У одному ліжку з Іншим

Місто – напередодні. В очікуванні Його. Про ту прийдешню несподівану радість городяни могли б і не здогадатися, якби не гарячково-безглузда активність нашвидку мобілізованих любительських команд, що їх наречемо для зручності фарбувальниками облізлих фасадів, також майстрами маскувальних загородок до наших зяючих порожнеч.

Того дня угледіли, як уздовж умовленого маршруту пересувань начальницьких тіл, вже позначеного присутністю покликаних для проведення аврально-рихтувальних і дорожньо-ремонтних робіт підневільних служивих людей, діловито розпоряджаються професійні косметологи-укладальники віджилої бюрократичної мертвечини від бюро ритуальних послуг. Тільки й радості, що не треба фарбувати в зелене міські газони і траву, бо навкруг вистачало весняної буйності барв. А вже назавтра, в час Ч, менш тренованим людям з дрібного чиновницького планктону заказано було переступати адміністративні пороги та приходити на свої робочі місця. Щоб твердо сиділи вдома і чекали в бойовій готовності, щойно покличуть під прапори та вітальні лозунги. Повіяло застійно-гнилим духом пізньої брежнєвщини. Нікуди не почезли від нас майстри імітацій, замінних фасадів і фальшивих смислів. Вправні мастаки оживляжу затягують попрощання з обридливим трупом радянщини.

А перед тим – так само в замовному виконанні, де наперед прописані ролі, детально розроблені сценарій і постановочні мізансцени – з творчим розмахом, у прогресивно-художньому 3D-форматі. Справжній блокбастер з багатобюджетними зйомками, коли з усіх кутів і ракурсів всеубачливі камери фіксують натхненну гру акторів та випадкової масовки. Якщо не здогадалися, це я про минуле 9 травня у славному місті Львові. Звісно, різнилися обидва дійства і жанром і стилем, а більше тим, що в святкуваннях задіяні були в акторство й підтанцьовку справжні професіонали. З усього видно, що відповідальним виконавцям спустили зверху замовлення ліпити картину взаємного неприйняття двох частин України – там Сходу і Заходу не зійтися нізащо. Певно, все те зійшло донизу з якогось начальницького переляку – бояться незрозумілих, і вже не мовчазних звичайних українців, які існують наче в паралельному світі.

Наймані сценаристи-провокатори взялися нерозважно давить на чутливе, пов'язане з минулою історією і неоднаковістю самоідентифікації. Можливо, вважатимуть собі за благо, якщо в найближчому часі вдасться вкинути у вулично-майданні дрібні заворушення ними ж відкоханих (і для багатьох ще й картинно непривабливих та неадекватних) радикалів, аби тільки тримати  все під контролем. Владі легко усім цим маніпулювати і відомо, як вестися з розпорошеним і поділеним, а відтак незрілим, зневіреним у собі суспільством.

Не тішмося ілюзіями надто швидкої його трансформації на краще, допоки в житті наших Сходу і Заходу присутня звичка до совєтськості. А з нею – агресивно-озлоблена безвідповідальність, нестача гідності,  безсила ляклива піддатливість, інфантильність громадської поведінки.  У цьому "східняки" та "западенці" не особливо й різняться. З усього знайдемо вихід, якщо шукати здорове в усій Україні. Хтось каже, що настала пора розійтися через власну невитравну інакшість і розполовинити країну. Тож відкинемо геть ідею Соборності? Чи краще погодитися з Миколою Рябчуком : "Україна на дві частини без залишку не ділиться".

Здається, сучасна Україна нагадує Польщу середини сімдесятих. Тоді багато залежало від поведінки тамтешніх інтелектуалів. Як і теперішні наші – були розділені та зневірені, непевні у власних можливостях, бо вже ніяк не порозумітися твердим польським націоналістам та єврейським ліберальним інтелігентам, також люто ворогували нові польські ліві та консервативні клерикали, і всі інші – жахливе розходження та розбрат. Вихід знайшовся, коли відкинули тимчасово ідеологічні прапори і взялися разом (наскільки це тільки можливо в підкомуністичній державі) творити стійке в своїй м'якій силі громадянське суспільство. Спершу ті зусилля розродилися "Солідарністю", що не може розглядатися винятково тільки як робітничий рух. Інтелектуальна наснага поляків консолідувала політичну націю і привела до теперішньої впевненої у собі Польщі. Чи відомі кому інші рецепти?

Володимир Кришеник, Закарпаття онлайн.Блоги
22 травня 2011р.

Теги: соборність, нація, суспільство

Коментарі

2011-05-23 / 15:58:00
Кого тепер колишуть чиїсь загальні слова і писані тексти. Не треба всім цим морочитися. Авторові аналогії про Польщу 70-х є притягнуті. Як показав час, ми не поляки, і не румуни з болгарами. Потруєні в нас кров і голови. Забрехалися всі. Тому спускаймося на дно, панове. Заслужили.

2011-05-23 / 12:30:00
Про лідерів і проповідників - щойно прочитав про таке ж в Бориса Ґудзяка (http://zaxid.net/blogentry/93183/)

Ірма 2011-05-23 / 12:16:00
Не кивайте інтелектуалів!
Най собі далі думають. Їх ненадовго лишилося.
Хоч із ними, хоч без них, але все вернулося на круги своя.

Міра 2011-05-22 / 12:46:00
Інтелектуали, АУУУ!!! Таке враження, що наші інтелектуали - найінтелектуальніші інтелектуали серед інтелектуалів... І самі від цього так тішаться, так себе люблять і самозакохано-ітелектуально інтелектуалізуюють про це? ДЕ СПРАВЖНІ АВТОРИТЕТИ? Де їхні звернення, де ті, чиї слова вплинуть на випрямлені від одної настирливої думки "як вижити?" звивини обивателя і примусять його як не себе поважати, то бодай про дітей своїх замислитися: у якій державі, бідолашні, житимуть... Сумно...