Буревій

Дійство, режисоване хореографом-постановником Мирославом Мораховичем (закінчив Київський інститут культури), супроводжувалося живою музикою (клавішні, ударні, кілька вокалістів), безперервною зміною костюмів і танцювальних стилів.

Словацька хореографічна традиція формувалася упродовж століть в самісінькому центрі Європейського субконтиненту, тому збагатилася купою впливів – усіма слов’янськими, угорськими, балканськими, турецькими, германськими. А ще – циганськими, єврейськими, італійськими. Усе це було переплавлено в національному тиглі, наклалося на суто словацьку основу і в результаті дало дуже складний букет.

Вічні теми, які хореографія розробляє ледве не від самого свого зародження: війни і миру, любові і смерті, чекання, печалі і радості. Мистецтво танцю взагалі максимально близьке до виноробства, а ця вистава особливо нагадувала бехерівку, настояну на двадцяти п’яти карпатських травах.

Перша композиція – східний танець відповідно вдягнутих дівчат, що нагадують фантазії 1001 ночі. Це, так би мовити, інтродукція до усієї наступної історії, передчуття майбутніх пригод. На зміну дівчатам приходить хлопчача бійка за дівчину, яка швидко переростає у щось масштабніше за участі уже багатьох танцюристів. Десь воно нагадує капуеро, десь кавказьких джигітів. У третій композиції домінували переважно слов’янські мотиви, кружляння пари, яка демонструє найрізноманітніші хореографічні фігури. Народні елементи поєдналися зі складним акробатичним номером. Один юнак тримав на плечах другого, а той ногами відірвав від землі дівчину, відтак оці “бременські музиканти” ще почали кружляти навколо власної осі, зірвавши найбурхливіші оплески за весь вечір. Четвертим був обрядовий танець: три парубки у корчмі, жінки у чорному вбранні, усе то під тужливу народну пісню. П’яту композицію забезпечили три пари, які показали максимально чуттєвий танець. Контемп тут химерно переплівся з народною традицією. Завершальна композиція була найбільш запальною і тривалою. Дівчата у коричневих балахонах нагадували чи то вихованок монастиря чи то вже молодих монашок. Їхній вигадливий танок набуває іншого характеру з появою трьох парубків. А відтак відбувається переодягання прямо на сцені з подальшими хороводними комбінаціями, від яких голова обертом.

Окрім усього іншого, вражало багатство сценічних костюмів, зокрема гармонійне поєднання словацьких вишиванок і джинсів. У сприйнятті закарпатців джинси давно вже стали органічним атрибутом сучасного словацького народного строю. Постановник включив до 45-хвилинної вистави максимум різноманітних танцювальних елементів. Інколи воно сприймалося як такий собі підручник з хореографії, що для навчальної постановки цілком природно. Для сучасного словацького мистецтва загалом характерний синтез традиції і модерну. Тут ужгородський глядач міг це відчути особливо наочно.

Насамкінець директор консерваторії Вільям Станек подякував за теплий прийом і запросив ужгородських студентів до візиту у відповідь до Пряшева.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати