Закарпаття онлайн » Блоги » Наталія Чобаня

Мандруючи квартирами, або О, Боже! Знову переїзд!

Нормальні люди подорожують земною кулею: відвідують захоплюючі місця, закохуються у побачене, і знову збирають грошей, аби збагнути щось нове й цікаве. Ото справжня романтика мандрів! Та мені доводиться подорожувати квартирами! Так-так, вам не примарилося... За останні шість років у мене було аж 5 "домівок". Проте є люди, які давним-давно побили мій рекорд. Причина - відсутність власного житла.

Мандруючи квартирами, або О, Боже! Знову переїзд!

Рідна домівка 

З першого подиху до вступу в університет у мене була власна рідна домівка – трикімнатна квартира на другому поверсі, в якій я жила з батьками та старшим братом. Було весело, хоч і не дуже просторо. Восьмиквартирний будинок створений ще за ідеалами Хрущова, тож ми вчотирьох дуже рідко обідали разом. Кухонька маленька, ледь двоє поміщаються. Тодішній “президент” СРСР був упевнений, що їсти треба у їдальні. У важкі 90-ті  трапезувати невдома – це розкіш. Хоч з габаритами прораховано, причому дуже сильно, багатьом сім’ям і нині доводиться жити в малесеньких квартирках. До прикладу, ужгородський проспект Свободи. Але, як кажуть у нас на Закарпатті, “не хижа тісна, а чилядь збісна”. А нам вчотирьох у “хрущовці” було добре. У мене навіть була власна кімната, у яку я й сьогодні повертаюся, аби відпочити від навколишнього світу. Тато з мамою завжди раді мене бачити, на те вони й батьки...
 
Мурашник
 
О, так! Мурашник! Сама туди рвалася, аби стати самостійною! Витримала не довго. Чесне слово.
 
У гуртожитку №4 Ужгородського національного університету за офіційними даними (штамп у паспорті) я прожила аж три роки. Та насправді витримала всього один семестр першого курсу.
 
Згодна, житло дешеве, близько до університету, але... Мені було і весело, і сумно водночас знаходити у холодильнику брудні шкарпетки, мовляв, так треба, аби жуйка відпала. Їжу з дому брала рідко, бо вона зникала у невідомому напрямку. Харчувалася у їдальні: у 17 років важила 42 кілограми. Аж мати рідна мене не впізнавала! Хоча, талії 55 см багато хто заздрив, навіть дехто із співмешканців.
 
Але у мурашнику було й багато кохання, через що на книжки часу не вистачало, та й ночі були безсонними. Мабуть, я покинула гуртожиток, бо не знайшла власну любов, як мої подруги у кімнаті. Заздрила їхнім солодким снам. Отже, перша спроба самостійного плавання зазнала краху: не виримавши мурашиного темпу життя я (слабодуха) повернулася в батьківський дім.
 
Оренда №1
 
Після того, як вийшла заміж, постало питання жити абсолютно самотійно. Оскільки у нас з чоловіком грошей на власну квартиру не було (і зараз немає), то ми вирішили орендувати квартиру. Молодій сім’ї хочеться жити окремо від батьків, аби навчитися добре ладнати. Мабуть, це не секрет.
 
Знайшли ми для себе пусту однокімнатнку квартиру в мікрорайоні Шахта аж на 5-му поверсі. Ну, стан задовільний: перед нами тут жила сім’я із немовлятком, тому житло зберегли в чистоті. Кухня велика, але дуже сонячна. Влітку варила їсти в сонцезахисних окулярах (гардини не допопмагали). Ванна й туалет разом, сильно відчувався “совдеп”. Але ми й тому були раді. Кімната велика, простору вистачало не тільки для моєї журналістської, але й для чоловікової програмістсьої фантазії.
 
