Мукачево виділило 12,4 млн на безпілотники для двох бригад ЗСУ...
Уряд погодив звільнення голови Ужгородської РДА Гузинця і призначення його н...
Підтверджено загибель Михайла Бадиди з Демечів на Ужгородщині, який понад рік...
На Запоріжжі поліг Петро Ганич з Кам'яниці Оноківської громади (ФОТО)...
В Ужгороді водій, зупинений патрульними, швидко купив і хильнув алкоголь, аби прих...
В Ужгороді сквер міської лікарні реконструюють і облаштують за 40 млн грантових гр...
Мукачево виділило 12,4 млн на безпілотники для двох бригад ЗСУ...
«Коли Ви будете падати духом, опанує розпука – візьміть «Кобзаря»
Тримаю в руках невеличку книжечку. На титульній сторінці, обрамленій по кутках двома синьо-жовтими стрічками, портрет Тараса Шевченка та напис (назва): «В пам'ять 70 ліття смерти ТАРАСА ШЕВЧЕНКА * 9. ІІІ. 1814, + 10. 1861.». Видано її у 1931 р., у «друкарні ОО. Василіян в Ужгороді», «Накладом національної молоді Підкарпаття».
На світлині пластовий сеньйор Могікан (Василь Белей)
У книжечці 32 сторінки. Розпочинається зверненням (під епіграфом – цитатою Б. Грінченка із праці «Перед широким світом») до «Народу і молоді Підкарпаття». У ньому йдеться:
«Дня 10. марта 1930. року минає 70 років, як на віки закрив очи найбільший поет українського народа Тарас Шевченко. Ми сини того самого народа, з якого вийшов Шевченко, випускаємо в пам'ять 70 ліття Єго смерти сю скромну, власними стараннями видану книжечку. МОЛОДІЖЕ! Нехай не буде ані одного села на Підкарпаттю, де не булоб і де не читалиб цеї книжечки. Стараймося всюди як найдостойніше відсвяткувати роковини смерти Тараса Шевченка.» (тут і далі збережено автентичний правопис – прим. Авт.).
На наступних сторінках малюнок хати, у якій народився Т. Шевченко, його ґрунтовна біографія, із викладом літературної творчості та оцінкою її значення для українського народу. Знову цитую:
«…Єго слова розлетілися по цілій Україні, заходили до кожної хати, будили народ. Шевченків Кобзар се друге Евангеліє українського народу.
І зійдеш світ, перериєш всю світову літературу, найдеш всякі славні твори, але подібної книги до Шевченкового Кобзаря не найдеш. Кобзар це книга, в якій кожний Українець найде для себе щире слово. Селянин, чи пан, священик, робітник, наймичка, наймит, вдова, бідний, багатий, сирота, всі – всі знайдуть щось для себе. Кобзар се зеркало Українського народу, се наше вічне майно, майно, якого від нас ніхто не забере, огонь не спалить, вода не понесе – воно зістане для нас, щоби ми учились з него, набирали науки й витривалости до побіди.
Замовте і купіть Шевченкового Кобзаря. Візьміть і читайте вголос, щоби всі чули і училися стати людьми. І коли опанує вас недовіра, коли будете падати духом, беріть Шевченкового Кобзаря… Коли опанує нас розпука у тяжкій боротьбі, берім Кобзаря, а побачимо, що мусимо витривати до кінця, коли хочемо, щоб наші мрії здійснилися…
Коли стрічають нас з глумом, висміюванням і закидами, то ми прориваймося в перед і докажімо, що ми живі! Хочемо жити, хочемо побідити! І мусимо побідити!..».
Даруйте за таку розлогу цитату, однак слова, які написані понад вісімдесят років тому невідомим автором, є не тільки надзвичайно проникливими, але і сьогодні є актуальними. Тож, ще раз хотів би повторити їх сучасникам: «Коли Ви будете падати духом, опанує розпука – візьміть «Кобзаря». А хто не має – придбайте. Почитайте його з родиною, дітьми. Тим паче, що далеко не вся сучасна молодь таки по-справжньому знає творчість Українського Пророка, розуміє її.
У книжечці поміщена і підбірка віршів Т. Шевченка, серед яких – «Заповіт», «З псалмів Давида. LІІІ», «Мені однаково», «Суботів», «Якби ви знали паничі…», «Розрита могила».
