Трям-трава

Драматург добре відомий – може, не стільки юним глядачам, як їхнім батькам, оскільки колись його твори ставилися практично в усіх театрах однієї шостої частини суші, знято ряд мультфільмів (найвідоміший – шедевр "Ёжик в тумане") і кілька фільмів-казок.

Ляльки – очей не відірвати. Особливо заєць (Е.Григор'єва). Ну, можна виражати характер лялькових персонажів через рух рук, ніг, нехай навіть хвоста. Але вуха - це уперше на нашій пам'яті.  Заєць ними не рухає  він ними думає, пізнає світ, спілкується з ним, любить і ненавидить, плаче і сміється. Якщо комусь здається, ніби це просто поворушити власними вухами. А тут - чужими. Заєць - ідеаліст, романтик, який усе сприймає через вуха і через ті самі вуха віддає. Благо, що є перед ким ними вимахувати. У зайця дуже складні взаємини з їжачком і ведмедиком. Такий собі трикутник у дитячій пісочниці - здавалося би, безнадійний. Але знаходиться і проти кого дружити усім трьом - проти вовка.

Вовк (А.Опіок) дуже філософічний, це не обтяжена інтелектом груба сила, яка прагнучи чинити зло, насправді творить добро. Він, власне, й організовує увесь сюжет, підтримує до останнього інтригу.  Хоча докидає свою частку і ведмедик, який вигадує собі цілу чарівну країну зі своїми порядками і максимальним комфортом (приблизно такою нам мріялася 1991 р. Україна), хоча насправді все виявляється набагато складніше.

Країна (та, що на сцені, а не навколо нас), справді, вийшла чарівною. Виставу зроблено у жанрі чорного кабінету, коли тварини ніби самостійно рухаються по сцені, спершу навіть не розумієш, де саме ховаються актори і як вони керують ляльками. Перед глядачами крутиться зо два десятки зелених дисків різних відтінків. Це тонка гра пуантілізму  чи калейдоскопу, коли окремі плямки складаються щораз у нові комбінації і породжують все нові і нові ландшафти.  У поєднанні з майстерною грою світла (І.Осокіна) це породжує просто містичні ефекти, які буквально гіпнотизують глядача. Гра зелених дисків розроблена київським художником -постановником В.Задорожною. ясно, десь згадуються вокзальні шахраї ("Кручу-верчу, обмануть хочу"), але тут це робиться з максимально шляхетною метою, виникає непідробне відчуття казки. Загалом уся вистава – втілення ігрової стихії, коли під впливом дитячої фантазії що завгодно перетворюється на що завгодно.     

Їжачок – такий собі любитель життя, енергія так і струмениться з нього, він органічний і за гратами і "на коні". Наївний до неможливості, але фортуна сама підігрує йому. Ведмедик – креативний на всю голову. Через це постійно знаходить якісь пригоди на свій хвіст. Є ще жабка-піснетворець, ніби списана з натури із сучасних закарпатських поетес. Дитяча психологія передана з тонкою іронією і водночас з гарячою любов'ю до дитини.

Вистава тільки  починає своє сценічне життя. Віриться, що воно у неї буде тривалим, вона обростатиме новими пісеньками і мелодіями, які буквально просяться сюди. Реакція малої публіки була цілком щирою, тим паче, що все завершується хай не надто логічним, зате такими бажаним хепіендом.

Теги: Трям

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати