Одеса

Я їхав до Одеси з тривожним передчуттям. Місто, яке колись славилося своєю гостинністю і в якому мирно уживалися різні народи, нині згадується переважно в негативному контексті. Ще б пак, за останні півтора року завдяки місцевим чиновникам Одеса міцно перехопила лідерство у такому неприємному змаганні як українофобія.

Спочатку Одеський голова облдержадміністрації, наш "землячок"  Едуард Матвійчук повів боротьбу з єдиною україномовною газетою регіону – "Чорноморськими новинами", відмовивши їй навіть у частковому державному фінансуванні. Оскільки йшлося зовсім не про економічні питання, бо ж на інші видання навіть збільшили видатки, скандального "губернатора" включили до п'ятірки найбільших ворогів української преси. Найстаріша одеська газета, якій вже виповнилося 90 років, таки вижила, але честі владі, яка представляє Україну, не додала.

Закарпатець Матвійчук із перших днів свого керування продемонстрував, що в Одесі українського слова не потерпить. І справді у порушення Закону про державну мову цей чиновник принципово спілкується з усіма російською. Посадовці облдержадміністрації, які раніше послуговувалися в роботі державною мовою,  за правління Матвійчука  перейшли на російську.

Але антиукраїнські "подвиги" "губернатора" це "квіточки" у порівнянні з тим, що став виробляти вибраний торік мером Одеси Олексій Костусєв. Уродженець Росії, який на виборах 2005 року завішав Одесу білбордами "З нами Бог і Росія", повів справжній наступ на все українське. Першим ділом заборонив державну мову в Одеській міськраді, перевівши все діловодство на російську, що є кричущим порушенням законодавства України.

Наступними об'єктами його ненависті стали українські діячі, які безпосередньо пов'язані з Одесою.  Так, було скасовано рішення попередньої міської влади про встановлення пам'ятника останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському. Це при тому, що вже відбувся конкурс, виплачені премії, витрачені міські кошти. Але Калнишевський Костусєву не подобається і квит! Що з того, що саме цей отаман ходив зі своїми козаками на Хаджибей (теперішню Одесу), здобуваючи його для Російської імперії, а  цариця Катерина нагородила козацького ватажка найвищими відзнаками. Що з того, що навіть біло-блакитна Верховна Рада ухвалила рішення про відзначення ювілею Калнишевського. От якби той був російським козаком, тоді так – пам'ятник йому українофоб Костусєв схвалив би.

Так само нова міська рада позбавила дитячу бібліотеку №8 імені Івана та Юрія Лип, яке вона носила одинадцять років. Чому? Бо вони були відомими українськими діячами та ще й до того ж одеситами. А Одеса, на думку костусєвих, не має асоціюватися ні з чим українським. Тут мають вшановуватися російські чи єврейські діячі, але ніяк не українські. Так будувалася тут великодержавна політика протягом століть. Таку ж політику в Одесі хоче продовжувати прихильник гасла "Бог і Росія" мер Олексій Костусєв, за якого проголосували, до слова, лише четвертина одеських виборців. 

Він справді розбудовує Росію в Україні, приймаючи  програму підтримки російської мови чи запроваджуючи фестиваль російських театрів. Але найбільший вінцем печерного україножерства стало переведення усіх без винятку (!) україномовних шкіл міста в режим двомовних. Ось так – те, що не зміг зробити навіть совєтський тоталітарний режим, Костусєв запровадив одним розчерком пера. Україномовних шкіл в Одесі більше нема.

Ясна річ, що з таким нищенням українства у власній державі українці Одеси не змирилися. "Просвіта" виступила проти? Її відразу виселили з орендованого приміщення в центрі міста. А й справді для чого надавати українським організаціям комунальну площу? Хай уже краще вона пустує. Такий хід думок костусєвих.

Хто там ще протестує? Керівник козацької організації Сергій Гуцалюк? Невдовзі його автівку було спалено невідомими.

Небачений наступ на все українське, змусив одеських українців згуртуватися. Новим явищем у житті міста став Український клуб Одеси. Створений у далекому 1909 році, він тепер знову був покликаний до життя. Як і на початку ХХ століття, він об'єднав місцевих інтелектуалів, які вболівають за рідну мову і культуру у своєму місті.

Український клуб запровадив своєрідний "вільний університет", запрошуючи до Одеси відомих дослідників. Свої лекції у переповнених залах вже прочитали з десяток інтелектуалів не тільки з України, але й Росії і навіть Канади. Зустрічі з Ярославом Грицаком, Андрієм Окарою, Наталею Яковенко, Тарасом Возняком запам'яталися багатьом. А на творчому вечорі Василя Шкляра український театр імені Василька мало не тріщав по швах: прийшло понад 1 200 глядачів.  Схвильований письменник зізнався, що такого аншлагу не мав у жодному місті.

Та найбільшим виявом зростання українського патріотизму став День незалежності, який був організованими громадськими зусиллями. Приморський бульвар буквально цвів від вишиванок. Одесити не впізнавали рідне місто. Навіть антиукраїнська преса здивовано відзначала, що такого святкування Одеса ще не бачила. Живий ланцюг одеситів у вишиванках протягнувся від пам'ятника Дюку Ришельє аж до морського вокзалу, охопивши близько шістсот чоловік. Одеська молодь демонструє інакші вподобання, ніж влада Партії регіонів.

А 25 серпня в Одесі відкрився Український дім, яким опікується Наталя Чайчук. У триповерховому будинку розташувався Український клуб та прес-центр, українська світлиця, де проводитимуться різні майстер-класи з традиційних ремесел, книгарня та кав'ярня. 

Книжковим бізнесом опікуватиметься Галина Дольник, яка має свою українську книгарню і на розі Троїцької та Рішельєвської. Вона відзначає, що  за останні десять років цікавість до української книжки в Одесі зросла. Це добре видно по такому факту: щойно  у загальноукраїнських мас-медіях пройде інформація про книжку, як її відразу питають у пані Галини. Щомісяця у новій книгарні-кав'ярні організовуватимуться зустрічі з письменниками, а також виставки одеських художників на українську тематику.

Українське життя в Одесі триває. Триває всупереч костусєвим і матвійчукам. Ба, навіть у приватному яхт-клубі у Санжійці замість російського андріївського прапора на День незалежності підняли синьо-жовтий. І не спускали аж до часу нашого від'їзду із цього мальовничого приморського села неподалік Іллічевська.

Я від'їжджав із Одеси значно спокійнішим. Десь там, за шибкою купейного вокзалу залишалося південне місто із правильно накресленими вулицями, повними пороху і сонця. Знаменитий ринок на Сьомому кілометрі, який  жваво обговорює податкову декларацію Олексія  Костусєва, котрий тільки за рік офіційно збільшив своїх статків більше, ніж на мільйон гривень. До слова, головним опонентом міського голови є його син Олексій Гончаренко, заступник голови Одеської обласної ради. Він нещадно критикує батька і навіть влаштовує прес-конференції з цього приводу.

 Що ж, в Одесі всього побачиш. Мільйонне місто живе, працює, торгує, відпочиває і... бореться. А значить, ще побачимо -- чия візьме.

Олександр Гаврош, Одеса-Ужгород

Теги: Одеса, Едуард Матвійчук, Костусєв

14 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати