Триває завантаження реклами...

Та минає час і, виростаючи, про все забуваємо, підпорядковуємся чужим прагненням, власним прагматичним спонуканням, досить часто зраджуєм собі, своєму Я. Проте, може наступити момент, коли поверташся обличчям до себе колишньої і відчуваєш, що, незважаючи на всі успіхи і здобутки, саме цього "дитячого наївного" тобі зараз не вистачає для повного щастя і душевної втіхи.
Ось так і я. В дитинстві захоплювалась малюванням. Інколи настільки, що і не помічала, як розфарбованими виявлялись стіни в будинку, підлога, і я сама. Батьки проявили терплячість і розважливість, отож записали мене до художньої школи. Яку я із задоволенням відвідувала та успішно закінчила. Художником не стала, проте, здобула дар естетично пізнавати світ, відчувати енергію, милуватись та насолоджуватись його довершенністю.
Ще Арістотель писав: "Учитись малюванню потрібно не для того, аби стати художником, а щоб цінувати по-справжньому мистецтво".
Закарпаття — край сприятливий для творчості. Це сріберна земля - багата талановитими людьми, які живлять її соками своє коріння та натхнення. Отож, жагу до прекрасного мені було чим вгамовувати. Закортіло поділитись з оточуючими емоціями, враженнями, почуттями.
Зазвичай, ми поглинуті буденним життям і художні виставки відвідуємо, сидячи в кріслі перед телевізором. Оскільки більшість населення має необхідність регулярно звертатись у фінансові установи, вирішила: "Якщо гора не йде до Магомета, то він піде до першої". Так з'явилась Арт-галерея на пр.Свободи, 2. Ідея художніх виставок базувалась на бажанні зробити мистецтво доступним для кожної людини, популяризувати національний живопис, ознайомити з перлами творчого Закапаття.