Навіяне зимовим настроєм

*  *  *  *  *

Чому так зимно на душі?

Серце мереживом неспокою оповилось.

 Гнітюча туга зачаїлася в мені.

 Твоє тривожне:"Щось змінилось?"

 Моє непереколиве та тихе: "Ні..."

 

Твій хмарний сумнів у очах.

Моя зніяковіла розгубленість.

Втрачене тепло цілунків на вустах.

У дотиках    чужа непевність...

 

Слова — не почуті, не промовлені.

Застигли  в руйнівній німоті...

Мрії — недомріяні, не здійснені.

Відгукуються ехом у душі.

 

Боже, дай глузду та зваженості

Нежданий вогонь зберегти.

Боже, дай сили та смілості

Негаданному щастю цвісти.

*  *  *  *  *

 

Літаю, бо маю крила...

З дитинства тато вчив

Розмитих  уникати  тонів.

Не розкисати від напасті злив,

Щоб звук буття чисто дзвенів.

 

Доля авансів не дарувала,

Бездоріжжям прокладаючи путь.

Блукала, втрачала і знову шукала,

Пізнаючи вічності суть.

 

Вірила без межі.

Любила до самозабуття.

Ненавиділа від душі.

Фарбувала яскраво життя.

 

Вистраждані мрії,

Висоти зухвалі.

Втрачені надії,

Падіння невдалі.

Події, надії, мрії...

Рухаюсь далі...

 

Літаю, бо маю крила...

Гіркі та солодкі митті буття.

Поки дме снага у вітрила,

Кожну з них смакую сповна.

Кожну  приймаю без каяття.

Що судилось, те вип'ю до дна.

Теги:

40 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати