Америка очима ужгородців

І все ж таки нам, українцям, - їх, американців, у багатьох речах не зрозуміти. Спільне у нас тільки те, що і ми, українці, і вони, американці, живуть одним і тим же і маємо однакові проблеми – родина-робота-діти. А ось відмінностей в умовах, способах життя та системах – сила-силенна, і все це дуже цікаво! У нас різний менталітет, різні уподобання, різна культура, різна система виборча, законодавча, судова, різні смаки в їжі та різні погляди на одяг та навіть висоту підборів....

Манекен вагітної жінки, на якому вчать приймати пологи у американських працівників швидкої медичної допомоги
Манекен вагітної жінки, на якому вчать приймати пологи у американських працівників швидкої медичної допомоги

Днями я повернулася  з Америки. У рамках програми "Відкритий Світ", яку фінансує Конгрес США  та підтримує "Ротарі Інтернешнл", мені та кільком моїм уже новим друзям з Ужго-
рода вдалося  виграти грант і потрапити  до Штатів. Ми отримали, мабуть, безпрецедентну можливість познайомитися з судовою та правоохоронною системами США, підходами до проблем працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями та особливостями навчання у громадських коледжах.

Перше, що вражає, – неймовірна чистота! Таке справді існує! Ні недопалків, ні обгорток із цукерок, а газони навіть за містом облаштовані та підстрижені. Так, нас, закарпатців, подібним не дуже й здивуєш, бо все ж таки живемо поряд із Європою і частенько  буваємо в цивілізованих країнах, проте...

Судова  система Америки: в залізних рукавицях, а інакше ніяк! 

Пересічні американці про судову систему знають тільки те, що вона... є. "А навіщо мені знати це?
– щиро здивувався мій американський приятель Джон, коли я запитала в нього, як часто виникають нові прецеденти в судах. –Я знаю тільки те, що стосується мого бізнесу, тобто інформаційної технології, а про суди відаю дуже мало. У принципі, я тобі можу показати мультфільм (!), у якому в простій формі і саме для дорослих пояснюється, як працює судова система США". Отакої! Це мене справді шокувало, бо навіть ми, українці, на іншому боці планети маємо бодай якісь уявлення про американську судову систему, а їм, американцям, це не потрібно. І, в принципі, мабуть, логічно: навіщо забивати голову зайвою інформацією? "Якщо мені потрібно буде судитися, то я найму адвоката, який у цьому розбирається", – додав Джон.

А наступного дня ми потрапили до місцевого суду. Поважний суддя Ітон люб'язно розповів нам про всі особливості судової реформи, показав, як йому працюється за умов, коли він практично не веде жодної "паперової роботи" (все роблять клерки та численні помічники), не тоне в чиновницькій рутині і має власну залу для судових засідань! Та й загалом, на 9 суддів у них 10 залів. Один так, про запас, – а раптом якийсь суддя з іншого штату чи округу схоче провести тут виїзне засідання?.. Наші, українські, служителі Феміди за такої інформації навіть мову втратили – в ужгородському міськрайонному суді 4 зали і два десятки суддів: ось і спробуй поділитися!.. Але якщо повертатися до судової системи, то вона справді унікальна. І жорстка. Тільки уявіть собі. Жили-були собі дві жіночки. Якось нібито вони посварилися. І так само якось нібито одна переходила вулицю, а інша тим часом їхала на автомобілі. І сталося ДТП. Жінка-водій стверджує, що вона не хотіла вчинити наїзду; потерпіла заперечує і переконує, що особа в авто навмисне мала намір її вбити. Результат? Тій, котра була за кермом, загрожує 15 (!) років позбавлення волі. Її вчинок кваліфікується як замах на вбивство, а автомобіль розглядається як предмет, що здатен заподіяти смертельних травм. Постраждала обійшлася не дуже значними тілесними ушкодженнями. А 15 років – таки значний строк! Тому жінка, що була за кермом, звернулася до губернатора штату з проханням призначити в її справі суд присяжних, який би визначив, винна вона чи ні. Зрештою, у нас за подібне ДТП можна й штрафом обійтися, не те що реальним покаранням. Але в Америці з цим строго – інакше, кажуть правоохоронці, порядку не буде! У більшості штатів Америки ще існує смертна кара. Вражає. Але, може, такі залізні рукавиці і нам би треба?

Якби  нас так вчили, то кожен другий українець  був би вундеркіндом!

У Флориді  нам вдалося побувати ще й у  місцевому громадському коледжі. Це так званий навчальний заклад для  цілого округу Семіноул Каунті (свого роду в нас – район), який дає професійну освіту (на кшталт нашого ПТУ), за кількома напрямками навіть рівень бакалавра. Ніби нічого незвичного, Але все, що стосується навчального процесу та його забезпечення – шокує! Ось лише кілька прикладів.

