Закарпаття онлайн - http://zakarpattya.net.ua
Чому я проти пам'ятника Сталіну
Вперше про голодомор - маю на увазі "наживо", віч-на-віч від живого свідка - я почула від звичайної черкаської селянки - старенької, яка ще дитиною пережила цю страшну трагедію. Ми приїхали записувати її для телевізійного сюжету, а вийшло - враження на все життя. І ось чому:
в коридорі її маленької хатинки лежали гори гарбузів і картоплі — вона казала, що завжди робить продовольчі запаси — звичка, яка вже всмокталася в кров
вона боялася говорити про голодомор і сказала: "а якщо хтось прийде і забере мене у тюрму?" (2009 рік!)
протягом всіх 30 хвилин, поки ми писали бабусю, вона заливалася сльозами. Щирими, дуже гіркими.
вона досі пам’ятає смак молодого листя та акації, яку вони їли, бо не було нічого іншого
під час голодомору померли її батьки, братики й сестрички
а перш ніж всі вони померли, їх "здав" рідний дядько, який знав, що десь під полою ховають мішечок гречки
після того, як вимерла вся її родина, вона ще все життя відпрацювала на радянську владу в колгоспі і не мала права говорити про голодомор, бо це було заборонено.
Тепер вона — звичайна українська бідна пенсіонерка, з покрученими руками та ногами, яка змушена обробляти город, щоб вижити.
Від того сюжету у мене досі мороз по шкірі.
А ще — від кримінальних справ, які заводили комуністи на збожеволілих матерів, що їли своїх дітей. Ці справи я на власні очі бачила в архівах СБУ.
Всі мої близькі родичі походять із Закарпаття. Вони не потерпали від штучного голодомору, як жителі Східної та Центральної України. І тому мені в сотні разів важче зрозуміти потомків вимерлих від голоду українців — як вони можуть хотіти встановити пам’ятник Сталіну?
Як?..
P.S. А що ми можемо зробити, щоб завадити відкриттю цього пам’ятника? Яка ваша думка?
Леся Кешеля