До питання плагіату в Україні

На мою думку, явища плагіату й корупції в Україні дуже схожі. І корупція, і плагіат офіційно визнаються як щось ганебне, аморальне й протиправне. У той же час, вони є частиною нашої культури (у розумінні культури як системи цінностей, світосприйняття, норм поведінки тощо), вони – невід’ємний атрибут українського буття.

І все ж, якщо про корупцію повсякчас говорять і на кухнях, і  з високих трибун, то плагіат (крадіжка інтелектуальної власності, видавання чужих ідей за свої) до недавна зазвичай були оминали увагою. І раптом українські ЗМІ зарясніли інформацією про плагіат. У "запозиченні" чужих ідей, висловів, думок та навіть життєвих спогадів помічені основні українські "достойники": Президент країни, Голова парламенту і лідер опозиції. Народ тішиться, що хтось підловив мешканців українського політичного Олімпу, але не обурюється. І справді, чому обурюватись чи засуджувати, якщо плагіат, як і корупція, є нормою у наших широтах, і без них українцям довелося би вибудовувати цілком інші суспільні відносини – а ми ой як не любимо зміни, особливо якщо змінювати потрібно себе.

Пригадую, одним із перших "культурних шоків" у США для мене було те, що кожен викладач починав курс із розтлумачення питання авторства та плагіату: що таке критичне осмислення думки та аналіз матеріалу інших авторів, що є цитатою, що є запозиченням, а що є плагіатом. На Заході кожний університет веде жорстку політику щодо плагіату. За використання матеріалу без посилання, я вже не кажу про "шпори", "бомби", хабарі й інші доволі традиційні в Україні методи здобування "освіти", у США та Великій Британії студент автоматично провалює курс. Мого знайомого (до речі, виходця із совка) було у кінцевому підсумку виключено з американського університету за те, що вставив у свій реферат без посилань шмат якоїсь завантаженої з Інтернету статті.

Що ж у нас? А у нас освіта давно вже є бутафорією. Якщо система західної освіти спрямована на плекання аналітичного й критичного мислення, то у нас вона виховує покірність, стандартність, здатність відтворювати великі обсяги чужої інформації, без її розуміння чи осмисленого відкладання в пам'яті (один професор в УжНУ називав це методом трьох "З": зазубрив, здав, забув). Наша система освіти інститулізувала плагіат, зробила його своїм наріжним елементом. Пригадую, був у мене в УжНУ викладач, який на іспиті водив пальцем у підручнику, перевіряючи чи студент дослівно переказує матеріал (бо і сам не розумівся у предметі, який викладав). Від них у совку вимагали на пам’ять переказувати рішення з’їздів КПРС та ВЛКРМ – а тепер вже вони й плеяда їхніх молодих учнів керуються тією самою "методою". Аналіз, пошук і використання альтернативних джерел і матеріалів, обґрунтована критика чи опозиція до вчителя в нашій освіті сприймаються як нахабство, невихованість і зарозумілість. Плагіат, конформізм і стандартність є усталеною загальноприйнятою нормою, інше – девіація.

Не для кого не секрет, що реферат в Україні – це у кращому разі переписаний, а зазвичай – банально роздрукований текст, написаний чи скомпільований кимось іншим. Та що там реферати, коли курсові, дипломні, докторські скрізь і всюди створені,  м'яко кажучи, з порушенням інтелектуальної власності. Пам'ятаю, в УжНУ наша робота над курсовими полягала у тому, що ми сканували російськомовні книжки чи статті та перекладали їх у "Рута-Плай". Схожим чином цілі кафедри випускали книжки й підручники. Цікаво, що допоки я не поїхава навчатися за кордон, то сприймав усе це як норму – що так наука і робиться.

Про те, що явище інтелектуальної власності ще дуже чуже для нашого люду говорить і тон коментарів під статтею про плагіат на рідних теренах: буцімто, а що за рейвах – так всі ж крадуть, оце так і "сенсацію" знайшли. Справді, де там до сенсації... У нас дуже багато людей "користуються" чужими ідеями та наробками, незалежно від їхньої якості, при цьому забуваючи вказати на авторство. Регулярно у різних соціальних мережах бачу, як люди використовують чужі вислови, жарти тощо, виставляючи їх як свої (у поле "що у мене зараз на думці" на Фейсбуці чи "статусі" в "Одноклассниках"). І цитують, до речі, не Цицерона з Сенекою:) На різні свята я відкладаю свій мобільний, оскільки мене теліпає від хвилі графоманських, "copy-paste" віршованих вітань. На Різдво, здається, шість різних людей переслали мені однаковий "шедевр" віршованого вітання. Вірю, люди це роблять з благих намірів, від щирого серця, навіть не усвідомлюючи, що через такий плагіат вони позбуваються індивідуальності. І не їхня провина, що ні батьки, ні школа їх не навчила, що плагіат – це виказування власної убогості та сірості.

07 вересня 2011р.

Теги:

Коментарі

зак 2012-03-07 / 23:20:27
"Вчені" з УжНУ дотепер не виросли із штанів студента-компілятора-плагіатора. Недавно прочитав стару позитивну рецензію А. Мигаля на працю В.Ткачика зі Львова. Матінко рідна! Це вже ми зустрічали. Мигаль сном-духом не відав, що Ткачик передер літопис природи заповідника і ще кілька статей, ніколи не працюючи там. А чого мигаль рецензує у невідомих йому тематиках? Карати треба обох.

Антон 2011-09-10 / 21:12:00

І як, Віталію, справдились побажання?

Віталій 2011-09-09 / 11:44:00
Пам’ятаю стандартне привітання в школі: "Щастя, здоров’я, успіхів у навчанні, вчитися на "4"-ки і "5"-ки"

п, Тамара 2011-09-09 / 11:27:00
Якщо ви волієте, щоб ваша дитина самостійно мислила і мала своє судження, то не купуйте їй готові твори на любу тему, а також різні "рішебники". З цього і треба починати.

Антон 2011-09-09 / 00:58:00

Сісти і заплакати:) Якщо серйозно, то варто почати звертати увагу на поширеність у нас плагіату, оскільки через узвичаєність явища ми часто несвідомі масштабів практики плагіату в Україні. Про досвід західних вишів я вже згадав. Даруйте, якщо не написав прямим текстом, що вважаю корисним запозичити подібну академічну культуру. Щодо плагіату на Фейсбуці чи через смс, то я регулярно по-дружньому підкалуюзнайомих із цього приводу. Але у дописі я не ставив за мету запропонувати програму викоренення практики плагіату в українському суспільстві – радше, хотів спонукати більшу, і тривалішу, увагу на це явище. Плюс, висловив окремі власні думки щодо цього феномена.

О.Д. 2011-09-08 / 22:56:00
Хто винен - зрозуміло. А що робити?

Андрей 2011-09-08 / 10:38:00
о, у всьому винуваті надто старанні "перекладачі" (старанні не в плані перекладацької роботи, а в своїй запопадливості і "активній" колєнно-локтєвой позіції) (http://obkom.net.ua/news/2011-09-07/1815.shtml)
:)

Андрей 2011-09-08 / 09:59:00
Два моменти:
1ий) це все люди "с таво врємєні", вони інакше не можуть:
"Ну что же, обманывать, присваивать сначала государственное, потом колхозное, потом бригадное, а уже потом конкретное соседское. Деградация идет, как обычно, сверху вниз. Только страх суда останавливает какие-то руки. Закон. Как же получается? До этого мрачного слова – закон? Где наше простое домашнее – брать чужое нельзя! Брать чужое – никогда! Даже умирая. Где простые понятия? Воспитать овчарку в краденом ошейнике не брать из чужих рук под страхом смерти даже колбасу. И ведь эти лохматые не берут даже колбасу и даже мясо, хотя мясо берут все.
...У кого отголоски святого «не укради», «не убий». Кому еще бабушка, верующая бабушка, успела сообщить. Ну, объяснили, что Бога нет. А почему нельзя ругаться матом? Сквернословить? Ну почему? Ну если все вокруг – и девушки-артистки, и руководители районов. Что значит: не бей женщину? Постороннюю, что ль? А это же жена! Не пинай слабого. Почему? А если он противный? Ну очень... Как проповедовать те заповеди из Библии, которые сейчас известны как правила хорошего тона, и не более? А знание Уголовного кодекса как папина угроза снять ремень. Как просто сказать: «У него много, а у тебя мало, возьми у него». И как долго потом надо учить его не брать чужое, государственное, колхозное, бригадное и соседское. А почему, действительно? Что тут плохого? Ну лежало, и никого. Парочка ушла, а чемоданчик-дипломатик остался возле урны. Мы постояли, подождали, они не вернулись, мы взяли и пошли. Вот он, Костенька с ним в институт ходит." М. Жванєцкій (60-70і роки, між іншим).
2ий) найбільш огидне навіть не те, шо крадуть і видають потім за своє, і не те, шо навіть не рефлексують з цього приводу, а те шо при цьому вважають себе мало не моральними еталонами і т.д.

Ігор Баран 2011-09-08 / 09:49:00
Антоне, сподобалось ! До речі, це явище надзвичайно старе, і тягнеться іще із совкових часів, коли важливо було "не вийти за рамки генеральної лінії". Я теж дипломку списав.
Хотілось би, щоб сьогоднішні вчителі вели учнів до критичного осмислення, але, на жаль, педагоги одна із найконсервативніших верств.
До речі, і самі офіційні привітання до свят у нас традиційно совкові


Антон Симкович
Публікації:
/ 4Велопатруль - міліція з народом? Видимість реформ і реформа видимості
/ 5Всі вводять санції проти РФ -- може і нам на часі?
Чому ми регулярно "майданимо"
/ 2«Та неоднаково мені...»
/ 8Моя хата скраю – але автівка в центрі
/ 16Вибіркова гласність: прохання до місцевих опозиціонерів
/ 6Народжений плазувати так і сконає в гадюшнику?
/ 5Рівні серед рівних, або хто захистить Людмилу Янукович?
/ 58Що таке українська міліція?
/ 3Прокурорам – пам’ятник, суддям – земельку, громадянам – мораторій?
/ 12Прохання до депутатів
/ 1"Туманний Альбіон"
/ 12Кембридж обрав ректора
/ 31«Спасибо жителям Ужгорода за мэра-билбордизатора»
/ 25Данина моді чи реальна потреба? Міркування про велодоріжки
/ 7«Почём нынче гласность для народа?» Поради меру Ужгорода
/ 20Гомо советікус – 2
/ 16Стосовно хабарництва у наших вишах
/ 52Тимошенко і «повстання»
/ 45Відгук на сьогоднішні події
/ 22Гомо советікус
/ 4Чи беззаконня де-факто перетвориться на беззаконня де-юре?
/ 17Хто винен і що робити з забудовою пл. Богдана Хмельницького? Або «активістам на замітку»
/ 8Два слова про Луценка
/ 34Як державі надалі контролювати народ: чи не у цьому «проблема» подвійного громадянства?
» Всі записи