У одному ліжку з Іншим

Місто – напередодні. В очікуванні Його. Про ту прийдешню несподівану радість городяни могли б і не здогадатися, якби не гарячково-безглузда активність нашвидку мобілізованих любительських команд, що їх наречемо для зручності фарбувальниками облізлих фасадів, також майстрами маскувальних загородок до наших зяючих порожнеч.

У одному ліжку з Іншим

Того дня угледіли, як уздовж умовленого маршруту пересувань начальницьких тіл, вже позначеного присутністю покликаних для проведення аврально-рихтувальних і дорожньо-ремонтних робіт підневільних служивих людей, діловито розпоряджаються професійні косметологи-укладальники віджилої бюрократичної мертвечини від бюро ритуальних послуг. Тільки й радості, що не треба фарбувати в зелене міські газони і траву, бо навкруг вистачало весняної буйності барв. А вже назавтра, в час Ч, менш тренованим людям з дрібного чиновницького планктону заказано було переступати адміністративні пороги та приходити на свої робочі місця. Щоб твердо сиділи вдома і чекали в бойовій готовності, щойно покличуть під прапори та вітальні лозунги. Повіяло застійно-гнилим духом пізньої брежнєвщини. Нікуди не почезли від нас майстри імітацій, замінних фасадів і фальшивих смислів. Вправні мастаки оживляжу затягують попрощання з обридливим трупом радянщини.

А перед тим – так само в замовному виконанні, де наперед прописані ролі, детально розроблені сценарій і постановочні мізансцени – з творчим розмахом, у прогресивно-художньому 3D-форматі. Справжній блокбастер з багатобюджетними зйомками, коли з усіх кутів і ракурсів всеубачливі камери фіксують натхненну гру акторів та випадкової масовки. Якщо не здогадалися, це я про минуле 9 травня у славному місті Львові. Звісно, різнилися обидва дійства і жанром і стилем, а більше тим, що в святкуваннях задіяні були в акторство й підтанцьовку справжні професіонали. З усього видно, що відповідальним виконавцям спустили зверху замовлення ліпити картину взаємного неприйняття двох частин України – там Сходу і Заходу не зійтися нізащо. Певно, все те зійшло донизу з якогось начальницького переляку – бояться незрозумілих, і вже не мовчазних звичайних українців, які існують наче в паралельному світі.

Наймані сценаристи-провокатори взялися нерозважно давить на чутливе, пов'язане з минулою історією і неоднаковістю самоідентифікації. Можливо, вважатимуть собі за благо, якщо в найближчому часі вдасться вкинути у вулично-майданні дрібні заворушення ними ж відкоханих (і для багатьох ще й картинно непривабливих та неадекватних) радикалів, аби тільки тримати  все під контролем. Владі легко усім цим маніпулювати і відомо, як вестися з розпорошеним і поділеним, а відтак незрілим, зневіреним у собі суспільством.

Не тішмося ілюзіями надто швидкої його трансформації на краще, допоки в житті наших Сходу і Заходу присутня звичка до совєтськості. А з нею – агресивно-озлоблена безвідповідальність, нестача гідності,  безсила ляклива піддатливість, інфантильність громадської поведінки.  У цьому "східняки" та "западенці" не особливо й різняться. З усього знайдемо вихід, якщо шукати здорове в усій Україні. Хтось каже, що настала пора розійтися через власну невитравну інакшість і розполовинити країну. Тож відкинемо геть ідею Соборності? Чи краще погодитися з Миколою Рябчуком : "Україна на дві частини без залишку не ділиться".

Здається, сучасна Україна нагадує Польщу середини сімдесятих. Тоді багато залежало від поведінки тамтешніх інтелектуалів. Як і теперішні наші – були розділені та зневірені, непевні у власних можливостях, бо вже ніяк не порозумітися твердим польським націоналістам та єврейським ліберальним інтелігентам, також люто ворогували нові польські ліві та консервативні клерикали, і всі інші – жахливе розходження та розбрат. Вихід знайшовся, коли відкинули тимчасово ідеологічні прапори і взялися разом (наскільки це тільки можливо в підкомуністичній державі) творити стійке в своїй м'якій силі громадянське суспільство. Спершу ті зусилля розродилися "Солідарністю", що не може розглядатися винятково тільки як робітничий рух. Інтелектуальна наснага поляків консолідувала політичну націю і привела до теперішньої впевненої у собі Польщі. Чи відомі кому інші рецепти?

Володимир Кришеник, Закарпаття онлайн.Блоги
22 травня 2011р.

Теги: соборність, нація, суспільство

Коментарі

2011-05-23 / 15:58:00
Кого тепер колишуть чиїсь загальні слова і писані тексти. Не треба всім цим морочитися. Авторові аналогії про Польщу 70-х є притягнуті. Як показав час, ми не поляки, і не румуни з болгарами. Потруєні в нас кров і голови. Забрехалися всі. Тому спускаймося на дно, панове. Заслужили.

2011-05-23 / 12:30:00
Про лідерів і проповідників - щойно прочитав про таке ж в Бориса Ґудзяка (http://zaxid.net/blogentry/93183/)

Ірма 2011-05-23 / 12:16:00
Не кивайте інтелектуалів!
Най собі далі думають. Їх ненадовго лишилося.
Хоч із ними, хоч без них, але все вернулося на круги своя.

Міра 2011-05-22 / 12:46:00
Інтелектуали, АУУУ!!! Таке враження, що наші інтелектуали - найінтелектуальніші інтелектуали серед інтелектуалів... І самі від цього так тішаться, так себе люблять і самозакохано-ітелектуально інтелектуалізуюють про це? ДЕ СПРАВЖНІ АВТОРИТЕТИ? Де їхні звернення, де ті, чиї слова вплинуть на випрямлені від одної настирливої думки "як вижити?" звивини обивателя і примусять його як не себе поважати, то бодай про дітей своїх замислитися: у якій державі, бідолашні, житимуть... Сумно...