Закарпаття онлайн - http://zakarpattya.net.ua

Ура! Пишу! Ні, не все так просто…

Муза, музочка, музун, чи як тебе там! Де ж ти поділася...подівся...заблукав в ужгородських темних провулках? У голові, порожньо, як у винній бочці після вдалого фестивалю. Муза про мене забула. І я забула, як це – ПИСАТИ...

Не знаю, як вдається письменникам і поетам так часто закликати цю (СКАЖУ ТИХО, ЩОБ РАПТОМ НЕ ОБРАЗИЛАСЯ) бісову )музу, але мене вона не чує. От і пишу я значно рідше, ніж хотілося б. А думок в голові – рій. Проблема з системою. Пишу – стираю, пишу - стираю... варто перейти на папір – може б взагалі закинула цю справу...)

Яка ж ти МОЯ муза? Хочеться, аби розумна і прекрасна, легка і швидка. На написання бетселеру не претендую...мені б текст чергового репортажу закінчити. Але у музи запрошую найкращу))) І тільки СВОЮ. Чужих, хоч вони, може, й ліпші – не треба.

Уже відкрила і впустила ніч разом з голодними комарами. Уже вимкнула телевізор і включила джаз. Уже заварила чай і з'їла шматок солодкого торту. А муза не ведеться. І репортаж застряг десь на початку свого народження. На рівні студійної підводки.

Жаль...Мав бути хороший. Дорогою з магазину, все на тій же темній ужгородській вулиці муза мене таки торкнулася. Це я відчула гостро. Натяк зрозуміла і понеслася додому так швидко, що мало не залишилася без торту. От там кілька разів спіткнулася і мої логічні, чіткі та правильні думки перетворилися на нерозбірливу кашу. Краще б вечеря без торту!!! До квартири донесла вже дріб'язок, з яких от ту саму кашу й не звариш...

Творчі муки! О, думаю, це знайоме багатьом. Мене викручує, як справжнього наркомана. Збиралася на темну вулицю, можливо МУЗА ще там, але аж занадто вона темна...страшно. Залишу текст на завтра. Довірюсь приказці про вечір і ранок...

 Сподіваюся, я не самотня в пошуках музи.  Було б, щонайменше, прикро за своє безталання...

 Писала 20-ть хвилин, переписувала ще 10.

Дайте рецепт, шановні! Може ви молочко у тарілочці ставите на підвіконня, чи китайські дзвоники розвішуєте під протяг?