“Дурень ти, дурень, Іване!”

Що не кажіть, а телебачення наше республіканське (не державне, звісно) буває інколи навіть віртуозним. Місцями доволі глибоко, аж до кісток і жил чутливих, бурить. Ще при цьому провертатимуть хлопці потроху свій бур, аби чутливіше й надійніше. Звичайно, порядна людина дивитися цього не стане. Але ж чоловік наш буває часом і слабкий...

“Дурень ти, дурень, Іване!”

Оце щойно втрапила мені на очі цікава до неможливості передача – поет Іван Драч завітав у гості до культурного такого акордеоніста, Яна Табачника. Справді, це високий клас. "Ліхо сработано!". Зійшлися в братерських лагідних розмовах два світи, поєдналися до неможливості близько дві поважні начебто культури, троянда й виноград. А з другого боку глянеш – несоєдініма недоречність. Чомусь у цьому місці думка моя починає непочтенно так витанцьовувати, збиваючись на манівці з визначеного розумним світом мультикультурного напрямку, п'яно хитається й перекидається на бічне – якісь там лисиця й виноград, фарбований лис, кіт Базіліо. Ніяк не розбереш, про що взявся говорити. Якби трохи емоцію стримати...

Бідний наш П'єро. Його ловко розводять, всіляко паплюжать (не знайшлося підходящого слова – як у тій дурнуватій рекламі), давлять потихеньку каблучком на те, що йому мабуть найдорожче, а він, біднесенький, усе це мимо вух пропускає і не помічає, лишень про своє культурне споминає. І чиниться з ним ця витончена розвага з особливою старобіблейською хитрістю й заманливо лихою вправністю – з тренованими в часі мудруваннями та начебто легкими побрехеньками. Не знадобилося й автодафе, ані пекельного вогнища, бо наш Іван сам собі сходить, куди скажуть і вкажуть.

Ото і все, немає в нас більше Йвана. З'їли й не поперхнулися. І справ його минулих днів більше не варто згадувати, бо таке дрібне та нікчемне. На що він життя своє потратив? Однак, не все ще втрачено. Йому там щедро виписали часу потрудитися плідно принаймні десять літ, тільки б у спокої і тиші. І всім нам також – краще б мовчок і цвинтарний порядок навкруг – і ніяких там інших прапорів та ідей. Отак дуже навіть мило й просють: належиться Івану в наше рідне державне знамено, синьо-жовте, акуратно загорнутися. Щоб і його, і всіх інших милих українців за тим прапором ніхто не видів. І тоді станеться кожному благодать і благоденствіє. Як часом і мріється нашому Івану.

Володимир Кришеник, Закарпаття онлайн.Блоги
11 вересня 2011р.

Теги: Драч, Табачник

Коментарі

2011-09-16 / 11:49:00
анонім, 13.09.2011 11:36

Чом оп'ять забанили!
За єдну лиш спокійну і то без усякої агресії констатацію! Чи admin собі й далі думає, жи украінци ушиткі є до одного порядні, у всьому чесні люди?

Словянин 2011-09-14 / 20:01:00
Володимир Кришеник пише витончено і загалом правильно.

2011-09-13 / 11:36:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

26 2011-09-12 / 18:55:00
Хто б сумнівався.Що значить з'їли Івана? Знайшли дисидента. Який же він дурень? Вічний пристосуванець.

007 2011-09-12 / 16:17:00
2анонім, 12.09.2011 15:39

Про юдофобію не згоден. Там надто м'яко все сказано. А то почнеш дивитися телевізор - хоч би ніби опозиційний TVi, все одно обслуговують якщо не донецький, то дніпропетровський клан. З усіма відповідними наслідками. Не кажіть, що це юдофобія. Проста констатація.

2011-09-12 / 15:39:00
Чого і слід було чекати.
П. кришеник уліз у добру компанію - набрався тут юдофобії, як пес бліх

Demon Killer 2011-09-12 / 15:09:00
Якщо не помиляюся, поет Іван Драч входить до якоїсь-там консультативної ради при президенті Януковичу. Чи варто дивуватися, що скоро він не тільки до культурного Яна, а й до освіченого Дмитра Табачника на вогник завітає. А заголовок правильний.