ПРОФЕСОР

Якось, поспішаючи у справах, опинилась я на перехресті ужгородських вулиць Берчені та Другетів. Ледве світлофор мигнув жовто-оранжевим оком, як моя нога почала давити педаль газу, а руки вивертати кермо. В цей час посеред проїзжої частини дороги невідомо звідки з’явився середнього зросту та віку чоловік. Я подумки подякувала Богу і гальмам, що врятували від зіткнення автівку та незнайомця.

Чоловік глянув з під насуплених чорних брів на капот машини, різко розвернувся на 180 градусів і за пару секунд уже стояв одиноко на тротуарі, не звертаючи аніякої уваги ні на мене, ні на автомобіль, що застигли в розгубленості. Його погляд десь блукав разом  з думками. Зосереджені зморшки на переніссі, присипані сивиною волосся, вуса та борода, якась нарочита недбалість у строгому костюмі.
 
Не дочекавшись справедливих обурень, ситуативної лайки, або ж хоча б чоловічих висловів про "жінку за кермом", кидаю винуватий (із незграбною спробою вибачитись) погляд на незнайомця та їду далі.
 
Можна було б і забути про неприємний випадок, проте з голови не йшов дивакуватий чоловік. Його візуальний образ витягнув з  пам'яті спогад  про університетського викладача Крижанівського. Якого часто можна було побачити у студентському гуртожитку, де він вечорами полюбляв грати з нами в деберц. Наступного  дня викладач міг у нас же приймати залік. І якщо ти не підготовився, "плаваєш", краще не з'являтись Крижанівському на очі. Аніяких панібратства, лояльності та поблажок.
 
Отож диференційні рівняння були у нас в шані, як і сам викладач. Молодь йому симпатизувала, хоч і любили попліткували про колоритність Крижанівського, у якого кишені брюк завжди  вимащені крейдою, який щовесни разом з студентами відправлявся в мандри кримськими горами та  запросто міг під час лекції запустити тією ж крейдою в неуважного і шумного студента.
 
Зовнішня схожість харківського  викладача та незнайомця з ужгородського перехрестя, самобутність, притаманна обом, побудили в мені цікавість до останнього.
 
Пройшов час, незабаром я піймала себе на тому, що, відвідуючи різні культурно-мистецькі заходи, поглядом  підсвідомо  знаходила  та відокремлювала серед натовпу, або ж на світлинах у ЗМІ чоловіка, якого чомусь не вразила моя водійська "майстерність".
 
Як не дивно, той   не пропускав жодних  виставки, презентації, прем'єри, прес-конференції, концерту, фестивалю тощо. При чому в  день міг бути  на 5-ти  заходах майже в один і той же період. В антрактах  не байдикував, а зосереджено вивчав газетні новини. Такого філігранного планування та раціонального використання  часу мені раніше не доводилося спостерігати.
 
Якось по завершенні однієї з презентацій, коли уже Бахус сприяє гостроті відчуття, присутні, найзатятіші поціновувачі прекрасного, емоційно ділились враженнями від побаченого та почутого. Таємничий незнайомець мовчки сидів у кріслі та участі в дискусіях не брав. Здавалось, що його свідомість перебуває за межами земного простору. Проте, час від часу він кидав поодинокі репліки, які були на рідкість змістовні, в тему, з їдкою іронією. В такі моменти галаслива компанія враз замовкала і усі з неприхованим інтересом прислухались до сентенцій Професора.
 
Саме так, я не обмовилась! Незвичайний чоловік виявився відомим науковцем, політологом, поетом, письменником, журналістом. Про що, на моє запитання, хтось із присутніх шепнув на вухо.
 
Підсумком цього випадку став висновок: якщо у людини відсутній непотріб у голові, то в яких би ситуаціях вона не опинилась, думки і помисли її залишаються завжди ясними, чистими та розумними.
 
Дивак-професор уже давно перетворився на знакову особистість древнього Ужгорода. Його екстравагантність і ерудованість є постійним джерелом легенд та переказів. Захоплення викликають не тільки інтелектуально-науковий потенціал Професора, а й неймовірна жонглерська вправність. Так високо підкидувати уверх портфель-дипломат, а потім  хвацько, з легкістю його ловити не вдавалось ще жодному із викладачів та студентів УжНУ.
 
Тепер я не оминаю увагою жодної статті, написаної Професором. Із задоволенням познайомилась з його художньо-літературним доробком та працями з історії рідного краю. Від прочитаного отримую велику естетичну та інтелектуальну насолоду. Уміння нестандартної інтерпретації загальновідомих фактів,  енциклопедичні знання в усіх без винятку сферах людської діяльності,  фантастична інтуїція,  тонке чуття та володіння мистецтвом слова  зробили мене шанувальницею цієї непересічної людини. 
                            
З Днем журналіста, Професоре!
Із професійним святом усіх "динозаврів(*) журналістики" !
 
 
 
 
(*) - В.Ільницький "Смерть закарпатської журналістики переноситься"

 

05 червня 2011р.

Теги: професор, дивак, інтелектуал, письменик, журналіст

Коментарі

прокурор 2011-08-13 / 21:50:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

11 2011-06-11 / 12:21:00
професор - унікум. Коли спить, цікаво?


Інна Конар
Публікації:
/ 5Лумшорська містерія на Івана Купала
/ 5У пошуках «землі обітованої»
/ 22Полювання на «щастя»
/ 9Теорія змови, або безперспективні бої з вітряками
/ 19Чи знімуть фільм про українського Джеймса Бонда?
/ 52Експерти радять не поспішати з покупкою нерухомості
/ 4Інна Конар: «Тільки той, хто чогось прагне у цьому житті, ладен перетворити сірі будні на яскраві свята»
/ 4Скарбничка літніх вражень
/ 5Прийшов Спас - пішло літо від нас
/ 36Присяговідступники...
/ 9Каламутні води української феміди
/ 124Міліціонери – не "олов’яні солдатики"
/ 4Про життя
/ 25Про щастя
/ 4ДВА ТИЖНІ В РАЮ (IIIчастина -"Паломництво в святилище Афродіти")
/ 13ДВА ТИЖНІ В РАЮ (IIчастина)
/ 17ДВА ТИЖНІ В РАЮ (I)
/ 37Візит журналіста викликав переполох у Закарпатській обласній прокуратурі
/ 4Заплету віночок на щастя, на долю, на чорнії брови…
/ 10На Івана, на Купала…
Інна Конар: Криза навчила людей не витрачати усе, що заробляють
/ 25Українська калина, чи японська сакура
/ 11Візерунки дитинства
/ 5Про популярність, марнославство, дуалізм та гумор
/ 24Варіації на тему Кохання (до Дня Святого Валентина)
» Всі записи