Така пам’ять

Нині згадалося. Здається, то був перший рік нашої Незалежності. Я сидів на званій гостині. Коло мене – всуціль російськомовне товариство. Співпали в часі – сімейна подія та інше свято, традиційно радянське. Зайшла мова про загиблих на Великій війні.

Поруч мене – дідок, худенький, миршавий, всі груди в орденах. Тільки бойові нагороди, жодних випадкових медалей. (Він за рік-два до того переїхав із Сибіру, перейшовши жити на Закарпаття).  Із справжніх фронтовиків, які всю війну в окопах. (Таких нині вже не зустріти. Інших ветеранів знайдете, бо звання учасника ВВВ давали, якщо перебував на службі аж до 1954 року. З ким вони так довго воювали? Згадав, була Корея, в 53-му сконав Сталін. А хтось і охороняв, "как положено". Їх війна колись мусила закінчитися).

Питає мене дідусь: У вас тоже на войне погибли родственники или близкие вашей семьи? – Да, погибли. – А где они воевали? – На Восточном фронте. – Это как? – В составе Венгерской армии. –  Війнуло холодком відчуження.

Вже інший спогад. Цілком дитячий. Початок шістдесятих. Як інколи буває в дитинстві, підслухав випадково дорослу розмову. Дві подруги-вчительки згадували молодість: "Мала-м двох женихів. Обоє погибли на фронті. Там наших, молодих учителів, ой, стільки пропало! Мій Василько, файний був леґінь, з дівчатами знав поводитися, і сам – як намальований. Всією душею його-м любила, він про це знав. Гордився з того. Тепер більше згадую Миколу. За нього Божого прощення прошу. Хороший був хлопець. Одинаком жив коло мами-вдовиці. Плакав у мене, так хотів, щоб ми побралися. І мама його сього бажала. І що мені в ньому  не сподобалося? У всьому – чесний, добрий, як той, у Достоєвського, Мишкін-ідіот. Усей світ  любив і його любили всі за ту доброту. З виду теж непоганий. Якось запросив мене в гості, відчинив шафу, а там у нього  все рівненько гарно рядочками складено. Витяг звідти чисту хустину, щоби протерти скло погарчика. Мені те змерзилося. Занадто охайний був. Сам ув домі чистив і прав, матір жалів. Восени, в 42-му, прийшов мені од Миколи лист із фронту. Вони на Дону стояли. А там, не забуду, такі слова: Нам туй недовго бути. Гріх маю, бо лем радію чимскоршій нашій смерті. Ти знай, моя мила, що ні я, ні Василь, звідси до тебе ніколи не вернемося. Гірка з того радість, як нам таке призначено. – Ото й пропали навіки хлопці. "Катюша" їх змолотила". (Я не міг збагнути сказаного – про Катюшу. Вперто про це думав. Певно з тої причини запам'яталися і деталі розмови). Ще додала: "Миколчина мати зі свого нещастя тихо стратила розум. Поки жива була, зрана ходила на кінець села, стрічати сина. Так і померла, під дощем, впала край дороги. – Знедавна я так собі думаю: мабуть, треба було їх любити обох, як живі були".

Володимир Кришеник, Закарпаття онлайн.Блоги
24 червня 2011р.

Теги: війна, ветеран

Коментарі

Patriot:) 2011-06-29 / 13:52:00

бандера, 28.06.2011 22:48


"Обвинувачую Мадярщину"


"УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!


Я, син Твій, подаю скаргу перед Тобою на народ мадярів, -


Надалі ці цитати будуть повністю видалятися, якщо ви самі замість повної цитати не будете наводити її частини з гіперпосиланням на повний текст. Це передбачено "Правилами коментування". Адмін

п. Тамара 2011-06-27 / 22:08:00
дуже цікаво написали.

2 местный 2011-06-27 / 11:23:00
"Ющенко, уже когда спаковал чемоданы после первого тура прошлогодних выборов, вроде как заикнулся о равенстве всех ветеранов, но слишком тихо и слишком поздно..."
Та неправда то! Згадайте, як він на перше ж своє 9 травня 2005 проголосив на Параді у Києві про примирення, рівність ветеранів, братання... за що його слова були заглушені злючим сичанням і вигуками красназадих ветеранів і "ветеранів", які і в думках такого не збирались мати.

Русин 2011-06-24 / 15:40:00
У мене на Східному фронті воювали обидва діди.
Один взагалі у віці 20 років у 1936 році був призваний до Чехословацької армії. Відслуживши встановлені 3 роки повернувся додому (та ненадовго, бо закрутило-понесло). І чергова мобілізація до Чехословацької армії і потім наступна до Угорської з якої невдало спробував утекти і відправлений до концтабору у Регенсбурзі. З концтабору був звільнений американцями і на відміну від інших вязнів (які подалися до Америки) повернувся додому. Я дитиною наївно запитав діда чому дід Лянчук (сусід, що прслужив у Радянській армії 2 місяці в 1945 році отримує щомісяця 120 крб, а мого діда лихоманило військовими дорогами з 1946 по 1945 роки неотримує нічого. То дід промовчав, а бабуся щиросердечно собі під ніс промовила, що добре, що так обійшлося, бо якби совєти взнали всю дідову історію то залили би пенсію за шкіру дідову.
А іншого діда з-під Сталінграду спасла бабуся. Відповідно до угорського закону, якщо у солдата є або народилося четверо дітей він повертався з фронту на тилову службу. 27 липня 1942 року народилася 4 дитина (моя тітка Марта) в день народження дитини брат діда Лойчі бігом відправився до уряду в с.Драгово Хустського району, звідки й було відправлено телеграму на фронт і дід був відправлений з фронту на тилові роботи (розбудова лінії Арпада) якраз за кілька тижнів перед активною фазою Сталінградської битви.
Я не раз називаю тітку Марту спасителькою діда.

местный 2011-06-24 / 12:38:00
да, печально что у нас осталось с советских времен разделение на "правильных ветеранов" и "неправильных" (воевавших "не на той стороне"), на жертв войны и стыдливо замалчиваемых (вроде как и не жертв), т.к. погибли они опять-таки не под красным знаменем.
Ющенко, уже когда спаковал чемоданы после первого тура прошлогодних выборов, вроде как заикнулся о равенстве всех ветеранов, но слишком тихо и слишком поздно...

вот только и остается - в блогах почтить их память...

Русин 2011-06-24 / 12:08:00
Пане Кришеник просимо продовжувати в такому ж дусі. Надзвичайно цікаво все про що Ви пишете.

Іван 2011-06-24 / 12:01:00
цікаво