити його до якихось інших шаблонів. Тим він і цікавий, що пише саме так. Мені він подобається саме в такій якості.

Костак 2012-03-20 / 18:02:35
Враження, що п. Петро не усвідомив свого статусу. Він же вже лавреат. А пише по-старому. Посереднє есе. Про все. Ні про що.
А я що?..