Вулицями Історії

Книжка містить дві повісті. Першу повість-памфлет “Вулиця Рилєєва” автор присвятив своєму померлому товаришеві Д.Федаці. Головного героя звати теж Дмитро Михайлович, тільки він не філолог, а історик, і дія відбувається на південній Вороніжчині, у м. Кантемирівка десь майже у наші дні.  Герой намагається відроджувати українську історичну пам’ять у цьому краї, засновує в школі гурток “Юний історик”, випускає стіннівку. Ясно, що в умовах нинішньої війни (чи безпосередньо напередодні неї) це поволі стає геть неможливим. Вчитель пропонує перейменувати одну з вулиць на честь поета-українофіла К.Рилєєва і наражається на глухий, але непереборний опір. Ті, хто були державними злочинцями для миколаївської Росії, виявляються такими самим злочинцями і для Росії путінської, де уже знову майже абсолютно домінує та сама імперська ментальність. Висновок шкільного завуча: “Ви так далеко зайшли зі своїм історичним гуртком, що стаєте загрозою не лише для мене, для школи і для самого себе, але й для суспільства... Невже Ви не розумієте, що в нашій державі не можна виховувати дітей на мислячих людей?”  Хоча подібна історія могла би відбутися й в УРСР 60-х років, та й у сучасній Україні також.

Повість-версія (такий жанр свого часу культивував Ю.Семенов) “Неповторне вино врожаю 1832 року” виводить на авансцену цілий ряд тогочасних культурних діячів Закарпаття. Це Іван Фогорашій, Іван Чургович, Василь Довгович, Костянтин Матезонський.  Вийшла своєрідна культурна хроніка 1830-1832 років. 1830 р. усю Східну Європу охопила епідемія холери. О.Пушкін ховався від неї у Болдіні, де ізольований від світських спокус пережив небачений зліт творчості. Аналогічно наш В.Духнович, замкнувшись від пошесті, зібрав усі свої вірші, починаючи з юнацьких, до єдиного рукописного збірника “Поемата”, який переживе дуже химерну біографію і буде врешті-решт опублікований через сто з гаком років після смерті поета. Багато хто з краян тікав тоді від зарази просто у гори-ліси.

Фігурує у творі і К.Матезонський – одна з найзагадковіших постатей крайової історії тієї доби. Волею повістяра він виходець з Полтавщини. Схоже, що з дрібнопомісних дворян, бо землі його батька відібрав собі Розумовський. Служив чиновником у військовому відомстві, потім юнкером у Полтавському полку, хоча частіше перебував у шпиталі, ніж на плацу. Напередодні декабристського виступу вступив до Товариства з’єднаних слов’ян. Тому після розгрому декабристів мусив не просто тікати, а й плутати сліди, що і привело його врешті-решт до Ужгорода, де він започатковує багатоголосий хор “Гармонія”. Реконструкція біографії досить дотепна, не гірша за раніше запропоновані (Я.Штернбергом, О.Борцем і П.Федакою). принаймні, ностальгійно-меланхолійний, але не зламаний душею персонаж вийшов цілком переконливим.

Серед інших персонажів – головний виноградар Шенборнових маєтків Микола Орос з Мусієва, що мешкав у Франції, Італії, Бессарабії, Баварії, мандрував виноградниками і винними підвалами. Під час холери він пішов “у гори, до одного з найдальших джерел, відомих йому змалку”. Його син Андрій стає співаком у щойно заснованому Кафедральному хорі в Ужгороді.

Це фактично друга в нашій літературі спроба відновити у живих художніх образах досить глуху пору 1830-х років (першою була п’єса П.Ходанича “Віват, імператор!”, де виведені Духнович, Довгович і Лучкай). Це була специфічна доба, коли зав’язалися усі ті етнополітичні, культурницькі суперечності, котрі нашим краянам надалі довелося вирішувати далі аж понад століття – до самого приходу радянської влади. 55-сторінкова повість нагадує більше ескіз до більшого полотна, а все ж видається десь взірцевою для нашого історико-белетристичного наративу. Письменнику вдалося реально оживити минуле, примусити його знову звучати і мінитися різними кольорами, воскресити історичні постаті, повернути їм плоть і кров.

Обидві повісті попри всі їхні відмінності – про взаємодію людини з історією. А вона, як мовиться у “Вулиці Рилєєва”, ніколи “не вкладалася у звичайне, формалізоване розуміння, не розкладалася на окремі, зручні для вивчення періоди, а тільки раз-по-раз спалахувала в душі іменами і вчинками, котрі одного разу актуалізувавшись, вже не втрачали свого значення і живого впливу”.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати