ЧОМА КЙОРЬОШІ ТА НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ

Шандор Чома Кйорьоші

Тібору Вашшу

Цімборо, воно вже так най буде, як є, ніяк не повернеш навспак... Напевне, буде повік, і нічого не вдієш з братами нашими меншими – русинами. Хтось їх як гепнув по голівці ще в лоні матері, так по життю й ходять прибиті, і відходять помалесеньку в інші світи такими – трішечки тю, трішечки га, вже під віком деревища. Хоч, треба щиро сказати, – б’ються русини за свою ідентичність до останнього патрона. Ну, не мені тут розводити теревені... Маємо у даному разі безліч прикладів.

Але мова наразі про інше. Почнемо з пам'ятників у середмісті Мукачева. Де-де, а в сьому місті русинством аж дзвенить. І все те озивається в металі на п'єдесталах. Я мало не розплакався, коли побачив куценького нашого будителя в бронзі, наче якесь одоробало з кунсткамери виставили на показ для потіхи. Напевне, нинішній міністр з надзвичайних ситуацій трохи пожмотився, не дав усієї визначеної суми на литво Олександра Духновича, через що він такий і видався куций, як карлик. А, скажімо, входило б село Завидово в межі Ужгородського району, то в Мукачеві викрашався пам'ятник, як у столиці краю. Перед облдрамтеатром. Там бо ж не якийсь О. Духнович укляк бовваном, а сам грізно-величний отець Димитрій (Сидор). Але... повертаємося знову в середмістя Мукачева.

З етичних міркувань, звісно, не чіпатимемо обеліска на братській могилі радянським воїнам перед ратушею, а кинемо побіжно оком на облросдрамтеатр, і переведемо погляд та замилуємося двома шнобелястими бороданями з грубезною торою, що ледве вдвох її тримають. І вкотре переконаємося, що тутешняки споконвіку були на рідній землі: тупі, сліпі й неосвічені, і лише завдяки солунським братам-пройдисвітам набралися грамоти.

Ідемо далі, й потримаємо за перста сажотруса в бронзі, (нічого забава), і за кілька кроків упадемо навколішки перед погруддям Мойші Лібу, чи то пак перед бюстом Міхаю Мункачі. Неподалік, рукою подати до русинської штаб-контори... Тут, маю вам сказати, брати наші менші, щó ви – дали маху!
Слід було в даному разі на все середмістя по стінах відрихтованих фасадів вилити з бронзи барельєф за картиною "A szlávok hódolása Árpád előtt" того ж таки фон Ліба. Позаяк Міхай Мункачі має таке відношення до мадярів, як малорос Микола Гоголь до походження Катерини ІІ...

І щодня цілувати Арпада в бронзову гузицю!

І нарешті – про приємне. Ітиметься про милих мені мадярів. Свого часу я захопився був пригодницькими творами Мора Йокаї, особливо його романом "20 000 років під кригою", переклад, здається, Івана Чендея. Потому перейнявся життям і творчістю Шандора Чоми Кйорьоші (1784-1842). Ось про сього виплеканого з духа та плоті щирого мадяра, який прославив свій народ, як на материковій Мадярщині, так і за її межами, на всі віки, я й хочу повести мову. Бо мадярон од мадяра різниться. Як хохол (малорос, русин) від українця...

Чома Кйорьоші прийшов власне на світ не в материковій Мадярщині, а в оточені румунського ареалу осілості, через що те й викликає у мене порівняння з приходом ніцшеанської постаті Ольги Кобилянської в українську літературу саме на колись "не нашій, на чужій" Буковині. Там, напевне, де затісно, там і рветься... Хоч, один з родів Фрідріха Ніцше походить з слов'ян. І не чіпатимемо наразі будь-чию чистокровність (за кровозмішаним Гітлером), а наголошуватимемо передусім на prima spiritus будь-якого індивідуума.  

Отже, Чома Кйорьоші народився в секейській угорській сім'ї на території нинішньої Румунії. (Секеї або секуї – "секей" походить від мадярського етноніма Székely, буквально перекладається "люди"; також рум. Secui – одна з найвідоміших субетнічних груп, що складають угорську нацменшину на території сучасної Румунії).

Чома Кйорьоші побачив світ у сім'ї збіднілих поміщиків. (Далі посилатимусь на: Религии мира. История и современность. Ежегодник 1985. М. "Наука": стор. 257-263). І змалку мав неабиякий хист поліглота. Закінчив Гьотенський університет, де вивчав історію середніх віків та арабську мову. Десь тоді безтямно захопився Сходом як прабатьківщиною свого народу та джерелом угорської мови. Та й подався 1819 року в далеку дорогу, в східній одежі, під іменем Іскандер Бека. З караваном купців перетинав моря та пустелі, від Константинополя, через Тегеран і Багдад, до Калькутти, звідти навідувався в Гімалаї.

За час мандрівки він вивчив, крім європейських мов, що вже володів ними, – турецьку, арабську, іврит, фарсі, пушту, санскрит, бенгалі, хінді та маратхі, а вже в Лахорі, познайомившись з відомим англійським сходознавцем Вільямом Мооркрофтом, молодий Кйорьоші розповів йому про свої плани та за порадою метра взявся за вивчення тибетської. Цією мовою, що в VI ст. мала вже письмо, було створено чимало оригінальних творів релігійної, філософської та історичної літератури. В монастирях Гімалаїв береглися тибетські переклади значущих буддистських пам'яток на санскриті, багато з яких вважалися втраченими в Індії.

Кйорьоші сподівався, що в тибетських рукописах він натрапить на джерела, які допоможуть йому пролити світло на прадавню історію мадярів та їхню мову. Чома Кйорьоші вирушив у буддійський монастир Зангла в Ладаці. Там, загубившись високо в горах, у холодній келії він вивчав пожовклі манускрипти – складні візерунки тибетського письма. Значну допомогу йому надавав сам лама Санг-гя Пхун-цок, освічена людина, яка знала Тибет, як свої п'ять пальців.

Одночасно Шандор Чома Кйорьоші взявся за укладання тибетсько-англійського словника. Попервах він думав по закінченні сьої копіткої праці повернутися до головної мети своєї мандрівки. Та натрапив на неоцінені скарби (безліч томів буддійських канонічних текстів), і взявся їх переписувати.

Слід наголосити на тому, що монастирі Зангла, Пуктал, Канам, де працював Кйорьоші, розміщалися на висоті 4500-5000 м над рівнем моря. Атмосферний тиск там удвічі менше норми, що часто викликало гірські хвороби – задуху та головокружіння. Вода кипить уже при температурі 60-80 градусах, через що їжа бувала не раз недовареною. Та Чома Кйорьоші не зважав на те, перейнятий цілком наукою. Він безугаву працював, не зважаючи на холод, скудну їду. Його раціон часто-густо складався з жмені вареного рису та чашки солоного чаю з молоком і маслом.

Один з найвагоміших результатів його титанічної праці став "Тибетсько-англійський словник". Виданий 1834 року в Калькутті. (Свої праці в Індії він друкував під прізвищем Олександр Чома де Кйорьоші). Цей словник відтак став значним поштовхом у вивченні тибетології в світі. Дотепер він вважається для науковців-тибетологів одним з найавторитетніших. 

Працюючи над своїм словником, Чома Кйорьоші глибоко вивчив граматичну систему тибетської мови. Через що цілком закономірно, що 1834 року він видав "Граматику тибетської мови", що послужила підмурком для подальших досліджень. У тодішній Європі був відомий тільки один-єдиний короткий опис тибетської мови – книжка місіонера Авґуста Ґіорґі, що побачила світ в Італії 1762 року. Юрій Реріх 1957 року відзначив, що "Граматика" Чорі Кйорьоша "до сього часу одна з найкращих граматик тибетської мови".

Мадярський учений надрукував основні розділи важливого трактату з тибетської медицини "Чуд ші", що пов'язана з народною індійською медициною – аюрведою. Дуже цікаве видання, суть його вибудувано на власне арійському мисленні. (Заслуговує на окрему розмову). 1833 року Кйорьоші закінчив працю "Короткі замітки про "Субхашіте Ратна Нідхі" Сак'я-пандіта", що її присвятив твору відомого вченого, який проживав у Середньому Тибеті, в монастирі Сак'я. З 454 шлок Чома Кйорьоші переклав 234. Твір починається з десяти заповітів Будди: не вбивай, не кради, не перелюбствуй, не бреши, не вживай поганих слів, не говори дурниць, не набріхуй, не скупися, не тримай зла, не переч, якщо неправий. До сих заповітів було додано ще шістнадцять правил, внесених на початку VII ст. тибетським правителем Срон-цзан гамбо (629-650): шануй Бога, сповідуй справжню релігію, поважай знаючих, шануй батьків, поважай старших за становищем у суспільстві та віком і т.д і т.п. З визначенням добра, добродіяння та виявлення мудрості або дурості, характеристики загальної поведінки людини наводиться понад 250 афоризмів і прислів'їв. 
Праці угорського вченого з буддизму та його переклади з санскриту канонічних текстів склали збірник "Дослідження з тибетології".

Творчий спадок Шандора Чоми Кйорьоші має великий вплив на розвиток тибетології та буддизму не лише в Індії, де він проживав, а й за її межами, передусім у самій Мадярщині. Засноване тут Товариство Чоми де Кйорьоші об'єднує дослідників тибетської мови та літератури, буддизму й історії Середньої Азії.

Помер невтомний за життя Шандор Чома Кйорьоші 1842 року в Дарджилінгу. Справді заслуговує на пошану епітафія на нагробку, поставленому Бенгальським Азійським товариством на його могилі: "Його словник і граматика – найкращий та справжній пам'ятник йому".

...А в середмісті Мукачева тільки й чутно:

 – Munkácsy, Munkácsy... – так і напрошується додати: "Моголи! моголи!"// Золотого Тамерлана онучата голі...

Теги:

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати