Видатна угорська вчена Марія МАЄР про денаціоналізацію та мадяризацію русинів-українців Закарпаття

Е. Еган: «...Отже, коли правда, що нашим першочерговим політичним завданням повинно бути придбання всіх чужонаціональних для угорської культури, тоді той важливий ключ розв’язання національних питань румунів, словаків і закарпатських українців знаходиться у руках Вашої Ексцеленції (Дарані Ігнаца)...».

МАЄР Марія (16.11.1929, Будапешт) – угорський історик, науковий співробітник Інституту історії Угорської академії наук (1952-1978). Кілька праць присвятила історії закарпатських русинів другої половини ХІХ-го та початку ХХ-го століть: “Kárpátukrán (ruszyn) politikai és társadalmi törekvések, 1860-1910” (“Соціальні та політичні устремління карпатських українців (русинів), 1860-1910”, 1979; англійський переклад – 1997), “Rainbow on the Moring Sky: sketches on the history of the Rusyns of Hungary, 1849-1914” (“Веселка на ранковому небі: нариси з історії русинів Угорщини, 1849-1914”) (1995); “Keresem a fényt (Történeti vázlatok, magyarul)”. – Budapesten, 1956-1991 (“У пошуках світла. Історичні нариси угорською”); “Subcarpathian Rus: original archive documents from Budapest, 1849” (“Підкарпатська Русь: оригінальні архівні документи з Будапешта, 1849”) (1989); “A XIX. századvégi kárpátukrán agrárnépesség tásadalmi szerkezetének statisztikai ábrázolása” (“Статистичне представлення соціальної структури карпатоукраїнського аграрного населення кінця XIX століття”); “A ruszinok (Kárpátukránok) és az 1865 évi Képviselőválasztás” (Русини (карпатоукраїнці) та парламентські вибори 1865 року); “A ruszin társadalmi mozgalmakról a századfordulón” (Про соціальні рухи русинів на початку століття) та ін. Утримувала зв’язки з науковими установами України та Словаччини.

 

Марія МАЄР: Закарпатські українці на переломі століть

[…] Насамперед хочеться сказати кілька слів про акцію допомоги гірському краю, метою котрої була нібито допомога гірському населенню, щоб припинити переселення.

Далекі ми від того, щоб точно розглядати ту акцію за даними тогочасного досить багатого державного архіву. Зараз розглянемо тільки кілька моментів, пов’язаних з її характером.

З попереднього коротко стільки: кінцем XIX століття в суспільно-господарському розвитку національностей Угорщини закарпатські українці займають останнє місце. Мала кількість їхнього населення, а внаслідок суспільно-господарського відставання значно слабкий й їхній рух національного відродження. У XIX ст. майже виключно з аграрного населення складається закарпатоукраїнська суспільність [13], від мас відірвано розвивається аж до перелому століть й переважно греко-католицьким священством репрезентований т. зв. національний рух зі своїми аж занадто спрощеними проблемами: центральним питанням була літературна мова та церковна літургія, з якими пов’язані питання кирилики та церковна література й церковна автономія. В 50-60-х роках головним напрямом руху стає русофільство, тобто домагання того, щоб російську літературну мову перейняти для закарпатців. Представники цього руху вважають себе росіянами. Після вирівняння (1867) русофільський напрям поступово стає слабкішим. У 90-х роках вже тільки кілька прихильників тримається принципіально цього руху: Стефан Сильвай (1858–1904), Євген Фенцик (1844-1903), Дмитрій Гебей та інші. Новий розквіт русофільського напряму оживає аж в 1920 році вже в межах Чехословацької Республіки. Супровідним явищем русофільства є маскована схизма.

Від 1870 років появляються вже асимільовані інтелектуали з рядів закарпатоукраїнців, котрі в 1890-х роках голосяться вже за «греко-католицьких мадярів». Цей напрям підтримує, зокрема, закарпатоукраїнська інтелігенція, яка живе в Будапешті. Окремо слід розглядати захоплення в лоні греко-католицької церкви мадярською мовою в літургії, яке з середини 1890 року здобуває все більше прихильників. Поруч з Євгеном Сабовим, членом палати магнатів, який веде організування суспільності, визначну роль відіграли ліберали: адвокат Пастел Єні та д-р Рабар Ендре, заступник окружного начальника.

Рівночасно з середини 1890 року голоситься до життя в колах закарпатської української інтелігенції й українська ідея. Головним представником цього напряму є вчений-історик Юрій Жаткович (1855-1926). До нього приєднуються з молодшого покоління Гіядор Стрипський (1875-1946) та з великими амбіціями крокуючий священик Августин Волошин (1874-1945). Юрій Жаткович у ці роки неодноразово висловлює свій погляд на єдність розділеного малоруського (українського) народу та його мови (див., наприклад: «Budapesti Szemle», 1895. – С. 81.), Гіядор Стрипський подібно до того, як і Августин Волошин, у своїх творах доходить висновків: «Чи не можна б нам – русинам бути з іншими русинами в одній душевній єдності без шкоди для мадярів?» – пише в 1897 р. в газеті «Kelet» (22, 29 квітня, 6 травня) у своїй дискусійній статті «За мову русинів». Августин Волошин в статті «Галицькі русини в нас» («Kelet», 25.VIII.1898 p.), бачачи їхню національну свідомість, пропонує: «Виховуймо таку душевну інтелігенцію, й тоді відвідини галицьких братів будуть насінням, посіяним в добрий ґрунт!» і т. д. Треба підкреслити, що якраз у той час, за галицьким зразком, виникають в Марамороші кооперативи та поширюється ідея читалень галицьких українців. У ці часи Жаткович стоїть на стороні «Народної партії», оскільки був головним співпрацівником її тижневика «Kelet». Від 1898 року Августин Волошин стає постійним автором передовиць цього тижневика.

У XIX ст. в часи кризи дуалізму, зокрема в останній декаді, в якій наявний цілий ряд внутрішньополітичних проблем, й зокрема від часу політики насильства супроти національностей, яку започав уряд Банфія, від 1895 р. помічаються виступи закарпатоукраїнської «національної» інтелігенції в Пряшівській, але ще більше – в Мукачівській єпархії живучих представників священно-професорських кіл. Надзвичайно скромно, зокрема по відношенню до традиції мовними і церковними проблемами живучої опозиції, знаходить підтримку своїх ідеалів під піднятим стягом католицької «Народної партії». Для цієї «національної» інтелігенції організаційною формою від літа 1895 року стає знову відроджене товариство «Святого Василія». Характерним явищем цього товариства є захист народної мови і оборона старослов’янської мови в церковних обрядах греко-католицької віри. Рівночасно з цим, керівники товариства наголошують на вірності Угорській державі та відкидають схизму. Від 1895 до 1902 p., тобто до заникнення товариства, в рядах керівників товариства стоять як русофіли, так і представники українського напряму. Підозрюємо вплив тактики «Народної партії» в тому, що прихильники обох напрямів у роках 1895-1901, наче перехідний напрям, визначили для своєї мети народну мову, культивування її та виховання нею. У цих роках опозиційна «Народна партія» великою мірою користалася підтримкою Риму, особисто римського папи Лева XIII. Зрозуміла річ, що для мукачівського єпископа Юл. Фірцака (1836-1912) одинокою гарантією була консервативна аристократія, спрямована римським папою та графом Зічи Нандором, тому він в присутності пряшівського єпископа Йоана Валія та єпископа з Керешу Юл. Дрогобецького прийняв патронат над товариством.

Юл. Фірцак – велика історична постать закарпатських українців на переломі століть – своїм відомим політичним чуттям спробував пробиватися в складних умовах. Його життєвий шлях вимагає окремої студії.

Тут лише для прикладу наводимо, що саме він, як «правдивий прихильник» уряду, в 1896 і 1897 рр. весною систематично передає державну субвенцію найекспонованішому мадяризаторові українців – редактору [14] «Kárpáti lapok», навіть пропонує підвищити її, але в тому самому часі Юл. Фірцак бере патронат над товариством «Святого Василія», хоч товариство його сучасники називають прихильником народної партії, бо аж до появи власного друкованого органу публікують документи про діяльність товариства в ужгородському «Kelet»-i, в керівних рядах котрого беруть участь керівники органу Костянтин Невицький, шеф-редактор, редактор Іван Йованович та автор передових статей Августин Волошин.

Уряд Банфія вважав заступника єпископа Віктора Гебея тим «злим духом», який сприяв натискові «національної інтелігенції» та який створював багато перешкод при засновуванні мережі державних шкіл.

Протягом 1896 р. між багатьма турботами Юлія Фірцака з’являється й турбота переселення. Кінцем березня 1896 року, повертаючись з Риму додому, відвідав голову уряду Дезидерія Банфія й передав йому без всяких коментарів рукопис вимог, сформульований у п’яти пунктах. У четвертому пункті рукопису стояло: «В гірських областях живучому руському народу жуп Марамороської, Березької, Ужанської і Земплинської треба створити умови для прожиття, тоді й переселення в Америку припиниться». [15]

12 січня 1897 р. Юлій Фірцак пише Дезидеру Банфі листа, в якому торкається дуже секретних питань; між іншим знову наголошує питання допомоги закарпатському гірському населенню. «В березьких і ужанських гірських областях, але також і в угочансько-боржавській долині русини живуть в дуже страшній, аж трагічній нужді, – писав він. – Тут тільки далекосяглі державні заходи можуть допомогти», – констатує автор. [16]

Після цього 5 лютого 1897 р. Юлій Фірцак (можна допускати, що за згодою уряду) вже скликає засідання депутатів парламенту за Ужоцьку, Угочанську, Березьку і Мараморську жупи, щоб обговорити способи і засоби, якими можна було б найкраще допомогти закарпатоукраїнському населенню вже згаданих жуп в його нужденному становищі. [17]

Того ж року, 7 березня, група депутатів під керівництвом Ю. Фірцака вручила уряду змістовний меморандум, в котрому домагається допомоги міністерств віросповідування й шкільництва, торгівлі, внутрішніх справ, сільського господарства та фінансів. [18] «Півмільйона угорських громадян… правом робить собі претензії на те, щоб держава своїми руками доброчинного опікунства здійснювала на практиці заснування установ для створення добробуту», – наводилось у меморандумі. [19]

У меморандумі з надзвичайно скромними вимогами вказувалось, що найважливішою ділянкою допомоги слід вважати сільське господарство та, зокрема, його традиційне скотарство. Цим підкреслювалось, щоб вся ця акція уряду здійснювалась міністерством сільського господарства. 7 жовтня 1897 р. міністр сільського господарства Дарані Ігнац повірив Едуарда Егана, пізнішого керівника всієї акції, щоб перебрав ведення державою орендованих земель графа Шенборна і для цієї мети виїхав у Березьку жупу.

Про Е. Егана згадаємо хіба стільки, що народився 1851 р. в Чакторні. Батько його був за походженням шотландець. Студіював в Сомбатгелі, опісля у Високій економічній школі в Галле та у Відні, де вивчав аграрне право. Довго практично застосовував свої теоретичні знання у їхньому маєтку в Чехії, потім – в Німеччині, Австрії, північній Італії і Англії. Пізніше дістав запрошення до Пруссії, де працював три роки, до смерті свого батька. Тоді повернувся додому в Угорщину і управляв родинним маєтком. У 1883-1890 рр. був на службі Міністерства сільського господарства на посаді державного доглядача молочної продукції. Відомий спеціаліст – Е. Еган – від 1886 р. публікує кілька фахових праць. [20]

Після порад Егана з міністром Дарані Ігнацом, які відбулись між 3 жовтня та 2 листопада, Еган 5 листопада виїжджає в Березьку жупу. 25 січня 1898 p. вже здає докладний звіт, в якому висловлює свої враження та накреслює свої пропозиції. [21]. 1898 р. почала діяти керована Еганом т. зв. «руська акція».

На запитання – чи припинила ця акція переселення закарпатських українців, відповідь звучить: ні! Навпаки, можна додати, що в секретному звіті Егана від 25 січня 1898 р. навіть не згадується про потрібні і швидко діючі заходи припинення переселення. Еган підтримував план довгочасової, повільної й помірної господарської еволюції, який, – коли б здійснився, – зі Свалявського округу Березької жупи поширився і на ціле Закарпаття. Але позитивні зміни вже в першому окрузі української області вважає дуже повільними: «Можна передбачати, що в цьому окрузі ні назовні, ні становище відносин тут згадуваного сільського господарства протягом короткого часу не зміняться», – писав він. [22] «Без сумніву, що ще протягом цілих десятиріч тутешнє населення буде на тому самому низькому рівні…», – читаємо далі. [23]

Те, що головною метою акції не було припинення переселення, доказують і тодішні статистичні дані.