Безумовним є те, що ця маленька книжечка виконала свою популяризаторську місію на Закарпатті. Бо у тридцятих роках минулого століття творчість Т. Шевченка у стала надзвичайно популярною у краї, значно вплинула на становлення національної свідомості. Моя мати згадувала, як вони, підлітки наприкінці тридцятих, і, навіть у першій половині сорокових років (але тоді вже таємно, бо за часів окупації Закарпатття гортистами таке було забороненим) гуртом, або з родиною – із батьком та мамою, вголос читали вірші із «Кобзаря», оплакували долю Катерини, вболівали за Гонту, переживали за страждання українського народу, надихалися любов’ю до України.
Цікавою є історія збереження цих книжечок, адже, як в роки угорської окупації краю, так і у радянські часи, тримати українські «буржуазно-націоналістичні» книги, а тим більше із синьо-жовтим обрамленням, було вкрай небезпечно. Тож, звідки вона у мене.
…24 – 25 березня 1990 р. у м. Хуст, з нагоди 51-ї річниці проголошення незалежності Карпатської України, відбулася виїзна сесія Великої Ради Народного Руху України за перебудову. На ній, практично вперше у ще радянській Україні, було сказано правду про її велич, історичне значення та вшановано творців та захисників.
У ці дні до Хуста приїхали тисячі людей зі всього Закарпаття та із поза його меж. Був тут уродженець селища Великий Бичків, на той час мешканець м. Мукачева – Василь Белей. У далекі березневі дні 1939 року, після того, як Закарпаття окупували угорські фашисти, він, сімнадцятирічний пластун «Могікан», закопав на батьківському городі у Великому Бичкові бочку, у яку загорнув дорогі для нього речі. Серед них були кілька десятків книжечок, «образчики» (тобто «портретики»), теж у синьо-жовтих рамках, – Т. Шевченка, видані тоді ж, коли і книжечка та значки учасників Всезакарпатського просвітянського з’їзду, що відбувся в Ужгороді у 1937 р. (у ньому взяло участь від п’ятнадцяти до тридцяти тисяч чоловік зі всього краю). Значки були із рідкісної тоді пластмаси жовтого кольору та написом синіми літерами.
І от, коли затріщала «імперія зла», він викопав цей скарб. У Хусті п. Василь роздавав книжечки, значки, ображчики усім бажаючим. Кілька книжечок збереглися у мене. За останнє двадцятиріччя я їх вручав у дар видатним особистостям, патріотам нашого народу. У свій час, серед них були Вячеслав Чорновіл, Михайло Косів, нещодавно, з нагоди ювілею – шістдесятиріччя від Дня народження – отець Василь Данилаш, а 8 грудня книгу, на засідання Головної ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка отримав і її голова – Павло Мовчан.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
ГРУНЬ 2012-01-28 / 22:31:11
Було собі таке чисельне ТУМ (товариство української мови ім.Шевченка), до нього входило також багато науковців НАНУ, та комусь, по завданню когось, припекло розвалити те ТУМ, щоб стало воно маленьким та ще й без голови в результаті вийшла така собі малочисельна Просвіта, а чим вона зайнята, відомо тільки камерному П.Мовчану. Жаль, що люстрація так і не відбулася. Авторові на замітку, один чоловік з Росішки, колись зібрав матеріали на цілий гуцульський словник, цікаво чи десь збереглись ці рукописи?
сорри 2012-01-28 / 00:52:12
http://reff.net.ua/16885-Grammaticheskie_osobennosti_yazyka_V_SHekspira_na_materiale_tragedii_Gamlet.html
задайте в інтернеті "мова Шекспіра" і ошколуйтеся... :)))
читач 2012-01-28 / 00:43:20
2 сорри 2012-01-27 / 01:35:46
Ви, безперечно, читали Шекспіра 19 і 20 століттів в оригіналі.
Ви не мелете дурницю!
Авт. 2012-01-27 / 09:35:19
Словянин 2012-01-26 / 20:07:22
"...Піпаш при усьому сврєму патріотизмі не розуміє, що рухівській проект був усього-на-всього сіонським проектом".
Створення НРУ не має жодного відношення до даної теми. Втім, все ж зауважу, що окрім дослідження даної теми, ще є (чи був, бо дехто помер) близько знайомим із багатьма особами, котрі були ініціаторами створення НРУ, і не тльки в Закарпатті, а й у інших областях, а також на загальноукраїнському рівні. Серед них - шістдесятики, дисиденти, вязні ГУЛАГу, також, на той час, - патріотично налаштована молодь. Тож, базікати про "сіоністський проект" - абсолютно безпідставно. Більше того - дурість. Створення Ураїнського Народного Фронту (НРУ) було тогочасною формою національно-визвольної боротьби українського народу. Зачинали його, наражаючись на небезпеку (будучи свідомі цього) - українські патріоти, до яких долучилися і антитоталітарно та демократично налаштовані представники інших народів.
сорри 2012-01-27 / 01:35:46
Читачу, ви б почитали Шекспіра його тогочасною англійською мовою, а тоді би мололи дурниці про коньюнктуру...
читач 2012-01-27 / 01:21:59
2 Махайло Фединишинець 2012-01-25 / 14:38:43
"порівнювати українську мову 19 століття з українською 20-го - нонсенс, абсурд" (ц)
Так, так, українську класику підвлаштовували під політичну коньюктуру.
А от в англійській, французькій або або німецькій класиці непотрібно було цього робити.
Фединишинець - Слов"янину 2012-01-27 / 00:16:05
Шановний, зруйнувати авторитет Шевченка неможливо не те що інтелектуальному й по-доброму задиристому Бузині, а й відвертим, цинічним українофобам. Так само, як, приміром, русофобам не до снаги опустити Пушкіна. Та я проти поверхової, на кшталт радянської іконізації обох. Повірте, не все так просто: так званий гаркавий Лесь дуже й дуже попотів, аби написати "Вурдалака". Він підняв унікальні пласти з біографії Кобзаря, своєрідно осмислив і епатажно, з гумором подав. Рекомендую! І хай хтось, ідучи по стопах Бузини, напише щось ліпше, таке, що, за вашою логікою, зцементувало б постать українського генія. До речі,також не пожалкуєте, якщо осилите Жоржа Грабовича "Шевченко як міфотворець". Цікаво, що Бузина хитро скористався літературознавчими дослідженнями американця, зокрема й про оголений автопортрет Шевченка (правда, Грабович наголошував, що пікантний шедевр зберігся і завдяки літературознавцю Сергію Єфремову)...
Словянин 2012-01-26 / 20:07:22
Кожна людина, що є символом тієї чи іншої нації, у нашу епоху, на жаль, має не мало гріхів, але хто дав право різноманітним гаркавим олесям бузинам руйнувати авторитет українських постатей. Чомусь Бузина не опускає реальних ксенофбів і ворогів європейських народів - Мойсея, Давида, Ісуса Навина, Соломона тощо, а опускає один із символів одного з величних словянських народів - українців... На жаль, Святослав та Хмельницький свого часу мало їм виписали звіздюлей... Це один бік медалі. Інший бік медалі полягає у тому, що Піпаш при усьому сврєму патріотизмі не розуміє, що рухівській проект був усього-на-всього сіонським проектом.
ярослав орос 2012-01-25 / 19:30:48
9о9омY 2012-01-25 / 19:13:44
Не переживайте так болісно,Ярославе!
Краще вертайтеся назовсім до центру європи, бо без вас тут культура пропаде.
повернусь тільки тоді, коли мене чекатимуть... щиро...
9о9омY 2012-01-25 / 19:13:44
Не переживайте так болісно,Ярославе!
Краще вертайтеся назовсім до центру європи, бо без вас тут культура пропаде.
ярослав орос 2012-01-25 / 19:04:33
я знаю, що четвертий реактор в особі "тараса шевченка" завжди непокоїть укяку блядь...
як не стараюся позбавити нашого Козбаря від наших дримб..ю не виходить...
закарпаття у центрі європи...
дуже важливо... так каже Вітянь БАЛОГА...
Махайло Фединишинець - Левку 2012-01-25 / 14:38:43
Логіка підказує, що ви наслухалися виступів Леся Бузини. Правда, я чомусь переконаний, що не читали його резонансної, надзвичайно цікавої та до біса аргументованої книги "Вурдалак Тарас Шевченко". Але, приміром, для мене Бог української поезії залишився Богом і після Бузини. Уперше я цілком глибоко ознайомився з "Кобзарем" на 3-му курсі філфаку. Враження - незгладимі. Це - геній! Далі: порівнювати українську мову 19 століття з українською 20-го - нонсенс, абсурд. А жінки, алкоголь, амбіції - це буденні речі для багатьох творчих особистостей. І свербить вас ущипнути: ось ви кажете, що Шевченко був малограмотним, а самі замість "редагували" написали "редактували" (про тавтологію я вже мовчу). І що таке редагували: щось підказали, два-три рядки змінили, строфу дописали, кому-крапку поставили і т.п.? Смішно, шановний!..
Левко 2012-01-25 / 10:03:13
Аби орігінал творчості Т.Г. Шевченка надрукували у підручнику, то від української мови діти відмовились. Шевченко був малограмотною людиною з більш помірними амбіціями і більш охочим до зеленого змія і жінок ніж до мовного питання. Його твори редактували десятки редакторів, щоб надати їм пристойного звучання.
Кум 2012-01-23 / 07:33:09
Коментар видалено. З хамством - на "Репортер". Адмін
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta