Іван Мацинський і Карпатська Україна

"...майже ніщо не віщує близької весни..."

13-14 вересня ц. р. Державна наукова бібліотека у Пряшеві та Спілка українських письменників Словаччини організовують з нагоди 95-ої річниці від дня народження та 30-ої річниці з дня смерті українського письменника Івана Мацинського наукову конференцію «Творчість, переклад і критика у міждисциплінарному контексті (Іван Мацинський і словацько-українські літературні зв’язки)».

Зізнаюся, свого часу було боляче вичитувати в художніх творах наших письменників тих пару абзаців, що з певних міркувань відводилися подіям Карпатської України. А були вони якщо й не учасниками, то, принаймні, свідками тих подій. Особливо пригнічувало, коли в тебе до автора було приязне, нелегковажне ставлення. І ти про нього знав трохи більше, ніж подавалося офіційно.

Тим приємніше згодом сприймалися несподівані відкриття, як ото сталося з дилогією Івана Долгоша «Заплакала Тиса кровʼю». 

І от ще один емоційний спалах. Виявляється, про Карпатську Україну прекрасно написав Іван Мацинський. Події в новелі викладено у чіткому поденному хронологічному перебігові, стилізовано під хроніку, з явною героїзацією, неприхованим захопленням державотворчим процесом тощо. І це 1967 рік. Дивує і вражає кінцівка твору:

«15 березня по півночі вогнем зупинили польську вій­сь­кову частину, шо біля Торуня перейшла державний кор­дон і наближалась до села. Поляків було відкинено. Пе­­реслідували їх ші чотири кілометри на польській те­ри­­торії. Мости обабіч польського кордону викинули у по­­вітря, в чому взяв участь також Вовтайчик, оскільки в че­хословацькій армії свого часу служив женістом.

Далі без одного пострілу роззброїли жандармську ста­н­­цію в Майдані. Як тут, так і в навколишніх Но­во­се­ли­ці, Ляхівці та Бистрій, теж перевели часткову мобі­лі­за­цію.

Відділ нараховував уже понад чотириста чоловік.

Командування чекало наказу з Хуста, щоб зайняти свою ділянку на угорському фронті.

Цілий день 16 березня пройшов для них спокійно в очі­куванні наказу. Люди чистили зброю, лагодили одяг та обув. Одні холодною березневою водою гірського по­тіч­ка мили до пояса тіло, дивуючи здоров’ям менш за­гар­тованих, інші сиділи по хатах.

Навколо лежав білий безрезневий сніг, шо в тих міс­цях іші міцно тримається ґрунту. Тут іші в тому часі май­же ніщо не віщує близької весни».

17 серпня 2017р.

Теги:


Іван Ребрик
Публікації:
/ 3Видатна угорська вчена Марія МАЄР про денаціоналізацію та мадяризацію русинів-українців Закарпаття
/ 5Іван Мацинський про Адольфа Добрянського
/ 2«Найбільший муж наших новіших часів...»
/ 5Урочиста академія памʼяті о. Августина Волошина
/ 2Іван Марґітич: Єдність віри і народу
/ 2Те, що не влазить в депозитарій...
/ 5«Де я в житті маю втяти плужок у борозну?..»
/ 2Пряшівський феномен. Микола Неврлий
/ 4Пряшівський феномен
/ 8Вправляння і Виправляння
/ 1P.S. до вилишеного
/ 1Історіографічні студії проф. Володимира Задорожного
/ 1Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. V
/ 1Памʼятаєш?
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. IV
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. ІІІ. Шляхетний Чин
Петро Скунць. ПОГЛЯД. 1967
/ 6Великий українець Закарпаття
/ 3Він увів мене в ту атмосферу…
/ 1"Образки по-ужгородськи" від Леоніда Годованого
/ 3Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ІІ
/ 7Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки
/ 9Сьогодні плачуть книги
/ 2П’яте число «Екзилю»
/ 1Двадцять дев'яте листопада
» Всі записи