[…]

Отже, що інспірувало міністерство сільського господарства, за Едуардом Еганом, коли в Свалявському окрузі все ж розпочато «руську акцію»?

Про це подає інформації секретний звіт Е. Егана від 25 січня 1898 р. міністру Дарані Ігнацу, в якому для виправдання і для запобігання бажав послужити в питанні «Найважливіших майбутніх проблем тисячолітнього існування Угорщини». А це дві проблеми: національне і соціальне питання, – стверджує Еган.

Секретний звіт у чотирьох пунктах окреслює коло першої проблеми:

1. «Нас, угорців, кількісно менше, ніж чужих національностей».

2. «Вважаю небезпечним той факт, що поодинокі національності географічно, в закритих національних областях, живуть від угорців віддалено».

3. «Дуже неприхильним можна вважати, – пише він, – що чужі національності спираються безпосередньо на племінно споріднені народи поза нашими кордонами й так … разом з подвоєною силою проводять боротьбу за автономію свого спільного майбутнього».

4. Нарешті, вказує на те, що, на його думку, замість того, щоб yгорська панівна мова перемагала, міряючи історичним мірилом, можна констатувати, що вона поступається [25] перед мовами чужих національностей.

У цих своїх поясненнях Еган однаково згадує проблеми словаків, німців, румунів і закарпатських українців і підкреслює: «Отже, коли правда, що нашим першочерговим політичним завданням повинно бути придбання всіх чужонаціональних для угорської культури, тоді той важливий ключ розв’язання національних питань румунів, словаків і закарпатських українців знаходиться у руках Вашої Ексцеленції (Дарані Ігнаца)». [26]

Перед початком «руської акції» Еган цікавився і закарпатоукраїнським національним питанням. «Чи для себе виховаємо цей народ, коли дійсно вдасться нам визволити його з сучасного жалюгідного становища. Maю на увазі руське походження цього народу», – пише він, [27] й довго роздумує над русофільством інтелігенції та її рухом у майбутньому. Важливим і негайним вважає потребу, щоб його було інформовано і про український напрям. «Щоб було в цьому питанні ясно, вже в листопаді, два тижні перед офіціальним початком моєї діяльності, ніби в особистих справах поїхав до Галичини. Там відвідав живучих моїх друзів-поміщиків і на одному полюванні, влаштованому на мою честь, я познайомився з кількома вождями тамтешніх русинів. Так, без того, щоб присутні знали, з ким мають до діла, чому цікавлюся їхніми проблемами, я довідався про те, що тих 2,5 мільйона русинів, які живуть у Галичині, з’єднані з 0,75 мільйонами, які живуть у Буковині, й майже з 16 мільйонами, які живуть у Бессарабії, на Поділлі і на Україні, дійсно прямують до певної автономії. Що більше, декотрі так перебільшували, що й про окрему свою руську державу мріяли». [28]

Еган із задоволенням констатував, що поки що немає українського політичного руху між закарпатськими українцями. (Український напрям тільки пізніше, під час І світової війни, потім у роках 1918-1919 набирає політичного змісту і форми.) [29] Тому він запропонував: «На мою думку, треба використати сприятливу для нас ситуацію, щоб цю національність зовсім і назавжди придбати й повністю змадяризувати». [30] «Коли держава, маючи на думці важливість цього питання так з точки зору господарського, як і з політичного значення, приступить до ініціативи епохального значення для цієї області, неможливо щоб народ цієї області, коли переконається в щирому прояві державної власті, не полюбив батьківщину і всією душею не став угорським. Для вищеназваної акції ситуація в кожному огляді дуже сприятлива для нас». [31]

Другим важливим мотивом цієї акції Еган уважає соціальні рухи: «Селянське повстання під проводом Довжі не було першим і останнім вибухом в Угорщині … терплячих бідних мас народу», – пише Еган у своєму оголошенні, та, мотивуючи конечність «руської акції», говорить: «Від кількох тижнів цей рух перекинувся і до Березької жупи. Селяни сходяться, організуються.., коли в дорозі зустрінуться з паном, починають вимахувати ціпками і вслід за санями викрикують погрози, що й вони платять податки, і вони рівноправні громадяни, що й вони працюють, а пани тільки їдять, п’ють, то чому вони не мають нічого, а пани мають все? У цій стадії підготовки знаходиться сьогодні і цей занедбаний гірський край». [32]

Фактом є, що тодішня преса вже раніше писала про ці явища. В газеті «Munkács és vidéke» від 7 червня 1896 р. в статті «Джерела заробітку бідному населенню!» про зростаючі соціальні ідеї пишеться: «Не ждім на замішання суспільного порядку, але стараймось випередити його», – звучить заклик. «В Макарйові початком цього тижня з нагоди того, що представники суду поміщицьку власність (пасовиська Сернє мочар, котрі село вже давніше вживає як пасовиська) хотіли повернути законному власнику або передати орендуючому, населення повстало і напало на комісію та жандармів», – писала та сама газета від 27 вересня 1896 р.: «Народ був озброєний косами та сокирами!», – додає газета.

Ці вісті й оголошення Егана стверджує і Міністерство народної оборони у своєму секретному звіті, адресованому голові ради міністрів з приміткою: «Листа відкрити власноручно!» (від 26 лютого 1898 р.). У тому листі згадується, що й в Березькій жупі «внаслідок загрозливої форми зростаючих соціальних рухів» призиваються в армію позачергові річники першої та другої резерв. [33]

Газета «Beregi ellenőr» від 20 лютого 1898 р. в статті «Селянський соціалізм» пише про те, що «в нашій жупі, на щастя, тільки на одному-двох місцях зʼявився соціалізм, але й там у найскромнішому вигляді, одначе потрібні превентивні заходи та найбільша обережність, щоб нещастя и тут не набрало небезпечних розмірів та характеру».

Тими «превентивними заходами» мала бути «гірська акція», щоб «це горе не мало ґрунт тоді, коли мир та спокій знову будуть встановленні в гірських областях держави, щоб у майбутньому втратило будь-яку можливість, для цього покликана ваша Ексцеленція, щоб покращанням ситуації в сільському господарстві прикарпатського селянського населення зроблено було доброчинний вплив, – пише Е. Еган Дарані Ігнацу. – Цей лад здійснить мирно поділ земель!» [34]

З вищесказаного стає зрозумілим, що господарськими засобами «гірська акція» має проводити мадяризацію та мирними заходами придушувати назріваючий селянський рух.

При визначенні характеру «гірської акції» Е. Еган підкреслював пeршість сільського господарства. «Підтримувати цей народ у важких умовах життя й дати полегшення народу тільки тоді можна, коли сільське господарство зістане постійно його головною віссю, біля котрої будуть групуватись і решта господарських факторів та помічних засобів», – писав він, підкреслюючи, що «поодинокі промислові підприємства, нововідкриті шахти й підприємства лісового господарства дочасно можуть підвищити прибутки населення поодиноких гірських областей, але й здалеку не можуть вплинути настільки на постійний добробут населення, як клімат та до комунікації пристосоване сільське господарство». [35] Це означає, що організатори акції без будь-якого впливу на них, оглухли на кличі місцевого господарського життя тих часів, які озивались на кожному кроці та прискорювали їх: «фабрики, залізниці, можливості працювати в промислі!». [36]

Урядовим організатором акції було Міністерство сільського господарства – особисто міністр сільського господарства Дарані Ігнац. Дарані Ігнац в дитинстві та юнацтві користався винятковою прихильністю Тісса Калмана, тому пішов шляхом ліберального політика в партії Кальмана Тиси, але сьогодні вже відомо, що від 1889 р. все більше схилявся до консервативних аграріїв. Коли в 1895 р. став міністром сільського господарства, то із всіх лібералів в уряді він був найбільш бажаною особою для аграрів. [37] Його біограф, Кенди Фіналь Іштван, також підкреслює, що від 1895 p. до 1903 р. з власною ліберальною партією і своїм урядом провадив політичну гру, але в 1903 році мусив «вифарбуватись» [38] і в партії Тиси Кальмана більше не міг заступати аграрні або інші інтереси. Відомо ж, що накінець Дарані Ігнац став аграрієм.

Своєрідний політичний профіль Дарані Ігнаца, подальше означення мети «гірської акції», його характер та протягом акції набуті враження з поодиноких явищ були причиною появи тієї гіпотези, за якою в ліберальним урядом розпочатій акції – заслугами Дарані Ігнаца – сильно проявлялися мотиви аграрні (народної партії). З тої точки зору, особливо цікавим стає те, що дуже точний біограф Дарані Ігнаца відхиляється від окремих періодів його життя, не аналізує діяльність Даранія за роки 1896-1899, саме той період, коли зростає вся аграрна опозиція, вся діяльність консервативної католицької народної партії й коли почалась «гірська акція» під керівництвом Дарані Ігнаца. Але в той самий час примічає, що після 1895 р. на прапорі Дарані Ігнаца з’являються «свіжі політичні формації з соціальною програмою», наприклад, «Народна партія графа Зічи Нандора». [39]

Відомо, що напрям аграріїв, який характеризує Долманьош Іштван у своїй праці «Історія опозиції угорського парламенту» [40], якраз в середині 1890 р. стає рухом із загальнодержавним значенням, вплив якого на переломі століть зростає. Є центральним органом ще в часи реформи посталого ОМGЕ (Országos Magyar Gazdasági Egyesület – Загальнодержавний угорський господарський союз), для зміцнення котрого засновано Угорський господарський союз. Керівників руху Каролі Шандора та Десевфі Аврела підтримують «дрібно-великі землевласники». Рух має спершу господарсько-політичний характер, але від 90-х років все більше і більше енергії проявляє в соціальній демагогії, щоб придушити аграрно-пролетарський рух. Аграрії на захист феодального походження поміщицьких посілостей та власті поміщиків (але відкликаючись на дрібних людей) бичують крупний капітал – капіталізм, поєднуючи своїм власним способом боротьбу як проти лібералізму капіталістів, так і проти соціалізму робітництва. Їх гасла патріотичні, християнські і антисемітські. Зміцненню аграрної політики помагає й те, що після провалу уряду Банфія, в 1899 р. еліта аграрного духу приєднується до партії уряду та голова нового уряду Селл Калман багато в чому йде назустріч аграріям.

У 1890-х роках опозиційним фактором ліберального уряду є все більш активне католицьке вище духовенство та «Народна партія», котра захищала інтереси християнської аристократії. Дійсною метою консервативної партії, заснованої в січні 1895 p., є захист інтересів церкви та поміщиків-аристократів. В інтересі цього створює опісля й програму, яка захищає ніби інтереси дрібних землевласників та національностей. Ціною зроблених поступок «Народна партія» хоче покінчити з національними і соціалістичними рухами. Її рух також антисемітського характеру.

Не хочу докладно розглядати програму «Народної партії», але для характеристики згадаю, що її аграрна програма найбільш поміркована: «Угорщина, будучи в першу чергу хліборобною державою, маючи на увазі селян, зокрема дрібних, та їх занедбувані інтереси, дбає, щоб їх вимоги кредиту здійснювались за державною допомогою створених кооперативів та шляхом інших відповідних установ». [41] Програма національностей звучала так: наша партія з чуттям буде ставитись до національностей та їх вимог, оскільки вони погоджуються з єдністю угорської держави та її національним характером. [42] «Народна партія» в програмі національностей, здається, підтримує їх зростаючі вимоги (національна мова в навчанні і вихованні, у пресі, підтримує автономію церкви). Цей факт прискорив те, що прийняті ліберальним урядом церковно-політичні реформи натрапили в колах угорських національностей на протест. Реформи дійсно мали угорський національний зміст, бо не на користь національностей поставлено над ними угорську владу. В такій ситуації програма національностей «Народної партії» спільно з вимогами зміцнення господарського становища дрібного селянства – на початку могла рахуватися з успіхом в окремих національностей. Ужгородська закарпатоукраїнська політична газета «Народної партії» також так думала, що в «великій провінції… ґрунт для підкорення більш придатний, ніж будь-деінде, в цілій угорській батьківщині». [43]

[…]

Цікавим моментом акції можемо вважати й те, що місцевими уповноваженими, довірниками були не службовці адміністрації, але греко-католицькі священики. Сам єпископ Юлій Фірцак звертається обіжником до свого священства єпархії 1898 p., в котрому просить, щоб «воно підтримувало акцію покращання матеріального становища русинів». [51]

Про долю акції хіба стільки можемо зазначити, що визначену мету їй не вдалося здійснити. [52] Не вдалося ні поугорщити закарпатських українців, ні покінчити з рухом селянства. Вона ні на переселення закарпатських українців не впливала. Юлій Фірцак саме тому звертався за допомогою до уряду, бо, навпаки, після того, як акція почалася, в Березькій жупі і в цілому Закарпатті кількість переселенців зростала.

Коли дивимось на ці події з точки зору закарпатських українців, то дійдемо такого висновку, що як від 1848-49, так і в останніх роках XIX століття вищенаведені події вказують на те, що для історії не можуть послужити спиняючі, консервативні суспільні сили в питанні історичного поступу неугорських національностей Угорщини навіть тоді, коли їх моментальні успіхи та тактика наочно ввижаються за щиру підтримку.

[…]

Повністю текст статті: Віднайдення Пряшівської Русі-України. 1 / Упорядкування та підготовка текстів Івана Ребрика; післямова проф. Миколи Мушинки; редакційна рада: проф. Любомир Белей та ін. – Бібліотека науково-мистецького часопису «Екзиль». – Ужгород:  Видавництво «Ґражда» – Ініціатива «Академія української міждержавної суміжності» – Історичний клуб «Карпатська Україна», 2017. – 186 с. – С. 57-70.

13 вересня 2017р.

Теги:

Коментарі

Ребрик 2017-09-20 / 17:24:35
Нема за що, як у нас кажуть. Моєї праці тут якраз найменше. Ну, віднайшов, перечитав, зрозумів, що інформація в такій інтерпретації, як це робить Марія Маєр, майже повністю відсутня, що події і персоналії трактуються нашими (а ненашими - тим більше) істориками чи не навпаки, тож й увів у видання "Віднайдення Пряшівської Русі-України". Щодо легко/важко читати - вибачайте. Стаття у нашому виданні загалом десь утричі більша, з ширшою доказовою та ілюстративною базою, статистичними таблицями тощо. Як редактор, втручався в текст лише за суттєвої потреби. Щодо перекладу - не був би таким категоричним. Марія Маєр достатньо добре володіє російською, слабше - українською. Але переклад не її. Варто зважити також на умови, за яких була здійснена першопублікація. Зрештою, спробуйте знайти про вчену інформації більше, ніж тут подаємо ми...

суміжність міждержавна 2017-09-20 / 09:19:32
Дякую, пане Ребрик, за титанічну працю зроблену, але читати то усе-усе надзвичайно тяжко. Заради двох-трьох цікавих фактів стільки тексту.
І, даруйте, ті цитати відчуваються, як підрядник (underline translations) зі старорежимної угорської.

Ребрику 2017-09-16 / 21:55:33


Торолінг з використанням слів на взірець "майдануті" будете використовувати на інших ресурсах. А тут - територія України. Коментар видалено. Адмін



Іван Ребрик
Публікації:
/ 5Іван Мацинський про Адольфа Добрянського
Іван Мацинський і Карпатська Україна
/ 2«Найбільший муж наших новіших часів...»
/ 5Урочиста академія памʼяті о. Августина Волошина
/ 2Іван Марґітич: Єдність віри і народу
/ 2Те, що не влазить в депозитарій...
/ 5«Де я в житті маю втяти плужок у борозну?..»
/ 2Пряшівський феномен. Микола Неврлий
/ 4Пряшівський феномен
/ 8Вправляння і Виправляння
/ 1P.S. до вилишеного
/ 1Історіографічні студії проф. Володимира Задорожного
/ 1Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. V
/ 1Памʼятаєш?
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. IV
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. ІІІ. Шляхетний Чин
Петро Скунць. ПОГЛЯД. 1967
/ 6Великий українець Закарпаття
/ 3Він увів мене в ту атмосферу…
/ 1"Образки по-ужгородськи" від Леоніда Годованого
/ 3Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ІІ
/ 7Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки
/ 9Сьогодні плачуть книги
/ 2П’яте число «Екзилю»
/ 1Двадцять дев'яте листопада
» Всі записи