Операційний бюджет коледжу, в якому навчається кілька тисяч студентів, сягає 83 мільйонів доларів на рік! Це означає, що 83 мільйони витрачають у рік лише на поточні видатки, комунальні послуги та забезпечення навчального процесу: на закупівлю необхідного обладнання (інструментів, манекенів тощо), палива для автомобілів, на яких вчаться студенти, транспортних засобів та іншого приладдя. Щодо останнього – окрема історія. Показує нам викладач, який готує спеціалістів (а-ля фельдшерів) для роботи в автомобілях швидкої медичної допомоги, спеціальний манекен людини, в якому купа електроніки. Муляж під'єднаний до комп'ютера, останній власне і задає йому різні команди. Тобто, приміром, якщо студент правильно проводить реанімаційні заходи, то манекен почне рухатися, дихати, відкриє очі тощо. Якщо ж ні – може й піна піти з рота чи щось подібне. Але найбільше шокував манекен... вагітної жінки. В нього відкривався живіт, вставлялася лялька і за допомогою спеціального поршня відбувалися пологи – "дитина народжувалася". При цьому манекен кричав (треба ж привчити майбутніх лікарів, що жінка під час пологів зазвичай кричить!), а положення "дитини" в животі "породілі" варіювалося: сідничками, голівкою чи ніжками донизу...
І, відверто кажучи, при спогляданні такого дива на душі кішки шкребуться: як наші фельдшери вчаться? Зазвичай, методом проб на живих людях... Аналогічно – спеціальні тренувальні зали для майбутніх полісменів; останні моделі різних автомобілів, нерідко дороговартісних, для навчання слюсарів-механіків; приладдя та обладнання для пожежників, у тому числі побудовані лабіринти, до яких під час навчання запускають дим та вчать, як орієнтуватися (викладачі кажуть, із 50 відсотків студентів після такого лабіринту залишають навчання, бо скаржаться на клаустрофобію...) і так далі й тому подібне. 
 
І пандуси в Америці  – справжні пандуси!

У США не говорять про допомогу людям з обмеженими фізичними можливостями, а, справді, роблять усе для них необхідне. І пандуси в Америці – справжні! На кожному кроці! Не імітація "бурхливої діяльності", як в Україні, не наварені абияк і бозна-де рейки, якими ні піднятися, ні з'їхати. І в кожному туалеті таки окрема кабінка для інвалідів. І ліфти на кожному кроці. І написи шрифтом Брайля (для сліпих) у всіх громадських місцях, на кожних дверях суду чи адміністративної будівлі. І спеціальні комп'ютери для голосування спеціально для людей з обмеженими фізичними можливостями. Ми дивилися на все це – і серце щеміло. Відверто кажучи, коли мене запитали, як в Україні дбають про інвалідів, сказала: "Ми наближаємося до вас!" Відчувала себе патріотом рідної держави, і кілька наших звукових світлофорів та з десяток "пищалок" на будівлях судів, райдержадміністрацій та облради мені здалися величезним кроком! Порівняно з тим, що
нічого не було, це – крок. А насправді... Насправді мені просто ганьба було сказати, що у нас є інваліди, які, навіть маючи золоті руки та світлу голову, голодують. Є такі, які через відсутність чи псування ліфтів за все своє життя не можуть жодного разу потрапити на вулицю! Американці подібного не зрозуміли б.

Так само, як і  ми не могли зрозуміти, як можна все своє життя присвятити пошукові роботи для людей, котрі мають обмежені розумові можливості. У Штатах створюють спеціальні центри для недужих, скажімо, з хворобою Дауна. Таких людей у спеціальних кімнатах-імітаціях вчать себе обслуговувати, готувати їжу та варити каву, прибирати за собою та приймати ванну. Усе для того, аби такі люди на випадок, коли залишаться без опіки батьків чи родичів, могли самі за собою доглядати. А ще їх вчать працювати – клеїти конверти, займатися упаковуванням товарів – заробляти на власні потреби. 
 
І чому в нас так  багато відмінностей?

Автошляхи в  США ремонтують тільки вночі. Спеціальні автомобілі освітлюють дороги та роботу будівельних машин. Удень ніхто й ніколи не перешкоджає рухові автівок. Співробітники ДАІ визначають швидкість автомобілів за допомогою радара з лазерним наведенням, і всі ці дані
миттєво потрапляють  до комп'ютерів та спеціальної бази даних – не підкупиш та не
зітреш інформації. До речі, за 10 днів перебування в Штатах я жодного разу не бачила об-
гону...

Позбавлені  волі у в'язницях вільно розгулюють коридорами, працюють на громаду. Якщо дотримуються всіх встановлених правил та вимог (їх у в'язниці округу Семіноул Канті аж 96!), то за кожен місяць взірцевої поведінки  отримують по 5 днів зменшення терміну.

Система виборів  у США просто унікальна. Обирається начальник, його команда (усі з різних політичних сил) і разом вони проводять голосування. Голосувати в Америці дозволяється в будь-яку мить уже за два тижні  до виборів, а за бажання свій бюлетень можна отримати поштою, поставити позначку і  так само надіслати до виборчого штабу. У нас, в Україні, певна річ, якби така схема існувала, то голосували б двічі, а то й тричі, проте в штатах за подібне карають дуже жорстко. Відповідно, принаймні у  Флориді, за останні кілька років було хіба що один-два факти подвійного голосування (поштою і на дільниці). І то помилково...

Одне слово, писати про те, як багато в них такого, що не укладається в наших головах, можна довго. Якісь стереотипи щодо Америки у нас зруйнувалися, якісь закріпилися, іншим же ми чисто по-людськи позаздрили б. На кшталт того, що готувати їжу американці у своїй переважній більшості не можуть і не хочуть. Кажуть, із 70-их років минулого століття так повелося: жінки оголосили про емансипацію, про те, що не хочуть витрачати свій час на простоювання біля плити. З покоління в покоління традиція закріпилася, і як результат – нині в їхніх магазинах продається практично все готове чи напівготове: навіть пошинкована капуста по півкілограма в мішечку (якраз на салат) та потертий сир. Ті ж поодинокі американки, що таки самі готують (на щастя, я жила в
такій родині), роблять це справді смачно, і якраз у цьому й проявилася наша жіноча спільність, яка багато в чому поламала й стереотипи. Бо, як з'ясувалося, суп по-мексиканськи з індичкою виявився нічим іншим, як... "підбиваною картоплею" (заправленою сметаною), звареною на шматкові індички. Щоправда, трішки гострий, а-ля мексикано!..

І попри все, мені шкода лише одне: чому ми, українці, маючи світлі голови та золоті руки, мабуть, ще років і за 50 бодай на побутовому рівні не будемо так добре та цивілізовано жити, як вони, американці...

Наталія Петерварі

"Старий Замок-Паланок"

Наталка Логойда, Закарпаття онлайн.Блоги
17 листопада 2010р.

Теги:

Коментарі

Lena 2013-12-21 / 22:31:37
Detskaya skazka. Tot sud'ya zabil rasskazat vam skolko let on uchilsya i skolko zaplatil za svou ucheby. Takze sabili rasskazat skolko stoit obslyzivanie invalidov i kto mozet polychit ety pomoch. V obchem, kak rabotaes tak i zives.

Янко 2010-11-18 / 19:33:00
2аноним
Вы или воинствующий коммунист, или вчера на свет появились. В ссср конечно же не было бедных, то есть не было богатых, потому, что все были бедные. А бедность, как и все остальное, познается в сравнении.

Ігор Баран 2010-11-18 / 15:20:00
Щоб судити про щось, то краще ніж "краще один раз побачити..." і не скажеш. Так як в США турбуються про інвалідів і т.д. в СРСР і не снилось. І одне і інше бачив. Щодо біності в США в 50-х роках, то це казки совкової пропаганди. Там і зараз повно бідних, просто їхня бідність трошки інша

2010-11-17 / 20:37:00
И еще добавлю. То, что вы, Наталья, рассказываете о том, как в США заботятся об инвалидах и др. - вы описываете ... СССР! Просто с некоторыми поправками. Но не будем говорить, какие.

Но вопрос интересный. Общество наше, получив независимость, не знало, и до сих пор не знает, что с этим делать. И куда двигаться дальше. Вокруг столько инертных! Вот и ответ - почему у нас "не так".

2010-11-17 / 20:32:00
Скажем так. Есть хорошее правило - хорошо там, где нас нет. А во-вторых, экономика США базируется на экономиках многих стран, которые на эту Америку и работают!

Я могу судить о США из информации, которую я имею, но... Много чего там - для меня не было бы приемлемо. Чистый капитализм - он всегда капитализм, и что тут говорить...
Причем любопытно отметить даже - в пятидесятые, и даже шестидесятые годы, в капстранах царила нищета и бедность! Чего в СССР, который только оправился после войны, не было!

Но мы отказались от СССР. И сейчас строим капитализм - то, что европейцы и американцы строили долго! А у нас прошло каких-то двадцать лет.