До 20-річчя Незалежності України. Як це було. Ч.1

Діалектика зародження громадянського суспільства та розвитку національно-визвольного руху в Україні у другій половині 80-х рр. ХХ ст.

До 20-річчя Незалежності України. Як це було. Ч.1
Питання з'ясування чинників, що зумовили настільки потужну активізацію громадськості та національно-визвольного руху, що всього через шість років після проголошення курсу на "перебудову" було здобуто незалежність України – надзвичайно цікаве. Дослідження їх діалектичного наростання і є темою даної статті.
 
На початку перебудови розвиток демократичних процесів в Україні значно відставав від московських та прибалтійських, що дало підставу називати УРСР "заповідником застою". ЦК КПУ, на чолі з В. Щербицьким, докладало всіх зусиль, аби нові віяння не торкнулися України [1, с. 15]. Стосувалося це і такого першого демократичного явища, як "гласності". Якщо у московських виданнях вже публікувалися матеріали з позиції плюралізму, висвітлювалися перед тим заборонені теми, то в Україні ж майже усе і далі мовчало. Тож "перебудовчу" інформацію українці отримували із газет "Аргументи и Факти", "Огонька", інших московських журналів. Чи не єдиною газетою, яка обережно, але таки осмілювалася виступати "не так", як велів ЦК КПУ, був орган Спілки письменників України – "Літературна Україна". З 1986 р. вона, зокрема, почала порушувати питання упослідженого становища українських мови, культури, освіти, літератури тощо.
 
Роком, коли в Україні почали відчуватися паростки нових віянь можна вважати 1987 р. Передусім це стосувалося зародження значної кількості неформальних організацій – від клубів за інтересами до політико-культурологічних. На липень 1987 р. їх уже було 20 тисяч [2, с. 97]. Особливе значення мали ті, які переймалися суспільно-політичними проблемами. Зокрема, у серпні 1987 р. у Києві утворений Український культурологічний клуб (УКК), на засіданнях якого аналізувалася ситуація в національно-мовному питанні, лунала, правда, ще обережна, критика діяльності влади [3, с. 133-137; 4, с. 138-140; 5, с. 227-234]. Тоді ж при Будинку вчених АН УРСР утворюється українознавчий клуб "Спадщина", при КДУ ім. Т. Шевченка — студентське об'єднання "Громада", у Львові — "Товариство Лева" [6, с. 10]. Величезний поштовх створення різноманітних груп "зелених" справило розповсюдження справжньої інформації про істинні масштаби та наслідки Чорнобильської катастрофи.
 
В Україну починають повертатися з тюрем та заслань дисиденти, зокрема В. Чорновіл, М. та Б. Горині, М. Руденко, І. Калинець, О. Шевченко, котрі відновлюють діяльність Української Гельсінської Групи (УГГ). У серпні 1987 р. В. Чорновіл відроджує випуск "Українського вісника". 7 грудня 1987 р. низка почесних членів Міжнародного ПЕН-клубу — І. Калинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл та ін. ухвалили  декларацію про створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТеl) [7, с. 9-10]. Було засновано її орган – журнал "Кафедра". Наприкінці 1987 р. був утворений Комітет захисту УГКЦ на чолі із І. Гелем [8, с. 280].
 
Члени УГГ, за ініціативою, як стверджує Б. Горинь, В. Чорновола, взялися за створення, практично, першої за всі роки існування радянської влади, альтернативної до КПСС політичної партії [9,с. 33-43]. 7 липня 1988 р. було оприлюднено Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки (УГС) [10, с. 234-240]. "Український вісник" був оголошений органом УГС [9, 33-43]. Окрім цього, почали видаватись додатки до нього під назвою "УВ-Експрес", а також "Листки" пресової служби УГС, побудовані у формі інформаційно-публіцистичної листівки, які розходилися "незнаними раніше у самвидаві тиражами" [11, с. 3].
 
11-12 червня 1988 р. у Львові відбулася нарада представників національно-демократичних рухів Грузії, Латвії, Литви, Естонії, Вірменії та України, на якій було утворено Координаційний комітет патріотичних рухів народів СРСР, до складу якого від України ввійшли В. Чорновіл та С. Хмара [12, с. 9 - 10]. Влітку 1988 р. виникли Українська демократична спілка та Народна спілка сприяння перебудові, однак вони після кількох акцій, під тиском владних структур, припинили діяльність [6, с. 15-17].
 
З кінця 1987 р. українські неформали пробують започаткувати такий засіб донесення своїх ідей до громадськості, як мітинги та демонстрації. Проведення першої альтернативної демонстрації, присвяченій восьмій річниці введення радянських військ в Афганістан, було заплановане пацифістською організацією "За відновлення довір'я між Сходом і Заходом" на 26 грудня 1987 р. Однак владі вдалося, заарештувавши близько 15 активістів групи та оточивши площу Ринок у Львові, де вона мала відбутися, міліцейським кордоном, її зірвати [13, с. 225 – 226]. 26 квітня 1988 р., у другу річницю Чорнобильської катастрофи, у Києві була розігнана і перша екологічна демонстрація. Перший нерозігнаний мітинг відбувся 13 червня 1988 р. у Львові. У ньому взяло участь понад тисячу осіб. Через три дні, 16 червня пройшов наступний, у якому взяло участь вже сім тисяч львів'ян.Саме на ньому вперше пролунав заклик до створення "Демократичного фронту сприяння перебудові" [14, с. 5-7]. Адже за прикладом Народних фронтів Прибалтики, ідея про об'єднання у такий в Україні стає дедалі популярнішою.
 
21 червня на мітинг зібралося вже 40 – 50 тисяч львів'ян [15, с. 8]. Ще один відбувся 7 липня. Зрозумівши, що головним місцем проведення мітингів стає площа біля пам'ятника І. Франкові, її, начебто задля ремонту, огородили парканом [15, с. 23].Водночас, влада, намагаючись не допустити "експорту" мітингів за межі Львова, вирішила перейти у наступ, застосовуючи репресивні методи. За кілька днів до призначеного УКК на 24 липня 1988 р. мітингу у Києві, у КДБ почали викликати активістів УКК, членів УГС, умовляти і погрожувати не проводити його. Коли ж це не допомогло, то, як розповідалося у "Листку Прес-служби УГС": "...24 липня за єдиною командою по всьому Києву почалося виловлювання активістів УКК. Людей ловилибіля власних будинків, на вулицях, біля магазинів, запихали їх у машини і розвозили по різних районах Київської та сусідньої Чернігівської областей, де подалі від населених пунктів виштовхували з машин і залишали посеред лісу чи поля. Людолови діяли за однієї програмою: ніяких санкцій не пред'являли, при відмові сідати в машину, пускали у хід кулаки... Особливу наругу вчинили над Ларисою Лохвицькою, якій по дорозі зробили два уколи сильного психотропного заходу... В такому стані Лохвицьку викинули з машини поблизу від київського села Осокорки. Декому, завізши у безлюдне місце, загрожували вбивством... Над іншими знущалися: викинувши під київським селом Чабани на польовій дорозі..."[15, с. 14]. 28 липня міліцією був розігнаний мітинг у Львові, а близько п'ятдесяти активістів заарештували та засудили до 15 діб [15, с. 23]. Надзвичайно жорстоко був розігнаний наступний львівський мітинг 4 серпня. Листок прес-служби УГС повідомляє про це так: "Розправа почалася о 19-й год. Вимуштрувані бойовики із шостої роти спеціального призначення кидалися між людей, вихоплювали заплановану жертву і волокли до машини. Молоду жінку, що відчайдушно опиралася, схопили за голову і товкли об край кузова. Ще одну жінку тягли до "воронка" за коси, іншу штовхнули до машини так, що вона впала, розбивши коліна. Якогось юнака несли за ноги і волосся. Підлітка, що клацнув фотоапаратом, потягнули під ревний плач матері. Нацьковані собаки рвали на спинах сорочки і плаття, кусали людей..." [16, с. 25]. Керівника ініціативної групи організації мітингу – інженера І. Макара, за сфабрикованим звинуваченням засудили до 3 років в'язниці [17, с. 30].
 
Однак, незабаром влада була змушена йти на поступки, тож 13 листопада 1988 р., у Києві відбувся перший великий санкціонований мітинг, на якому теж пролунав заклик про створення Народного фронту [6, с. 21]. Додамо, що теми, які піднімалися на перших мітингах стосувалися як історичної правди, так і реальної дійсності, ставилися вимоги демократизації та національного відродження.
 
Утворена була ініціативна група для організації Народного Руху на письменницьких зборах у приміщенні СПУ 23 листопада. Окрім письменників, на них були присутні представники "Спадщини", "Громади" та ін. неформальних об'єднань [18, с. 55].
 
Важливою підтримкою для НРУ стало створення Товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМШу) та "Меморіалу". Установча конференція ТУМШ відбулася 11-12 лютого 1989 р. [6, с. 26]. Установча конференція Українського добровільного історико-просвітницького товариства "Меморіал" відбулася 4 березня 1989 р. [19].
 
З 1989 р. мітинги та іншім асові заходи стають регулярними, їх проведення поширюється на інші міста. Водночас, промислові, передусім шахтарські центри України струсонув потужний страйковий рух.
 
Навесні і, особливо, влітку 1989 р. починає входити досить-таки велика кількість "неформальних", самвидавівських, позацензурних газет (серед них: "Віче", "Поступ", "Голос відродження"), що означало кінець монополії Компартії на пресу. Матеріали, набрані на друкарських машинках, разом із фотографіями, згідно макету, наклеювалися на папір, заголовки при цьому здебільшого малювалися. Надалі макети доставлялися у Литву, де друкувалися за сприяння литовського "Саюдісу", у якого вже була офсетна техніка та друкарні. Зв'язковим між київською ініціативною групою НРУ та "Саюдісом" був В. Капкан [20].
 
8 – 10 вересня у Києві відбувся Установчий з'їзд українського Народного фронту – Народного Руху України за перебудову. Із його створенням, по монополії КПУ-КПРС як єдиної "керуючої та спрямовуючої сили" було завдано нищівного удару, адже виникла потужна масова громадсько-політична організація, що поставила за мету демократизацію, підвищення суверенітету, а незабаром – і незалежності України, і яка вперше за всі радянські часи могла скласти конкуренцію Компартії у змаганні за владу та перспективи виборів шляхів розвитку республіки [18, с. 60 – 64].
 
Слідом за Києвом і Львовом, активізація громадськості, наростання процесів демократизації та національного відродження, хоча з певною затримкою та специфікою, як і в інших регіонах України, відбувається і на Закарпатті. Передусім, це стосувалося порушення питання упослідженого становища української мови, проблем екології та легалізації Греко-католицької Церкви. Починають виникати і неформальні організації. Провідна роль належала інтелігенції. До певної міри місію, яку здійснювала газета "Літературна Україна" у загальнодержавному масштабі, в області виконували "Молодь Закарпаття". Хоча закарпатці публікувалися в тій же "Літературній Україні". Зокрема, 29 листопада 1988 р. у ній була видрукувана стаття П. Чучки та Й. Баглая "Тут потрібен буде державний кодекс", в якій ішлося про необхідність надання державного статусу українській мові [21]. Про це ж було і в публікації Р. Петріва "Про мову та двомовність", опубліковану 4 березня 1989 р. у газеті "Молодь Закарпаття" [22], статтях Б. Галаса [23], Й. Баглая [24]. В. Бедзір у матеріалі "Фасадна мова" розкритикував засилля оголошень російською мовою [25]. В "Закарпатській Правді" було опубліковано статтю І.Сабадоша "Плекаймо рідну мову" [26].
 
21 січня 1989 р. у приміщенні лекторію Товариства "Знання" в Ужгороді відбулася установча конференція обласної організації Товариства рідної мови імені Т. Шевченка. Прибути на конференцію всіх "кому не байдужа завтрашня доля мови великого Кобзаря", запросили через оголошення у "Закарпатській правді". Люди, прочитавши це невеличке повідомлення, їхали, навіть, із далеких куточків Закарпаття. Зала ледве вмістила усіх охочих.
 
Після вступного слова голови ініціативної групи, поета П. Скунця, котрий зазначив, що, на жаль, "для захисту рідного слова доводиться засновувати Товариство", із доповіддю виступив професор УжДУ П. Чучка. Одним із її головних лейтмотивів була теза про необхідність домагатися державності української мови. Після нього виступили письменники В. Ладижець, Ф. Кривін, І. Чендей, М. Томчаній, Ю. Керекеш, Л. Балла, журналіст В. Піпаш-Косівський (Рахів), учитель В. Скрипка (с. Росішка Рахівського р-ну) пенсіонер М. Левдар (Тячів), інженер Я. Мойшевич (Ужгород), завідувач кафедри української мови УжДУ І. Сабадош та інші. В усіх виступах було присутнє вболівання за стан української мови, ставилася вимога: "Геть керівників, які не володіють українською!". Ідею утворення Товариства української мови підтримав російськомовний письменник Ф. Кривін, а від угорців краю - письменник Л. Балла. Конференція обрала головою організації П. Чучку, а також делегатів на установчу республіканську конференцію. Тут же відбувся збір коштів на спорудження пам'ятника Т. Шевченка в обласному центрі Закарпаття, ідею про що реанімувала патріотична інтелігенція [27]. Іншою акцією, котрою займалися члени новоутвореного товариства, був збір підписів за визнання української мови державною.
 
Заснування в області ТУМШу зрушило і процес утворення національно-культурних організацій меншин Закарпаття. 26 лютого 1989 р. у приміщенні Товариства "Знання" відбулися установчі збори "Підкарпатського товариства угорської культури" (надалі: Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ – угорськ.: КМКС). Було обрано раду, та її президію, затверджено статут. Очолив її викладач УжДУ Ш. Фодо [28, арк.. 7-10]. Вже 15 березня ТУКЗом був проведений мітинг на площі Воз'єднання в Ужгороді (1 тис. учасників). 19 березня відбулися установчі збори Берегівського осередку ТУКЗу. Цікаво, що на зборах, за інформацією, яка поступила в обком КПУ, "окремі виступаючі" "висловили надії створити не товариство культури, а організацію, яка б вирішувала кадрові, соціальні проблеми угорців, виставляла депутатів", пропонували назвати її "Спілкою захисту угорців Закарпаття", закликали "не обирати комуністів" на керівні посади [28, арк. 9; 29, арк. 39 41].
 
Започатковується переосмислення певних сторінок історії краю, реабілітації невинно засуджених за політичними мотивами в період сталінізму. З цією метою 19 травня 1989 р., відбулася установча конференція "Асоціації молодих істориків Закарпаття" [30, с. 3-5].
 
Практично ту ж роль, яку в масштабах України для активізації екологічно-громадського руху зіграла Чорнобильська катастрофа, в Закарпатті відіграло будівництво Пістрялівської РЛС та боротьба за його припинення. Дана екологічна проблема, поруч із прагненням відродження історії, краєзнавства, фольклору, культури, стала наріжним каменем зародження навесні 1989 р. у м. Мукачеві Товариства ім. О. Митрака. Його очолила інженер Л. Караванська. У Товаристві діяли чотири секції: екологічна — на чолі з І. Жупаном, історична — М. Яциною, літературна – В. Пагирею, народної творчості – А. Калиновою [31, с. 31]
 
Впродовж весни – літа 1989 р. у краї виникли і дві – Хустська та Ужгородська ініціативні групи а далі і територіальні організації НРУ за перебудову [18, с. 71– 5].
 
У суботу, 2 вересня 1989 р., відбувся перший мітинг на Закарпатті. Його провела Хустська територіальна організація НРУ на площі ім. Вакарова м. Хуста. На таку нечувану за роки радянської влади акцію зібралося кілька тисяч людей. Учасники мітингу підтримали позицію демократів – рухівців щодо необхідності прийняття демократичного (альтернативного) виборчого закону, поновлення правдивої історії, зокрема часів Карпатської України тощо. Тоді ж вперше було заявлено правду про Президента Карпатської України о. А. Волошина [32]. 16 вересня у Мукачеві, на стадіоні "50-річчя Жовтня", пройшов другий в області — екологічний мітинг, організований Товариством ім. О. Митрака. [33, арк. 21 – 23].
 
23 вересня в обласному будинку культури профспілок відбулася установча конференція Закарпатської крайової організації НРУ за перебудову. У ній взяло участь 220 осіб [34, с. 151]. Із доповіддю "Про завдання Народного Руху України на Закарпатті" виступив П. Скунць. Питання упослідженого становища української мови порушували письменник Ю. Керекеш, професор УжДУ П. Чучка, соціально-економічні проблеми – професор І. Мешко, інженер Я. Мойшевич, міжнаціональні – кандидат історичних наук – М. Тиводар, екологічні — кандидат біологічних наук М. Бедей та лікар Л. Костик, педагогічні – письменник Ф. Кривін, проблеми, пов'язані із будівництвом Пістрялівської РЛС – медсестра Є. Деркач, необхідність реабілітації Української греко-католицької церкви – голова Хустської територіальної організації НРУ Михайло Джанда. Загалом виступило понад тридцять осіб. Конференцію від єврейської меншини краю привітав професор УжДУ Я. Штемберг, а голова ТУКЗу Ш. Фодо прикріпив до синьо-жовтого прапора, що був на сцені, — угорську національну триколірну стрічку. Було обрано керівні органи. Головою обрано П. Скунця, його заступниками – Й. Баглая, П. Федаку, П. Чучку, відповідальним секретарем – М. Вовка. Загалом у склад Ради  увійшло ще 19 осіб [34, с. 152 – 153].
 
Крайова організація НРУ надалі відіграла значну роль у боротьбі в Закарпатті за незалежність України, із "політичним русинством" та сепаратизмом, за проходження демократичних процесів та реформ, відродження історичної пам'яті народу, духовності, легалізацію греко-католицької церкви тощо.
 
Таким чином, у другій половині 80-х років ХХ ст. в Україні відбувся доволі інтенсивний процес руйнування тоталітаризму, зародження громадянського суспільства, розгортання національно-визвольної боротьби. Процес проходив у діалектичному розвитку. Поява і становлення одного чинника спричиняла зародження іншого. Серед них поетапно були "гласність"; утворення непідконтрольних Компартії неформальних організацій; проведення альтернативних владі масових заходів, а також становлення страйкового руху; зруйнування монополії Компартії на пресу, поява альтернативних видань та започаткування "Свободи слова"; об'єднання опозиціонерів різних ідеологічних уподобань – від ліберальних комуністів до націоналістів, численних неформальних структур у організацію народнофронтівського типу – Народного Руху України за перебудову, який вперше за роки радянської влади склав конкуренцію КПУ на політичній арені. Наслідком розвитку даного процесу і були крах тоталітаризму та проголошення незалежності України.
 
1. Алексєєв Ю. М., Алексєєв Ю., Кульчицький С., Слюсаренко А. Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985 – 1999 рр.) / Алексєєв Ю., Кульчицький С., Слюсаренко А. — К. : Екс Об, 2000. — 294 с.
2. Литвин В. Політична арена України. Дієві особи та виконавці / В. Литвин. — К : Абрис, 1994. — 495 с.
3. Чуприна С. Бути чи не бути? Бути! / С. Чуприна // Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 8 (вересень 1987). Київ-Львів : Передрук закордонного представництва Української Гельсінської Спілки. – 1988. – С. 133 – 140.
4. Кириченко С. Мої враження від двох вечорів нового клубу / С. Кириченко // Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 8 (вересень 1987)... – С. 138 — 140.
5. Шевченко В. Український культурологічний клуб живе / В. Шевченко // Український вісник. Літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Орган Української Гельсінської Спілки. Випуск 11 — 12 (об'єднаний). Січень – березень 1989 року. – Київ – Львів : Передрук Закордонного представництва Української Гельсінської Спілки. – Нью-Йорк, 1989. – С. 227 – 234.
6.                Гарань О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України / О. Гарань. – К : "Либідь", 1993. — 198 с.
7.  Декларація української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТеL) // Кафедра. Видання науково-популярне та літературно-мистецьке. – 1988 - № 1 : Передрук закордонного представництва Української Гельсінської спілки, 1989. – С. 9-10.
8. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-их — початок 1990-их років / А. Русначенко. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 1998,— 720 с.
9. Горинь Б. Вячеслав Чорновіл – ініціатор створення УГС / Б. Горинь // Чорноволівські читання / [укладач: М. Влащук]. — К. — 2003. — С. 33 — 43.
10. Українська Гельсінська спілка. Декларація принципів // Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні...— С. 234 — 240.
11. Листки прес-служби УГС за липень — серпень 1988 року. – Київ-Львів : Передрук Закордонного представництва Української Гельсінської Спілки. — 1988. – С. 3.  
12. Повідомлення про створення координаційного комітету патріотичних рухів народів СРСР // Український вісник. Літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Орган Української Гельсінської Спілки. Випуск 13. – Київ – Львів – Нью-Йорк : Передрук закордонного представництва Української Гельсінської спілки,   1990. – С. 9 — 10.
13. Зірвана демонстрація у Львові // Український вісник. Літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Орган Української Гельсінської Спілки. Випуск 11 — 12 (об'єднаний)... – С. 225 – 226.
14. Десять днів, що сколихнули Львів... // УВ – Експрес № 8 (Видання "Українського Вісника"). – Нью-Йорк : Передрук Закордонного представництва Української Гельсінської спілки, 1989. – С. 4 - 11.
15. Справжнє нутро Львівської влади. // УВ - Експрес № 9 (Видання "Українського Вісника"). – Нью-Йорк: Передрук Закордонного представництва Української Гельсінської спілки, 1989 – С. 23.
16. "Кривавий четвер "перебудови" // УВ - Експрес № 9... – С. 25 – 26.
17. Львівський інженер Іван Макар – перший політв'язень української "перебудови". // УВ - Експрес № 9... – С. 30.
18. Піпаш В. Народний Рух України як форма національно-визвольної боротьби українців на зламі 80–90-х років ХХ століття: закарпатський регіональний аспект / В. Піпаш. – Ужгород : Гражда, 2008. – 216 с.
19. Народження українського "Меморіялу" // УВ - Експрес № 12 (видання "Українського вісника"). — Київ. — березень 1989 р. — Нью-Йорк : Передрук закордонного представництва Української Гельсінської спілки, 1989. — 31 с.
20.  Поровський М. Напередодні / М. Поровський // Народна газета. – 1999. – 9 – 15 вересня.
21. Чучка П., Баглай Й. Тут потрібен буде державний кодекс / Чучка П., Баглай Й. // Літературна Україна. — 1988. — 29 листопада.
22. Петрів Р. Про мову та двомовність / Р. Петрів // Молодь Закарпаття. — 1989. — 4 березня.
23. Галас Б. Квітни наша мово / Б. Галас // Молодь Закарпаття. — 1989. — 8 липня.
24. Баглай Й. З ленінських джерел черпаючи / Й. Баглай // Молодь Закарпаття. — 1989. — 22 липня.
25. Бедзір В. Фасадна мова / В. Бедзір // Молодь Закарпаття. — 1989. — 26 серпня.
26. Сабадош І. Плекаймо рідну мову / І. Сабадош // Закарпатська правда. —1989. — 24 лютого.
27. Товариство української мови // Закарпатська правда. – 1989. – 18 січня; Дрогальчук В. Бо так веліло серце // Закарпатська правда. — 1989. — 28 січня.
28. Державний архів Закарпатської області (Далі – ДАЗО). – Ф. П-1. (Закарпатський обком Компартії України, м. Ужгород). Оп. 33. Спр. 74. Записки идеологического отдела, отделов обкома партии по вопросам идеологической работы в области. — 1989 г. — 42 арк.
29. ДАЗО. – Ф. П-1. Оп. 33. Спр. 63. Записки идеологического отдела,              горкомов, райкомов партии, идеологических организаций по вопросам критической обстановки среди жителей Мукачевского и Иршавского районов в связи со строительством "Рембазы ВВС"; основных направлений перестройки высшего и среднего образований; подготовке областной учредительной конференции Народного Руха Украины за перестройку; активизации деятельности греко-католической церкви, зарубежных связей , совершенствование структуры  общественных организаций. — 1985 г. — 1989 г. — 63 арк.
30. Наукові записки Закарпатської асоціації молодих істориків. Ужгород. – 1990. — 238 с.
31. Краєзнавче об'єднання ім. О. Митрака // Календар "Просвіти" на 1991 рік. —Ужгород. — 1991. — С. 31.
32. Поступ Руху в Хусті // Нова Свобода. — 1990. — Січень.
33. ДАЗО. П-Ф. 224. (Мукачівський міськком Компартії України). Оп. 48. Спр. 28. Плани роботи відділів, робочі плани про виконання постанов вищестоячих партійних органів по питанням ідеології, довідки про проблеми, які зачіпалися на екологічному мітингу, про установчу конференцію міської організації Народного Руху України за перебудову, про нові форми роботи з творчими, неформальними об'єднаннями, системи політнавчання. — 1987 – 1989 рр. – 44 арк.
34. Піпаш В. Активізація громадськості на Закарпатті наприкінці 80-х рр. ХХ ст. та утворення крайової організації НРУ / В. Піпаш // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – К., 2008. – Т. ХХІІ. – С.   140 – 153.
Володимир Піпаш, Закарпаття онлайн.Блоги
31 липня 2011р.