Улітку у квартирі було жарко. Рятували тільки вікна та зовнішні двері, які щільно не прилягяли до рами. Проте через цю перевагу у нас всі чотири пори року водилися комарі. Ой, забула сказати, мене знову переслідували мурахи! Якщо залишити немитий посуд хоча б на 20 хвилин, то цих істот було повно на кухні. Навіть зимою... До речі, в цю пору року ми грілися центральним опаленням. Батарея – тільки у кімнаті. А у ванній та кухні морозно!!!
 
Таке задоволення коштувало нам 150 у.о. плюс світло.
 
Прожили ми на Шахті 10 місяців, поки наша хазяйка не вирішила підняти нам квартплату до 200 у.о. За що??? За старі вікна і двері, через які завжди протяг і комарі в хаті? За совдепівську ванну й туалет? За відсутність нормального опалення? Такого знущання ми не витримали: зібрали речі і знову у мандри...
Оренда №2
 
За 220 у.о. орендуємо в знайомого двокімнату квартиру з меблями на другому поверсі (вулиця Грушевського). На перший погляд все ідеально: затишні кімнати, сучасна кухня та ванна, два величезні балкони (ба, один навіть закритий), просто гігантський коридор... Але... Найбільше мене дратувала вода за графіком (на Шахті такого не було). Це ще півбіди. Аби покупатися, воду гріли в електоробойлері чотири години. Водопостачання з 6-ї до 10-ї. Розумієте? От газова колонка – це краще. Але й вона у нас була. Через слабкий тиск газу омріяна розкіш не вмикалася.
 
Гм... До цього всього ми адаптувалися й жили щасливо, аж доки нам не сказали, що квартира продається. І почалося страшне! Ходили покупці сімсот разів на тиждень, ми мусили бігти з роботи, аби показати орендоване житло. То ж більше працювали на показові відвідування, ніж на майбутню домівку. Через відсутність води інколи потенційні крадії нашого спокою бачили на кухні немитий посуд. Агент із нерухомості заспокоював: “Та тут живуть студенти!”. Нас це обурювало! Ми намагалися показати всі недоліки орендованого житла, аби не залишитися на вулиці. Тривало це близько півроку. Тоді квартиру придбали якісь дідусь із бабусею. А ми через 9 місяців із дня в’їзду – знову у подорож.
 
Оренда №3
 
Не повірите! Чотирикімнатна квартира біля “України” за 200 у.о. Подруга допомогла знайти. Але житло пусте-пустесеньке. Меблі є тільки на кухні. Ремонт тут супер, гріх жалітися. Ванна гарнесенька, туалет окремо. І простору аж до не хочу. Ви подумаєте – нам пощастило. Можливо, не буду сперечатися. Але... Ми платимо всі компослуги. Зимою аж страшно! Гривень 500 з кишені аж летять у безодню. Чотири кімнати отоплювати – це ого-го!
 
Слава Богу, вода тут майже весь день! Мию посуд коли захочу! Прання – улюблена справа. Заправив машинку і на взліт.
 
Інколи довго шукаю чоловіка по квартирі: поки передивлюся всі кімнати, то й час пройде. Але кожен з нас може сховатися один від одного і відпочити. Таке інколи треба подружній парі.
 
Але... І на цій квартирі у нас є співмешканці – жахливі таргани! Бррр! Боремся з ними “Раптором”, мабуть, швидше себе потровимо, ніж цих гидких істот. Та й комарики від озера налітають. Про мишей уже мовчу.
 
Для нас це вже дурниці, не псуємо собі нерви. Мріємо про власне кохане житло у чужій квартирі, з якої нас у будь-яку хвилину можуть висилити. Відчуття не з приємних. Знову в руки валізи і в подорож на іншу орендовану домівку. І доки це триватиме?..
 
Мрія
 
Нам би хоч однокімнатну квартирку, але свою, рідненьку. Коштує вона нині до 30 тисяч у.о. залежно від стану і місця розташування. Такі гроші зароблятимемо 10 років, якщо нічого не куплятимемо. Перспектива не з найкращих. А дітей коли заводити? У сорок років? Пізнувато(((.
 
Кредити? Ех, переплатити треба разів у три, якщо брати позику на 20 років. Для простих смертних це найменший термін погашення заборгованості. Тоді прийдеться працювати тільки на житло. А де впевненість, що матиму роботу всі 20 років? Що не буде скорочення на “Тисі”? Гарантій нема. Невиплачений кредит – квартиру забирають...
 
Держава допоможе? На жаль, ні! Цьогоріч на молодіжне кредитування в області виділено 0,3 млн гривень. Це трохи більше 30 тисяч у.о. Одна однокімнатна квартира на все Закарпаття. Як це усвідомила, впала в депресію. Якщо точніше, то ці кошти виділяються тільки на погашення відсотків за кредит. Ще гірше...
 
Тож про власне житло мені доводиться тільки мріяти і сподіватися на чудо із чудес!!! А таке буває? А доти я знову з валізами вирушаю у нову подорож під назвою “Оренда №4”. Побажайте успіху!
 
П.С.: Від щирого серця бажаю вам мати власне житло, бо без нього доведеться мандрувати чужим і бути завжди на голках!
Наталія Чобаня, Закарпаття онлайн.Блоги
23 червня 2010р.

Теги: житло, оренда

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Наталія Чобаня 2010-11-08 / 17:14:00
Особистого тут нема нічого, це лиш один приклад із мільйону. А про талію було... Пам’ятаю це на всі 100%, сусідко)))

сусідка 2010-11-05 / 14:22:00
про талію фігня, та й взагалі поменше би своїх проблем виставляла на поверхню... це ж особисте...

Крістіна Кузьменко 2010-10-15 / 11:45:00
Мені це дуже знайомо, коли навчалась в Києві, змінила не одну квартиру. От тільки коштують вони там більше, а господарі набагато нагліші. Таким чином в Києві мабуть немає вже жодного району, в якому б я не жила хоча б трошки. Через постійні переїзди туди-сюди плюнула на столицю і повернулась до Ужгорода.
І нехай з чоловіком живемо разом із батьками, зате в рідній квартирі, де ти знаєш, що сплачуєш комунальні послуги та все решта - для себе і свого комфорту! Де ти знаєш, що тебе не виженуть завтра на вулицю і де ти не сплачуєш щомісяця 200-300 у. о. в кишеню невідомого дяді господаря квартири.

Наталія Чобаня 2010-10-01 / 20:24:00
Микола Староста (Жалива), уже майже Новий рік, а зарплата на місці;)

віктор 2010-07-23 / 10:56:00
ох... аналогічна ситуація вже впродовж 10 років. замкнене коло ((

Наталя 2010-07-02 / 16:54:00
Юрію, Ви праві! Ситуація абсолютно звичайна. Але такий людей, які орендують роками житло, багато. Вважаю, що це не правильно. Держава має в ідеалі дбати, аби кожна сім'я мала дах над головою.



П.С.: Продовження теми чекайте в "Новинах" на Тисі)

Микола Староста (Жалива) 2010-06-26 / 23:39:00
Наталья вам до нового року зарплату піднімуть в два рази, буде легше...

до того шукайте додатковий заробіток. ... в інеті.

читач 2010-06-23 / 20:56:00
Матеріал цікавий і тема розкрита на всі сто! Авторці - респект!

Віталій Глагола 2010-06-23 / 16:54:00
Наталко, переїздіть з чоловіком до мене)))



п.с. про общагу правда, і за співмешканок +1

Юрій Лівак 2010-06-23 / 16:46:00
Та стандартна історія, зрештою. Відколи я приїхав до Ужгороду і до часу, коли (до речі) взяв квартиру в кредит, змінив 9 місць проживання.

Ірися 2010-06-23 / 16:24:00
200 у.о. - квартира. А зарплатня, напевно ще менша... Питання, на які гроші тоді жити молодій сімї...

В.С. 2010-06-23 / 15:38:00
І я тебе розумію! Бажаю успіху!

Andriy Lyubka 2010-06-23 / 15:31:00
Як же я тебе розумію!

про гуртожиток - супер :-)