Теги: національно-демократичний, Чорновіл, мітинг, Народний рух України

Коментарі

Іван 2011-08-01 / 19:49:00
біля Дикого з повязкою Олег Куцин зверху зліва Ярослав Мойшевич справа з номером Арсен Бабиченко

Авт. 2011-08-01 / 12:02:00
На світлині - не О. Мишанич, а Ярослав Мойшевич, інші прізвища pfr вказано вірно

pfr 2011-08-01 / 10:41:00
Забув автор вказати людей на фото: Богдан Дикий (сидить, голодує здається), Олекса Мишанич (?), Віктор Бедь (виступає), Василь Зілгалов, Іван Сабадош (?), людина у формі - очевидно, представник армії від Пістрялівської РЛС

М.Носа 2011-07-31 / 21:05:00
Письменник М.Томчаній помер 1975 р., отже, не міг виступати на обласній установчій конференції ТУМу. Можливо, автор мав на увазі сина письменника, архітектора М.Томчанія?
Та й, наскільки пригадується, говорилося про товариство саме української мови, як і було згодом офіційно прийнято на установчій конференції в Києві.


Володимир Піпаш
Публікації:
/ 1Домашній інжир та наукова конференція у Перемишлі
/ 6Українці та українки, захисники та захисниці, члени та членкині, медики та медикині
/ 5"Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…"
/ 7Михайло Джанда знову у строю!
/ 8Закарпатські румуни – хто вони є?
/ 25Тризуб на Верецькому перевалі
/ 5Гуцульський Лицар України
/ 11Абсурд, провокація, чи... дебілізм?
/ 3Подвижникам "четвертої гілки влади" присвячується
/ 16Мирослав!
/ 9"Жоден танк не повинен виїхати з казарми"
/ 2Пам’яті Шандора Фодо – палкого угорського патріота та доброго друга України
/ 4Різдвяна відповідь Путіну
/ 1Дарунок до ювілею
/ 2Здобуття Незалежності. Закарпаття
/ 32Про події на Верецькому перевалі у другій половині березня 1939 р.
/ 46Звернення громадськості Закарпаття до Папи Римського
/ 7Націонал-комунізм та національно орієнтовані комуністи в Україні
/ 2З історії взаємостосунків людини та природи на Закарпатті
/ 19До 100-річчя Народного єпископа
/ 3З Днем Гідності та Свободи!
/ 4Андрій Грицак та його побратими
/ 19Через десятиліття пречудове урочище Кізій відкрило свою жахливу таємницю…
/ 3Іn memoriam Лицаря Гуцульщини
Три десятиліття тому був створений український Народний фронт
» Всі записи